Масований удар по "Запоріжсталі": загиблі, поранені та загроза для 50 тисяч робітників

Металургійний комбінат "Запоріжсталь", який безперервно виробляв чавун і сталь з 1933 року, вже пережив випробування на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли доменні печі вдалося перезапустити приблизно через півтора місяця. Однак у 2026 році нові атаки знову поставили під питання саме існування виробництва.

Тієї фатальної ночі, 11 серпня, підприємство зазнало масованого ракетного удару. Наслідки були жахливими: загинули вісім працівників, ще 26 отримали поранення. Після цієї атаки жодна з чотирьох доменних печей не функціонувала. Генеральний директор "Запоріжсталі" Тарас Шевченко назвав ці руйнування наймасштабнішими для підприємства з часів Другої світової війни.

Проблема виходить далеко за межі самого заводу. Безпосередньо на "Запоріжсталі" працюють близько 8 тисяч людей. Проте, якщо врахувати постачальників, логістичні компанії, підприємства енергетики та комунального сектору, то діяльність комбінату забезпечує роботою близько 50 тисяч осіб. Тривала зупинка виробництва означатиме втрати не лише для металургійної галузі, а й для економіки всього Запоріжжя, що загрожує робочим місцям, доходам суміжних підприємств та загальній діловій активності в місті.

Запоріжжя стикається з додатковими труднощами через свою близькість до фронту. Місто регулярно піддається атакам, зокрема керованими авіабомбами, і небезпека поступово наближається до його промислових та транспортних об'єктів. Це створює постійний ризик для відновлення та стабільної роботи підприємств.

Окрім фізичного руйнування, українська металургія стикається з системними проблемами: єдина в Україні шахта коксівного вугілля припинила роботу через війну, Чорноморські порти здебільшого зупинили діяльність, а Європейський Союз скоротив імпортні квоти для української сталі. Ці фактори створюють величезні виклики для майбутньої прибутковості виробництва та виживання цілих міст, як йдеться у репортажі німецького видання Der Spiegel.

На тлі проблем із чорноморськими портами, скорочення квот ЄС та втрати джерела коксівного вугілля, подальша доля "Запоріжсталі" стоїть під питанням. До війни близько 70% сталі із Запоріжжя йшло на експорт. Відновлення роботи комбінату є ключовим не лише для української металургії, а й для підтримки тисяч робочих місць та економічної стабільності Запоріжжя.

Ситуація із "Запоріжсталлю" є частиною ширшої тенденції системного скорочення української металургійної бази. Після 2014 року Україна втратила низку великих підприємств на окупованих територіях. З початком повномасштабного вторгнення також були втрачені "Азовсталь" та Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча. Через це значення заводів, що залишилися на підконтрольній Україні території, постійно зростало, а тепер під загрозою опинилися й вони.

Російські удари по українських промислових об'єктах створюють загрозу не тільки для галузі, а й для економічної стабільності міст, які десятиліттями залежать від роботи великих заводів. Українська металургія, незважаючи на значні втрати, після війни має шанси на відродження, але шлях до цього буде довгим і складним.

Генеральний директор "Запоріжсталі" Тарас Шевченко про руйнування: "Це наймасштабніші руйнування з часів Другої світової війни".

Попри руйнівні удари, дух опору та бажання відновитися залишаються сильними. Проте, без негайних рішень та підтримки, доля таких промислових гігантів, як "Запоріжсталь", і тисяч людей, чиє життя з ними пов'язане, залишається вкрай невизначеною. Ця історія є нагадуванням про високу ціну, яку Україна платить щодня у війні, що триває.