Володимир Сас-Залозецький у творчій і життєвій долі Олекси Новаківського
main image main image

Володимир Сас-Залозецький у творчій і життєвій долі Олекси Новаківського

Олекса Новаківський.

Мистецька спадщина Олекси Новаківського — надзвичайно самобутнє й унікальне явище.

Тож не дивно, що його доробок став предметом дослідження численних мистецтвознавців і критиків, серед яких, зокрема, варто виділити такі непересічні постаті, як: І.

Федорович-Малицька, В.

Щербаківський, М.

Голубець, І.

Свєнціцький, М.

Вороний, В.

Борн, В.

Морачевський, С.

Гординський, В.

Овсійчук, М.

Мушинка, Л.

До цієї славної когорти належить і Володимир Сас-Залозецький — визначний український мистецтвознавець, дослідник історії мистецтв, філософ-культуролог, педагог, публіцист і редактор.

Володимир Залозецький (1896–1959) народився у Львові 10 липня 1896 року.

Він походив із давнього галицького шляхетського роду герба Сас.

Прадід і дід В.

Залозецького були греко-католицькими священниками.

А його батько, Роман Сас-Залозецький – науковець-хімік, технолог, громадський і господарський діяч, перший голова Українського технічного товариства, професор хімічної технології Політехнічної школи (тепер НУ “Львівська політехніка”), дійсний член НТШ, посол до Галицького сейму, голова товариства “Сільський Господар”, організатор і директор Торгової школи Товариства “Просвіта”, почесний консул Великої Британії у Львові.

«Тепер у Львові на перетині вулиці Генерала Чупринки з вулицею Горбачевського, навпроти храму Св.

Климентія Папи стоїть п’ятиповерхова “хрущовка” 1960-х років.

На її стіні встановлена пам’ятна таблиця на згадку про відомого біохіміка Івана Горбачевського.

Натомість мало хто знає, що на тому місці, під №55 на вул.

Потоцького (тепер Генерала Чупринки, 59) стояла вілла “Романа”, споруджена фірмою Івана Левинського на початку ХХ століття.

Її власником був саме професор Роман Залозецький.

У Львові практично не залишилось нічого на згадку про нього, а міська рада так і не спромоглася назвати назвати на його честь навіть вулицю».[1].

Львівська академічна гімназія.

1914 року В.

Залозецький закінчив Українську академічну гімназію у Львові, відтак до 1918-го вивчав історію мистецтв і археологію у Віденському університеті, де за рік (1919-го) здобув ступінь доктора філософії.

Іспит на право викладати в університеті склав 1924 року в Українському вільному університеті у Празі, після чого обійняв там посаду доцента і, читаючи лекції з історії мистецтв, пропрацював до 1926 року.

Згодом, упродовж 1928–1939 років, був професором Греко-католицької богословської академії у Львові.

Залозецький також читав курс історії мистецтва в Мистецькій школі О.

Плідно співпрацював із Національним музеєм у Львові, зокрема 1935 року був членом комітету, автором вступної статті до каталогу «Ретроспективної вистави українського мистецтва за останні XXX літ», яку присвячено 30-літньому ювілею установи.

Окрім того, до 1939 року очолював відділ історії мистецтв в Українському науковому інституті в Берліні, а також був ад’юнктом Львівського університету.

Того самого року став професором Віденського університету, а 1947-го перейшов на посаду професора в Ґрацький університет імені Карла і Франца, де 1949 року обійняв кафедру історії мистецтва.

Поглиблюючи свої знання з історії мистецтва, здійснив кілька науково-дослідницьких подорожей до Малої Азії, Угорщини, Польщі та Італії, а також брав активну участь у наукових з’їздах у Парижі, Венеції, Римі, Неаполі, Брюсселі, Мюнхені.

Чимало часу В.

Залозецький присвячував публіцистичній і редакторсько-видавничій діяльності.

Його статті надруковано в численних західноукраїнських і європейських періодичних виданнях.

Олекса Новаківський.

Поема світової війни».

1916 – 1922 рр.

Полотно на фанері, олія.

Залозецького сміливо можна назвати мистецтвознавцем світового масштабу, адже він належав до численних наукових інституцій, як-от НТШ, Католицька академія (Відень), Міжнародна візантійська комісія (Париж), Швейцарський науковий інститут (Цюрих), очолював культурно-науковий інститут «Данте Аліґ’єрі» (Ґрац), був засновником Товариства історії мистецтва при Ґрацькому університеті та Товариства прихильників університетської ідеї в Австрії (від 1956-го).

За радянського часу ім’я й праці В.

Залозецького, зокрема й монографія «Олекса Новаківський» та мистецтвознавчі публікації про творчість художника, були вилучені з наукового обігу.

Наукові статті вченого про творчість митця: «Олекса Новаківський», «Святоюрська Мадонна», «Велитень українського малярства», «О.

Новаківський у світлі чужинецької критики», «Рефлєксії з посмертної вистави» та ін.

були опубліковані у львівській пресі в 1922 – 1936 роках.

Олекса Новаківський.

Моя Муза.

Ілюстрація із монографії В.

Залозецького «Олекса Новаківський» (Львів, 1934 р.).

Монографія «Олекса Новаківський» вийшла в світ 1934 року коштом Українського товариства прихильників мистецтва.

УТПМ — громадська організація, яку заснували представники української інтелігенції 1930 року у Львові для підтримки діяльності Мистецької школи О.

Новаківського та національного мистецтва в цілому.

Основною формою діяльності товариства була організація мистецьких виставок, популяризація творчості О.

Новаківського та його учнів.

Монографія була видана в друкарні НТШ накладом 500 примірників з обкладинкою авторства українського графіка і живописця Антона Малюци, який у 1926–1930 роках навчався в Мистецькій школі О.

Ця книжка складається із наукового дослідження творчої спадщини О.

Новаківського, яке всебічно висвітлює історію формування та розвиток світоглядних й естетичних засад художника; простежує еволюцію його малярського почерку на тлі розвитку західно-європейської культури.

Також, містить біографію О.

Новаківського, яка й досі залишається цінною основою для пізнання життєвого шляху художника.

Видання проілюстроване чорно-білими та кольоровими репродукціями графічних та живописних творів О.

Олекса Новаківський.

Автопортрет з 1917.

Ілюстрація із монографії В.

Залозецького «Олекса Новаківський» (Львів, 1934 р.).

Ознайомлюючись із науковим доробком В.

Залозецького, присвяченим творчості О.

Новаківського, варто пам’ятати, що їхні долі були багато в чому схожими.

Насамперед їх пов’язувала спільна педагогічна діяльність, адже В.

Залозецький викладав курс історії мистецтва в Мистецькій школі О.

Крім того, обох цих непересічних українців запросив до Львова визначний церковний діяч і меценат митрополит А.

Шептицький, прагнучи збагатити мистецьке та культурно-освітнє життя Галичини.

Залозецький, зокрема, повернувся до рідного міста, щоб викладати в Греко-католицькій богословській академії, де читав такі дисципліни, як християнська археологія, історія мистецтва, історія церковного мистецтва, вступ до методології мистецтва тощо.

Єднала О.

Новаківського та В.

Залозецького не тільки постать А.

Шептицького та спільна викладацька праця, а й дім, у якому художник оселився, приїхавши 1913 року до Львова з-під Кракова.

Саме тут вони зустрічалися, навчали студентів, поринали — кожен по-своєму — в глибини мистецтва.

Вони обговорювали не лише окремі праці О.

Новаківського, які зокрема експонувалися на персональних виставках у домі митця; а й вели дискусії про актуальні проблеми тогочасного українського малярства та історію розвитку світового мистецтва загалом.

Ілюстрації із монографії В.

Залозецького «Олекса Новаківський» (Львів, 1934 р.).

Сьогодні у творчій робітні митця — Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького), який відчинив свої двері для відвідувачів в березні 1972 р., хоча питання про створення такого закладу громадськість почала піднімати відразу ж після смерті художника.

Цікаво, що активну участь в обговоренні цієї справи брав і В.

Зокрема, виступаючи на вечорі пам’яті О.

Новаківського, він зазначив, що існує гостра потреба в такій інституції, як музей митця.

Його підтримав доктор І.

Копач, наголосивши на тому, що треба зберегти мистецьку спадщину О.

Новаківського, до чого передусім покликані Наукове товариство імені Шевченка та Національний музей у Львові.

Використана література:.

Без автора.

Памяті Олекси Новаківського // Мета.

Залозецький-Сас Володимир // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / голов.

Париж ; Нью-Йорк, 1955–1995.

2 : Голинський – Зернов.

Козак Р.

Мистецтвознавча спадщина Володимира Сас-Залозецького / Роксоляна Козак // Народознавчі зошити.

4 (28).

Мельник І.

Роман Залозецький – засновник нафтової науки.

Осташко Т.

Залозецький-Сас Володимир Романович // Енциклопедія історії України : у 10 т.

/ редкол.: В.

Смолій (голова) та ін.

; Інститут історії України НАН України.

Київ, 2003–2013.

3 : Е – Й.

Ясіновський А.

Залозецький-Сас Володимир Романович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т.

/ ред.

Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України.

Київ, 2001–2019.

10 : З – Зор.

Ілюстрації із монографії В.

Залозецького «Олекса Новаківський» (Львів, 1934 р.).

Ірина РІЗУН,.

завідувачка Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_3_7d1.td-a-rec-img img{.

Loading...

Фото и видео