Канада та ЄС вибудовують захист від політики Трампа — Bloomberg

Канада стає 28-м членом Європейського Союзу, а не 51-м штатом США? Наступного тижня прем’єр-міністр Канади Марк Карні разом із президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн оголосять про плани поглиблення зв’язків на тлі погіршення відносин з адміністрацією президента США Дональда Трампа. Тісніша співпраця у сферах торгівлі, безпеки, ланцюгів постачання та критично важливих сировинних ресурсів — все це стоїть на порядку денному союзників, які прагнуть врівноважити непередбачувану гегемонію США, пише у статті для Bloomberg оглядач Ліонель Лоран.

Розмови про набуття статусу повноправного члена ЄС — це скоріше жарти, ніж реальність: Канада відокремлена від “старого континенту” океаном, а інтеграція її населення, що налічує 41 мільйон людей, була б рівнозначна прийняттю до складу ЄС ще однієї Польщі. Проте готовність до переговорів щодо “усього, крім членства” викликає виправданий ентузіазм серед політиків в Оттаві та Брюсселі, особливо після травми від Brexit та нещодавньої відмови Ісландії від перспективи вступу до ЄС.

Викликом стане забезпечення того, щоб ці переговори принесли достатньо політичних і фінансових дивідендів, щоб зробити відчутну різницю в часи, коли настрої проти вільної торгівлі дедалі посилюються. Це досі виглядає радше як запобіжний захід для обох сторін, а не як визнання того, що протекціоністський поворот Америки продовжиться і після адміністрації Трампа.

Логіка налагодження дружніх відносин, звісно, очевидна, і не лише тому, що обидві сторони були змушені терпіти провокації та використання торгівлі як зброї з боку нинішнього президента США. Однак терпіння може бути лише до певної межі.

Деякі з механізмів співпраці вже існують. Канада є учасницею Транстихоокеанського партнерства, яке підписало торговельну угоду з ЄС у 2016 році. Хоча, десять країн ЄС ще не ратифікували цю угоду, зокрема, Франція та Італія.

Торговельні зв’язки між Оттавою та Брюсселем уже зміцнюються, ще до візиту Карні наступного тижня та саміту ЄС–Канада, який має відбутися в жовтні. З початку другого терміну президентства Трампа канадський експорт до ЄС зріс, тоді як експорт до США скоротився. Канада стала першою неєвропейською країною, яка приєдналася до SAFE — програми ЄС із надання оборонних позик. Примітно, що Великій Британії не дозволили приєднатися до програми.

У сфері енергетики Канада та Німеччина на початку цього року підписали угоду про скраплений природний газ, яка передбачає будівництво терміналу на північному узбережжі Британської Колумбії. Канадські банки розширюють свою присутність у Парижі та Франкфурті, щоб полегшити укладення майбутніх угод.

Існують також інші потенційні сфери для стратегічного альянсу. Обидві сторони могли б об’єднати ресурси для створення суверенних супутникових мереж, щоб звільнитися від панування Ілона Маска в цій сфері. Трамп нерозумно закриває двері до США перед іноземними вченими та інженерами, тому ЄС та Канада могли б скористатися цим на власну користь. Одне з нагальних питань полягає в тому, чи варто ризикувати досягненням цілей “нульового рівня викидів” заради зменшення залежності Європи від США шляхом імпорту канадського СПГ.

Однак попри численні можливості, сама природа ЄС вимагає обережності. Євросоюз відомий своєю повільністю та схильністю до тривалих обговорень — значною мірою через розбіжності між країнами-членами — тож, як і завжди, існує ризик, що історичний момент буде втрачено на користь поступових змін. Як видно з обережної позиції щодо Трампа, ЄС не демонструє такої ж нагальності та згуртованості, як Канада.

Цього року на полях Давоського форуму, коли Карні попереджав про розпад світового порядку, а Трамп погрожував анексувати Гренландію, ЄС не поспішав мобілізувати свої дипломатичні сили. ЄС часто не наважується дратувати Вашингтон, намагаючись знайти спільну позицію проти промислової загрози з боку Пекіна. Ось чому Ніколя Келер з Інституту Жака Делора зазначає, що, попри необхідність прискорення та поглиблення співпраці, нинішні переговори досі більше нагадують “страховий поліс від Трампа”, ніж проривний альянс.

Проте в час, коли інфляція стрімко зростає, війна США з Іраном знову набирає обертів, а “екстремісти”, близькі до руху MAGA, посилюють позиції у Франції та Німеччині, Європі не завадило б по-новому докласти зусиль, щоб згуртувати союзників — і зробити все, що може сприяти її економічному зростанню. Нові торговельні нападки Трампа на Канаду також є окремим попередженням: коли Оттава відчуває на собі гнів президента США, Брюссель може стати наступним, зазначає оглядач.

За другого президентства Трампа США дистанціюються від традиційних союзників та вдаються до значно жорсткішого курсу. The Economist писав, що у "світі Трампа" сильні беруть все, що можуть. “Доктрина Трампа” стосується влади та природних ресурсів, а не цінностей. На форумі в Давосі Карні закликав так звані середні держави створити нову глобальну архітектуру, щоб протистояти тактиці тиску та залякування з боку великих держав. 

Чи справді світ знову ділять "по понятіям"? Про це у статті "Світ сили замість правил: як США й Китай почали ділити планету" розмірковував Сергій Корсунський.