Державі час забезпечити безперервність роботи бізнесу, а не лише рахувати збитки

Останні місяці засвідчили, що російські ракети й дрони цілять не лише в об’єкти енергетики та порти, а й у логістичні підприємства і дата-центри, заводи й транспортну інфраструктуру. Мета таких ударів — не окремий бізнес, а економіка загалом: її здатність виробляти, постачати й наповнювати бюджет.

Обґрунтовуючи новий механізм компенсації воєнних збитків, Мінекономіки 18 вересня оцінило, що щорічні втрати основних засобів бізнесу внаслідок війни «можуть становити 4–10 млрд дол. і більше». Це величина, на яку держава орієнтується, проєктуючи страховий фонд, що має запрацювати з 2027 року. Тож питання вже не в тому, чи має держава допомагати підприємцям після обстрілів, а в тому, як зробити цю допомогу швидкою, достатньою і такою, що не підриває податкової бази, з якої її фінансують.

Пряма втрата майна — лише перша хвиля. За нею йдуть кредити, які треба обслуговувати, попри знищену заставу, витрати на термінове перенесення потужностей і, найболючіше, втрата робочих місць. Співзасновниця «Епіцентр К» Галина Герега 22 вересня повідомила: «Лише за останній місяць, коли особливо жорстоко б’ють по бізнесу, ми втратили 7000 робочих місць».

Відчуває ці втрати й бюджет: кожен мільйон зарплат, що зник після удару, щомісяця забирає з бюджету та соціальних фондів близько 450 тис. грн. Самотужки відновити виробництво компанії не здатні, а банки не зможуть профінансувати цю потребу повністю. З огляду на це держава має допомогти бізнесу відновити виробничі процеси та напрацювати для цього дієві програми.

Що держава вже зробила

Відправною точкою стала постанова Кабміну від 28 листопада 2025 року №1541. Згідно із затвердженим нею Порядком з 1 січня 2026 року запрацювали дві програми: часткова компенсація вартості знищеного чи пошкодженого майна і часткова компенсація страхових премій за договорами страхування від воєнних ризиків. Виплати від імені держави здійснює Експортно-кредитне агентство (ЕКА). Загальний граничний розмір компенсації майна становить 30 млн грн на одного суб’єкта господарювання за весь строк програми, а за участь фірма сплачує внесок у розмірі 0,5% загальної суми ймовірного збитку. Коли використано 90% бюджетних призначень, ЕКА припиняє приймати нові заяви.

Від 22 вересня діють зміни, внесені постановою Кабміну від 17 вересня 2026 року №1157. До територій підвищеного ризику віднесли Київщину та Київ, а компенсацію поширили на майно, що розташоване чи перебуває на таких територіях або перевозиться через них транзитом.

Крім того, постановою від 15 вересня №1156 уряд розширив програму пільгових кредитів, затверджену постановою від 29 квітня №594. Тепер компанії можуть отримати до 1 млрд грн з компенсацією 5,5 відсоткового пункту річних від базової ставки банку, яка не може перевищувати 18% річних. Отже, позичальник сплачуватиме щонайбільше 12,5% річних.

Рух правильний, проте масштаб не відповідає проблемі. Станом на 17 вересня (майже за дев’ять місяців) ЕКА погодило 323 заявки на компенсацію майна на суму близько 6,8 млрд грн, а компенсацію страхових премій отримали лише 39 підприємств — понад 56 млн грн загалом.

Причину 29 вересня пояснив заступник міністра економіки та довкілля Єгор Перелигін: «Сьогодні вартість страхового покриття воєнних ризиків на ринку сягає 5–15% від страхової суми». Місткість ринку страхування та перестрахування Мінекономіки у повідомленні від 18 вересня оцінює «до 1–1,5 [млрд дол.]», до того ж у ризикових регіонах застрахуватися неможливо. Тобто ринок здатен покрити лише частину можливих втрат, а нинішні програми без суттєвого збільшення фінансування залишаться пілотними.

Бюджет-2027: грошей не гарантовано

У проєкті закону про державний бюджет України на 2027 рік уряд передбачив 96 млрд грн на підтримку економіки та бізнесу — на 45,7 млрд грн більше, ніж 2026-го. Із цієї суми 29 млрд грн призначено на «Доступні кредити 5–7–9%» і гарантії Національної установи розвитку, 45 млрд — на забезпечення житлом громадян за програмою «єОселя», 10,1 млрд — на Фонд розвитку інновацій (зокрема на оборонні технології), 9,4 млрд грн — на програми активної підтримки підприємництва.

Проте окремого інструменту, який допоміг би з обіговими коштами компаніям, що зазнали збитків від ударів, у повідомленні уряду від 16 вересня 2026 року не названо, тож бізнесу й далі доведеться покладатися на кредити.

Найбільша новація — 58,7 млрд грн на страхування бізнесу від воєнних ризиків і ще 8,3 млрд грн на захист паливного сектора. Ці кошти мають стати державним внеском до спеціального фонду «з цільовим обсягом близько 3–4 млрд дол.»: «Орієнтовно 1 млрд дол. планується забезпечити за рахунок державного фінансування, ще 2–3 млрд дол. — залучити від міжнародних партнерів». Фонд має компенсувати збитки до 10 млн дол. на одну юридичну особу, а внесок фірми становитиме 2% від обраного ліміту покриття.

Однак державна частка з’явиться лише за умови, що ставку ПДВ підвищать з 20 до 21%, а акцизи на пальне збільшать. Прем’єр-міністр Сергій Корецький в інтерв’ю ТСН.Тиждень 27 вересня пояснив: «Ми кладемо в окрему статтю державного бюджету оцей спецфонд, скажімо так, спецрахунок, цей мільярд». І додав: «Інших джерел, на жаль, немає». За підрахунками аналітиків Vox Ukraine, близько 117,3 млрд грн запланованих податкових надходжень залежать від законів, яких ще не ухвалили.

Бізнес оцінює цю ідею неоднозначно. Засновник торговельно-виробничого об’єднання «Текстиль-Контакт» Олександр Соколовський 22 вересня підтримав пропозицію уряду: «Вона може не всім подобатися, але якщо нічого не робити, усім нам «кришка». Натомість співвласник «Нової пошти» Володимир Поперешнюк, як 30 вересня повідомило РБК-Україна, порівняв підвищення податків заради підтримки бізнесу з гасінням пожежі бензином. Голова комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев бачить альтернативу в іншому: «Той резерв і ресурс, який у нас є, — це детінізація».

Суть заперечень зрозуміла: допомогу постраждалим пропонують профінансувати податком, який сплатять усі споживачі й легальний бізнес. Кожен додатковий відсоток ПДВ посилює стимул працювати в «тіні», тож частину запланованого ресурсу держава ризикує втратити ще до того, як він надійде до бюджету. Саме тому в дискусії з’явилася альтернатива — збір на імпорт.

Імпортний збір

Заступник голови комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський 22 вересня запропонував повторити досвід минулого: «Уряд таке вже робив 2014 року. Тоді просто запровадив 5% на весь імпорт. Зараз можна відділити критичний і некритичний імпорт».

Однак ця ідея має щонайменше три вади. Перша — правова. Посилання на прецедент неточне: додатковий збір Україна запровадила 25 лютого 2015 року за ставками 10% на сільськогосподарські та 5% на промислові товари. Обґрунтуванням стали стаття XII ГАТТ 1994 та Домовленість про положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року щодо платіжного балансу. Ці положення угод СОТ дозволяють у разі проблем із платіжним балансом тимчасово запроваджувати «додаткові імпортні збори», але зобов'язують державу протягом чотирьох місяців вступити в консультації з Комітетом з обмежень у зв'язку з платіжним балансом. Такі консультації Україна провела 2015 року, а на початок 2016-го повністю скасувала збір.

Сьогодні аналогічну підставу обґрунтувати значно важче: за даними НБУ, які 8 вересня навів Mind, станом на 1 вересня 2026 року міжнародні резерви України становили 48,66 млрд дол., що покриває близько чотирьох місяців майбутнього імпорту, і цього обсягу достатньо для підтримання стабільності валютного ринку. Без обґрунтування щодо проблем із платіжним балансом новий збір суперечив би підпункту «b» пункту 1 статті II ГАТТ 1994, а щодо товарів з ЄС — ще й частині 1 статті 30 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яка забороняє запроваджувати нові мита. Тож для такого кроку знадобилися б переговори з ЄС і консультації в СОТ.

Друга вада — економічна. Збір зробить дорожчим імпортне обладнання, комплектуючі й будівельні матеріали, без яких підприємствам після удару буде складно відновити виробництво.

Третя вада — адміністративна. Поділ імпорту на «критичний» і «некритичний» відкриває простір для лобізму та маніпуляцій класифікацією товарів, а будь-яка нова надбавка на кордоні підвищує прибутковість заниження митної вартості й контрабанди.

Отже, імпортний збір не розв’язує проблеми, а переносить її на інших платників. Не вдалося домогтися й податкових послаблень, на які розраховував бізнес.

Податкова відмова

Міністерство фінансів, як 2 жовтня повідомила народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк, не підтримало трьох пропозицій постраждалих компаній: відстрочення сплати податків без нарахування відсотків і без застави, скасування планових перевірок і поширення спеціальних правил підтвердження податкової звітності без первинних документів на підприємства, які втратили документи через обстріли поза зоною активних бойових дій.

На думку відомства, «відсотки компенсують бюджету вартість затримки надходжень, а застава має захищати державу від ризику несплати». Ідеться про відсотки в розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, які нараховують на відстрочені й розстрочені грошові зобов’язання. Відмову від перевірок Мінфін пояснює посиланням на «обмеження щодо перевірок, ризики несплати податків та зобов’язання України перед міжнародними партнерами, зокрема Міжнародним валютним фондом».

Проте фіскальна логіка тут короткозора. Компанія, яка щойно втратила склад, не стане платоспроможнішою від нарахованих відсотків, а лише швидше звільнить працівників, і бюджет замість відстроченого податку отримає нуль. Розумний компроміс — не загальна пільга, а чітко окреслений режим для підтверджених постраждалих: коротке відстрочення без нарахування відсотків, прив’язане до збереження робочих місць, і перевірки на основі оцінки ризиків замість суцільного мораторію. Водночас ширший пакет рішень запропонувала експертна спільнота.

Що пропонують експерти

Найґрунтовніший пакет напрацювала Економічна експертна платформа. Звернення до прем’єр-міністра, міністра економіки та міністра фінансів підписали одинадцять аналітичних центрів. Ключова ідея — замінити пряму компенсацію всіх збитків багаторівневим розподілом ризику. Перший рівень покриває франшиза бізнесу (5–10% вартості активів), другий — комерційне страхування, третій — перестрахування, а четвертий — державна гарантія граничного збитку (stop-loss). Готовність бізнесу розділити ризик визнають і в парламенті: Данило Гетманцев 4 жовтня зазначив, що «підприємці говорять про необхідність більшого страхового покриття та готові брати участь у фінансуванні відповідних механізмів разом із державою».

Економічна логіка цієї моделі переконлива. За розрахунками авторів звернення, пряма компенсація коштувала б бюджету близько 78 млрд грн на рік, тоді як багаторівнева модель — 8–14 млрд грн. Решту ресурсів дадуть страхові премії, міжнародне перестрахування та банківський капітал під державні гарантії, а модель забезпечує «до 1,59 грн страхового покриття на кожну 1 грн бюджетного ресурсу».

До пакета також входять механізм авансових виплат за заявленими збитками (claims-liquidity facility) обсягом близько 3 млрд грн із медіанним строком виплати 30 днів, єдиний реєстр пошкоджень із фіксацією протягом 72 годин і кредити під 5–7% з відтермінуванням погашення основного боргу на 12–18 місяців. Ці пропозиції разом з урядовими рішеннями дають змогу сформулювати принципи, на яких має ґрунтуватися державна підтримка.

Вісім принципів дієвої підтримки

Перше: швидкість важливіша за розмір. Компенсація через рік рятує лише бухгалтерський баланс, а гроші через місяць — саму компанію. Авансові виплати за попередньою оцінкою збитків варто запустити ще до того, як ЕКА завершить повну експертизу.

Друге: страхування замість прямої компенсації збитків. Державі доцільно брати на себе верхній, катастрофічний, шар ризику, а решту через ЕКА передавати ринку, міжнародним перестраховикам і фінансовим інституціям, зокрема Багатосторонньому агентству з гарантування інвестицій (MIGA).

Третє: фінансувати підтримку через детінізацію, а не через нові податки. Ресурс, що ховається в контрабанді, «сірому» імпорті та зарплатах «у конвертах», дає державі більше простору для маневру, ніж підвищення ставок, яке б’є по сумлінних платниках.

Четверте: захищати робочі місця, а не лише майно. Тимчасова підтримка фонду оплати праці, прив’язана до збереження працівників, і швидке працевлаштування звільнених у межах доїзду обійдуться дешевше, ніж втрата кваліфікованих кадрів і податків з їхніх зарплат.

П’яте: одна методика обліку збитків. Сьогодні компанія доводить ті самі втрати по-різному для ЕКА, податкової служби, банку та страховика. Єдиний державний реєстр пошкоджень зі стандартизованою фото- і відеофіксацією скоротить строки й ризики зловживань.

Шосте: протиповітряна оборона. Найдешевша компенсація — та, яку не довелося виплачувати. Захист логістичних і промислових кластерів, розосередження запасів і резервні маршрути варто планувати разом із військовими заздалегідь, а не після чергового удару.

Сьоме: критичні ланцюги постачання. Швидке фінансування варто насамперед спрямовувати на ці ланцюги, а також на складську й паливну інфраструктуру.

Восьме: допомога в обмін на зобов’язання компаній.

***

Держава вже визнала удари по бізнесу системною загрозою, а не низкою окремих страхових випадків. Наступний крок — перетворити разові рішення на постійний механізм із прогнозованими правилами, швидкими виплатами й надійним джерелом фінансування, яке не перекладає тягаря на сумлінних платників податків.

Інакше кажучи, державна політика має перейти від моделі «компенсувати зруйноване» до моделі «зберегти здатність працювати»: страхування майна мають доповнити фінансування обігових коштів, резервування критичної інфраструктури та швидкі авансові виплати.

Підприємець, який після прильоту прибирає уламки й наступного ранку знову відчиняє двері, не просить милостині. Він просить правил, за якими можна працювати під обстрілами. І від того, чи він отримає їх, залежить не лише доля його бізнесу, а й наповнення бюджету, що живе з його податків.