/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F5d6dcd40470fd508781eef194252382d.jpg)
Схиблений псих хоче використати Бабин Яр, щоб зробити боляче цілій країні
Дякуючи Яніні Соколовій дізнався про жах, який тихо відбувався останніми місяцями в Києві.
Це історія про Меморіал Бабиного Яру.
Місце нашої спільної трагедії, місце, де під час окупації Києва було розстріляно більше 150 тисяч людей.
Євреїв, ромів, українців.
Десятки тисяч вбитих нацистами.
Це місце - наша спільна травма.
І саме тут має постати Меморіал Бабиного Яру.
Проект довготривалий, він пройшов безліч стадій обговорень та експертиз, в тому числі міжнародних, аж раптом в цьому проекті на запрошення російських олігархів Ґєрмана Хана та Михайла Фрідмана з'явився російський режисер Ілля Хржановський.
Звичайно, вже в цьому моменті ви можете почати задаватись питанням, яким чином в історії створення Меморіалу у Києві з'явилось стільки росіян, які будуть вирішувати якою буде пам'ять українців про історію злочинів на нашій землі.
Але це вже трохи інша історія.
Сьогодні не про це, хоча і це важливо, в контексті питання національної гідності!.
Зараз варто трішки прискіпливіше розглянути постать нового художнього керівника Меморіалу.
Постать режисера Хржановського.
Цей режисер відомий лише одним фільмом – «Дау».
Фільмом, в якому актори не грають біль, а їм справді роблять боляче.
Дуже боляче.
Фактично над людьми в цьому кіно безжально знущаються заради задоволення якихось психопатичних потреб режисера Хржановського.
Хочете приклад? У фільми Дау дівчину реально ґвалтують пляшкою.
В інтерв’ю російському РБК Хржановський відкинув претензії в негуманності, а сцену зґвалтування пляшкою він прокоментував ось так: «А «мучается» — это что? …Мы же мучаем людей в жизни намного больше.
Так устроены люди.
Понимаете, все зависит от «квантового» взгляда наблюдателя… А что такое «на самом деле?».
Одна із французьких кінозірок, з якою спілкувались журналісти французького Le Monde відмовилась від роботи з Хржановським, побачивши його фільм, який мала дублювати, цитую: «Я не можу цього дозволити.
Ця жінка страждає насправді!» – кричала вона на режисера.
«Та на*рати, вона всього лише проститутка, котру я знайшов в БДСМ-борделі», — відповів Хржановський».
«Понимаете, все зависит от «квантового» взгляда наблюдателя…».
Квантовий садист Хржановський на цьому, звичайно не зупинився.
У його фільмі також мучать дітей.
Немовлят! Саме про це написала Яніна Соколова і закликала відреагувати нашого уповноваженого з прав дітей та поліцію, відреагувати на факти насильства російського режисера.
Чому на це має реагувати українські чиновники та правоохоронці? Тому що російський режисер використав у своєму кіно українських дітей з сиротниців.
Хржановський у кіно знущався над українськими сиротами, ґвалтував жінку і співпрацював з російськими неонацистами та антисемітами.
А тепер він приїхав, щоб будувати Меморіал Бабиного Яру, щоб українці краще пам'ятали знущання та вбивства нацистів.
С*ка, я відмовляюся розуміти цей трешняк!.
І навіть це не кінець історії.
Я познайомився з «концепцією», яку запропонував Хржановський для Меморіалу.
І в мене склалось враження, що його мета - переплюнути знущання над немовлятами.
Для мене очевидно, що «нова концепеція Хржановського» переслідує цілком російські цілі - перетворити українську трагедію на український злочин.
Зробити з постраждалих - убивць.
Хржановський відверто каже, що хоче виділити історію Бабиного Яру з історії Голокосту, з історії злочину нацистів проти людяності, він хоче розповісти українцям історію унікального особливого «українського Голокосту».
Відчуваєте? Київ - українська столиця.
Злочини - нацистів.
Тому росіянин розкаже про «особливий український Голокост».
Бабин Яр - це величезна рана, не пережита до кінця трагедія, яку схиблений псих намагається використати, щоб тепер зробити боляче цілій країні, а не тільки людям на знімальному майданчику.
Я закликаю керівників та членів наглядової ради Меморіалу відреагувати негайно.
І відреагувати не вступаючи в полеміку про мистецтво, а відразу звільнивши з посади цього Хржанівського.
Бо це вже не про мистецтво.
Це про гідність.
І це про біль мільйонів людей.
Поряд з яким такі нелюди не можуть навіть стояти.
Не те що чимось керувати.
А дискусії про мистецтво ми перенесемо на інший раз, я, наприклад, знаю історію про художника, який розпочав світову війну, давайте його призначимо посмертно керівником десь в росії, тим більше, що якийсь час цей художник дуже плідно співпрацював з СРСР, правонаступником якого стала расєюшка.
