Адміністрація президента США Дональда Трампа повністю втратила фокус на ядерній програмі Ірану. Зараз Вашингтон зосереджений на кризі в Ормузькій протоці, пише оглядач Марк Чемпіон для Bloomberg Opinion.
За словами автора, після червневого меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном обіцяні 60 днів переговорів щодо збагачення урану так і не розпочалися. Відведений для них термін давно минув.
Коли 28 лютого розпочалася війна, врегулювання ядерного питання називали однією з головних цілей американо-ізраїльської атаки. Насправді ж ставка була виключно на зміну режиму. Ця ставка провалилася, а відтоді Вашингтон так і не виробив окремої стратегії щодо ядерної програми Ірану.
Чемпіон нагадує, що до початку війни саме ядерне питання було в центрі уваги. Тоді в Женеві тривали переговори між США та Іраном. Їх раптово перервав удар, унаслідок якого загинув тодішній верховний лідер Ірану Алі Хаменеї. Це стало початком конфлікту.
Тепер екзистенційне ядерне питання, заради якого нібито й починалася війна, відійшло на другий план. Головним завданням стала нагальніша проблема, відкриття Ормузької протоки.
«Ядерної угоди може й не бути», сказав у неділю в ефірі ABC «This Week» міністр енергетики США Кріс Райт. За його словами, адміністрація натомість може просто знищити відповідні потужності.
«Угода може дістатися вже наступній адміністрації Ірану. Ми цього просто не знаємо», сказав він.
Автор погоджується з тезою Райта про те, що Ірану не можна дозволити отримати ядерну зброю. По-перше, ядерне стримування дало б імунітет репресивному та тоталітарному режиму з ісламістським, антисемітським, сектантським та експансіоністським ухилом. По-друге, це могло б підштовхнути інші країни регіону, зокрема Саудівську Аравію, Туреччину та Об'єднані Арабські Емірати, приєднатися до перегонів або навіть спробувати випередити Тегеран.
За словами колумніста, загроза поширення ядерної зброї була настільки серйозною, що підозри у нещирості покійного верховного лідера Ірану виправдовували понад десятиліття економічного та дипломатичного тиску. Він видав фетву, в якій обіцяв не розробляти ядерну зброю, але цього виявилося недостатньо, щоб розвіяти побоювання. Тиск зрештою привів до укладення у 2015 році Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA).
Угода передбачала жорсткі ядерні інспекції та майже повністю обмежувала запаси й виробництво збагаченого урану в Ірані.
На думку Чемпіона, головна вада JCPOA полягала в обмеженому терміні дії окремих положень, від 10 до 15 років. Саме тому, вважає автор, коли цей термін наближався до завершення, потрібно було домагатися перегляду та продовження угоди, а не одностороннього виходу з неї.
Трамп вийшов з угоди у 2018 році. На думку автора, це рішення могло б бути виправданим, якби президент мав можливість домовитися про кращі умови. Але цього не сталося. Після виходу США Тегеран також відмовився від своїх зобовʼязань за угодою. Іран почав збагачувати уран у більших обсягах і до вищого рівня, майже придатного для створення ядерної зброї, ніж будь-коли раніше.
Ризик «часткового успіху» полягав у тому, що Іран побачив свою нездатність захистити ядерні об'єкти від ударів. Проте наземної операції, яка унеможливила б їхнє відновлення, так і не відбулося. Це могло лише підштовхнути Тегеран до створення власного ядерного стримування.
Саме це і відбувається зараз. Тому Ізраїль уже за пів року після заяви Трампа про те, що іранську програму збагачення урану «знищено», хотів «довести справу до кінця».
Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу переконував у Білому домі, що потрібен масований удар, який мав би спричинити зміну режиму.
Автор вважає, що удари виявилися невиправданими не з моральних чи правових міркувань. На його думку, було очевидно, що вони не приведуть до успіху.
Усі попередні президенти США з 1979 року уникали такого сценарію, оскільки знали, що першим кроком Ірану неминуче стане блокування Ормузької протоки для міжнародного судноплавства. Це одразу мало б наслідки для світової економіки.
Через зрив судноплавства в протоці іранське керівництво отримало міжнародний важіль впливу та засіб стримування, яких раніше не мало. А тепер, коли на питання про готовність США та Ізраїлю до відкритої війни з Іраном уже отримано відповідь, у Тегерана з'явилося ще більше причин створювати власний ядерний арсенал.
«Іранці розумні. Вони переводять усю дискусію на Ормузьку протоку», заявив 2 вересня в подкасті Тель-Авівського Інституту досліджень національної безпеки колишній начальник військової розвідки Ізраїлю генерал-майор Тамір Хайман, який тепер очолює цю організацію.
За його словами, США «співпрацюють у цьому напрямі й зосереджуються на Ормузькій протоці, а поки ми це робимо, ми втрачаємо з поля зору головне. А головне це ядерний аспект».
Чемпіон визнає, що не має доказів того, що Іран зараз прагне перевести свою ядерну програму на військові рейки або свідомо використовує тему Ормузької протоки, щоб відволікти увагу. На його думку, контроль над протокою цінний для Тегерана сам по собі.
Проте дискусія всередині іранської еліти про доцільність створення власного ядерного стримування вже вийшла у публічну площину. Прихильники цієї ідеї посилаються на приклад Північної Кореї, яку ніхто не чіпає, тоді як Україна та Іран лежать у руїнах, бо лише Кім Чен Ин має дієвий ядерний арсенал.
Новий верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї, за словами автора, може вважати, що переховується, отримав поранення та оплакує загибель батька і членів родини саме через відсутність у Ірану ядерної зброї.
На думку Чемпіона, у Хаменеї залишається два шляхи: капітулювати перед США або протриматися достатньо довго, щоб досягти ядерного прориву.
Питання Ормузької протоки все одно доведеться вирішувати — це ціна помилки, якої Трамп припустився, розпочавши війну в лютому.
Та головний підсумок дій президента з 2018 року, на думку автора, полягає в іншому. Іранське ядерне питання не стало більш вирішеним. Навпаки, воно стало небезпечнішим і тепер із більшою ймовірністю може призвести до гонки ядерних озброєнь, ніж до знищення JCPOA.
Через пів року після початку війни конфлікт без чіткого завершення залишився одним із головних наслідків кампанії США та Ізраїлю проти Ірану. Тегеран не капітулював, судноплавство через Ормузьку протоку є серйозно порушеним, а перспективи завершення бойових дій є невизначеними.
Іранська ядерна програма після ударів не зникла з міжнародного порядку денного. У вересні МАГАТЕ вперше за 20 років передало це питання до Ради Безпеки ООН, а раніше з'явилися дані про можливе відновлення ядерних об'єктів Ірану.
