/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F480abec9a5e3185b3e5dba28c5831583.jpg)
Люксторпеда, або «Хюндай» 80-літньої давності
“Торпеда” в часі пробної їзди (1933) Трохи більше двох років назад тому ми розповідали вже про “Залізничний експрес наших дідусів”, але недавно Юлія Ліщенко прислала нам статтю “Люксторпеда – «Хюндай» 80-літньої давності ” яка була опублікована у “Леополісі”, додатку до газети “Високий Замок” 9 серпня 2012 року.
Нам вона видалася цікавою, тому публікуємо її без змін і тільки доповнимо невеличким уривком відео.
Стаття «Хюндай» 80-літньої давності ” яка була опублікована у “Леополісі”, додатку до газети “Високий Замок” 9 серпня 2012 року.
Кажуть, що раніше в Тернополі, та й у Львові також, якщо хотіли описати щось надзвичайне і чудове, казали «люксторпеда».
«Як там вчорашня імпреза?» – «О, люксторпеда!» Звідки взялося таке дивне слово? Виявляється, це назва швидкісного поїзда, що з’явився на галицьких коліях у 30-ті роки XX століття, коли нічого подібного у Східній Європі ще й не бачили….
Австрійська “Люкс-торпеда” Коли по всьому світу ще диміли паровози, німці та австрійці вже переходили на рейкові автобуси з двигунами внутрішнього згоряння.
Інженери новоствореного у 1926 році РКР (Польська державна залізниця) дійшли висновку, що такі поїзди є значно дешевшими в експлуатації та здатні розвивати чималу швидкість.
У 1933 році в Австрії купили одну «автомотрису».
Випробування пройшли вдало, але держава вчинила дуже розсудливо – замість того, аби купити ще кілька, як це зробила «Укрзалізниця» зі славнозвісними «Хюндаями», придбала права на виробництво.
Після цього фабрика Fablok у Хшанові (Західна Галіція) взялася за роботу й виготовила п’ять люксторпед та значну кількість інших автомотрис з хорошими технічними показниками.
Вагони “Люкс-торпеди” в депо в КраковіУсі шість люксторпед (фаблоковські й австрійський взірець) базувалися в Кракові та Львові.
З галицької столиці вони обслуговували п’ять маршрутів – до Борислава, Коломиї, Тернополя, а також на курорти – в гірські столиці лемків та гуралів – Криницю й Закопане.
Ще один рейс з’єднав Тернопіль, Чортків та Запіщики.
І хай не кажуть, що наші залізниці ще за цісаря будувалися і тому по них швидко їздити не можна! Середня швидкість люксторпеди сягала 100-105 км/год., а на прямих ділянках вона могла розганятися аж до 120 км/год! Таким чином, виїжджаючи о 5.55 з Коломиї, вже о 8.00 люксторпеда прибувала до Львова – 195 км долала за 2 год.
5 хв.
У наші часи цей же шлях поїзд Львів-Чернівці- Одеса (136) проходить за З год.
45 хв.
Прогресуємо… До Борислава ж автомотриса добиралася всього за півтори години.
Рейковий автобус мав ще й тактичну перевагу – якщо треба було змінити напрям руху, машиніст переходив з одної кабіни в іншу, в той час як у традиційному поїзді було необхідно перечіпляти паротяг.
Австрійська “Люкс-торпеда”Прибуваючи на станцію, люксторпеда привертала загальну увагу своїм надсучасним аеродинамічним дизайном та відсутністю стовпа диму – такий собі автобус-лімузин довжиною 22 метри.
Всередині було досить комфортно – 52 місця на просторих шкіряних канапах.
Правда, і коштувало задоволення недешево – близько 40 злотих при тодішній середній зарплаті 200-250.
Пропорційно це відповідає цінам на «Хюндаї» у співставленні з сучасними українськими заробітками (350 грн.
проти 2500 грн.).
Австрійська “Люкс-торпеда” на Краківському вокзалі.
Фото орієнтовно 1938 року.
На жаль, Друга світова війна призупинила славну- історію люксторпед.
Чотири з них розбомбили у депо.
Дві вціліли в часи нацистської окупації – з табличками «Тільки для німців» їх використовували як спеціальний транспорт – Зопбеггиде для апаратників Дистрйкту Галіція.
У 1945 році Червона армія передала їх Польщі у знищеному стані, тож автомотриси вже не можна було використовувати для дальніх рейсів, вони перевозили шахтарів у Тшебині.
У 1954 році обидва вагони розпиляли на металобрухт.
Так завершилася славна історія люксторпед, що в 30-ті роки зробили галицькі колії найшвидшими у Східній Європі.
До нас не дійшло жодного взірця люксторпеди, однак світлини з її зображенням дивують і сьогодні.
Віто НАДАШКЕВИЧ.
Фото з Національного цифрового архіву Польщі.
