Між тривогами й вимогами: як працюють школи майже прифронтового Києва

Київ сьогодні — це фактично прифронтове місто, яке живе під постійними ударами, блекаутами й тривогами. У цих умовах кожен директор столичної школи щодня здійснює надлюдський маневр — намагається звести двох велетенських слонів: абсолютну фізичну безпеку дітей та їхню критичну потребу навчатися очно.

Минулого тижня школи отримали рекомендації МОН. Проте це лише поради, які, м’яко кажучи, не здаються реалістичними. Без чітких рішень держави школа залишається з цими викликами сам на сам.

Щоб зрозуміти, чому рекомендацій замало, достатньо прожити з нами один шкільний день.

Розклад уроків залежить від укриття

«Пляшкове горлечко» можливостей кожної школи — це укриття. Навіть якщо школа має велику будівлю та багато вчителів, місткість і влаштування сховища стають головним вузьким місцем, бо від них залежить, чи спроможна школа організувати очні уроки навіть під час тривог.

Перетворення сховища на класи вимагає навчальних місць, світла, резервного живлення, інтернету, санітарних умов. Ми все це зробили разом з управлінням освіти й батьківською громадою: в нашому укритті є освітлення, притокова вентиляція, нормальний температурний режим, інтернет, плазми й проєктори. Але проблеми нестачі місця вирішити не можемо — і досі існують санітарні норми, за якими укриття школи вважається достатнім, якщо на дитину припадає 0,5 кв. м. До того ж в укриття мають цілодобовий доступ жителі мікрорайону.

У нашому ліцеї 54 класи, проте в підвальних приміщеннях ми змогли пристосувати під уроки лише 14 кімнат, тобто 14 класів. Пробували посадити більше, займали коридори, але так уроків не організуєш.

Через безпекові умови більшу частину дня ми з дітьми проводимо в сховищі. Якщо вдається провести лише 2–3 уроки під землею, а решту в класах — це вже вважається суперуспішним днем.

Щодня до школи приходять 600–700 учнів — вони навчаються очно. Оскільки всіх уроків провести під землею неможливо, ми вибудували власну систему пріоритетів. Очно насамперед викладаємо найскладніші базові дисципліни, які викликають у дітей найбільших труднощів: математику, українську мову, історію, фізику, географію та біологію. Інші предмети — в асинхронному режимі (тобто з переглядом відеозаписів уроків чи виконанням завдань на онлайн-платформах) або онлайн.

Найбільший виклик — це інформатика. Проводити її в укритті без комп'ютерів неможливо, а на дистанційці теж складно, тому що потрібні для навчання програми батьки не можуть безкоштовно встановити на свої планшети чи ноутбуки.

Як учителю дістатися до дітей

Щоб вести уроки очно, учитель має доїхати на роботу. У Києві під час тривог це залежить від мостів, роботи електротранспорту й метро. І ми просимо вчителів, щоб вони приходили на уроки, незважаючи на тривоги. Тобто ставимо їх перед непростим вибором. Це поза правилами. І люди можуть погодитися тільки добровільно.

Із наших 119 педагогів 46 приходять незалежно від тривог і проводять очні уроки. Приходять заради дітей, чиї батьки теж ухвалили непросте рішення — привезти їх до школи попри тривогу. Я повторюю: це все поза межами правил. Ми йдемо на це, бо розуміємо цінність часу, який діти мають для життя й навчання.

І коли я бачу, як мої колеги швидко спускаються з дітьми в укриття й проводять уроки під землею, я думаю, що це подвиг.

Хто відповідає за життя дитини під час дистанційки?

Хто несе відповідальність за життя і здоров'я дитини, що з дому приєднується до уроку? Ми беремо з батьків заяву, в якій вони дозволяють працювати з дітьми під час повітряних тривог і запевняють, що дитина перебуває в безпечному місці. Але вчитель фізично не може цього перевірити.

Водночас за Цивільним кодексом відповідальність за життя і здоров'я дітей під час освітнього процесу несе освітня установа і, зокрема директор. У законодавстві, яке писалося в мирний час, немає прямої спеціальної норми, яка б регулювала межі цієї відповідальності під час війни за дистанційного навчання. Тож ми, педагоги й директори, ризикуємо бути притягнутими до відповідальності, якщо станеться трагедія.

Через Асоціацію директорів шкіл столиці ми передали до Міносвіти прохання врегулювати це питання.

Кого і як нагодувати

Наші кухарі — це супергероїчні люди. У нашій школі вони лише один раз вийшли в укриття, коли так бахнуло поряд зі школою, що посипалися уламки, а будівля затремтіла. Хоча вони працюють у КП «Шкільне харчування», а не в штаті школи.

Аби погодувати першу зміну в 200–250 дітей, вони стають до роботи о 6-й ранку, адже приготування їжі без напівфабрикатів займає до трьох годин. А щоб запустити шкільний генератор для важких кухонних плит, потрібно витратити пальне — це 27 літрів дизелю на одну годину. А в школі ж ще немає дітей, і нам потрібен буде генератор (і пальне для нього) для організації навчання!

Було б добре, якби було аварійне меню, яке можна приготувати за годину: наприклад, кускус і м'ясні консерви, фрукти, ще щось. Приготування такого сніданку може відбуватися швидко й одночасно з освітнім процесом.

Ми котрий рік запитуємо чиновників: скажіть, скільки часу можуть зберігатися продукти в морозильній камері чи холодильнику, коли світло вимикають на 10, 12, а може, й на 20 годин? Ніхто не наважується дати чіткі рекомендації. Усі вдають, начебто таких проблем немає. А ми йдемо в цей період такої невизначеної зими й озвірілого агресора, який цілеспрямовано б'є по енергетиці.

Водночас є й позитивний момент. Дітям дуже подобається їсти в школі, особливо старшокласникам. Ми якось стали ближчими одне до одного, ми сидимо поруч. Хоча вчителі не їдять у їдальні. А якщо їдять, то за власні кошти. Для них харчування не передбачено.

Є ще один виклик, який розриває серце. Протягом дня до шкільного укриття можуть прийти учні, які навчаються дистанційно, але не мають безпечних умов навчання або не хочуть залишатися вдома самі. Такий варіант навчання передбачений і рекомендаціями МОН. Але за нормами харчування передбачене лише для тих, хто вчиться очно. І от, уявляєте, ці діти сидять зі мною в укритті три години, я годую «очників», а їм маю відмовити в обідах? Це якось не по-людськи. І цю проблему теж потрібно врегулювати на рівні уряду.

Бюрократичний тиск

Не менше, ніж блекаути й тривоги, вчителів і адміністрацію школи виснажує безперервний бюрократичний тиск. Існує безліч інстанцій, які закидають нас вимогами заповнити то таблиці, то звіти про все, чим живе школа. Для Міносвіти ми щомісяця до 5-го числа заповнюємо форму про готовність старшої профільної школи за 36 маркерами! А скільки даних ми маємо вносити в систему АІКОМ — постійно з'являються нові розділи звітності: укриття, енергоживлення, інша інформація, яку ми також маємо поновлювати щомісяця. Я так розумію, що десь у кабінетах сидить людина, якій треба виправдовувати свою зарплату регулярним збиранням цієї інформації.

А ще ж ідуть олімпіади, конкурси, квести. Окрім навчального процесу, зараз розгортаються пункти обігріву, пункти незламності. І в них працюватимуть вчителі.

Тому я б хотіла звернутися до всіх інстанцій: припиніть нас кошмарити цими звітами, таблицями, конкурсами… Дайте нам зберегти вчителя, щоб він мав сили зайти до дітей у цих страшних умовах. До тих, хто не доспав, але прийшов учитися чи сів перед камерою ноутбука вдома.

Я б дуже хотіла, щоб сьогодні максимально скинули зі шкіл те, без чого можна обійтись. Те, що не є таким важливим і головним. Ми вже живемо просто в прифронтовому місті, варто це усвідомлювати. Дайте нам побачити дітей.

Слово вчителя проти темряви

Попри все, наш ліцей працює щодня до 20:00. Дитинство не можна поставити на паузу чи відкласти до перемоги.

Тож ми у нашій школі зберегли гуртки, спортсекції та хореографію. Діти розсувають парти в укриттях і танцюють під землею. Ми прихистили у себе дитячий хор «Ластівка», бо в їхньому закладі немає сховища. Уже прораховуємо можливість буріння власної свердловини для автономного водопостачання. Спалили 270 літрів дизельного пального, але тримаємо освітній процес.

Я ніколи не пробачу ворогу цього вкраденого дитинства наших дітей. Але наші діти — герої, наші вчителі — герої, і батьки — герої. Ми триматимемо освітній фронт до останнього — поки в укритті залишиться вчитель із крейдою, з ліхтарем та своїм непохитним учительським словом. Але дайте нам змогу просто робити свою справу.