Пригоди в Індії на карантині

Запланувавши 28-денне лікування в аюрведичній клініці у південному штаті Індії - Керала, я і не підозрювала, що затримаюсь там на 15 тижнів.

Без права виходити за поріг лікарні.

І що більшість часу проведу практично у повному усамітненні – зате на балконі з видом на кокосові пальми, читаючи і медитуючи під акомпанемент оркестру з десятка пташок.

9 березня.

Я у масці і гумових рукавичках сідаю в київське таксі до аеропорту, звідки літак має доправити мене до Керали.

Маска приховує вагання – летіти чи залишитись? Весь лютий я провела як на голках, ставлячи собі одне й те саме питання - де зараз безпечніше? Мета поїздки - лікування, і я розмірковую, що у випадку кризи медичний заклад - це не найгірше місце.

Щодня переписувалась з лікарем для оновлення статусу по штату.

Але всього за 5 годин до вильоту, отримую смс від доктора Баджі: «Ірино, в Кералі 4 нових інциденти - через місцеву сім’ю, що подорожувала до Італії і не признались в цьому.

Вони зараз в лікарні.

Поки ситуація під контролем».

В той самий час в Україні уже набирає обертів параноя з приводу десятків тисяч українців, які незабаром повертатимуться додому з Італії.

І я вирішую на користь Індії.

Варто зазначити, що уряд Керали відреагував на пандемію блискавично.

Міністр охорони здоров’я та соціального захисту – К.

Шалайджа – дуже поважна в Індії політик.

Ще на початку лютого завдяки їй було оголошено «стан активації» - медичні і урядові служби стали готуватися до можливого спалаху.

По всьому штату, у державних лікарнях, були створені ізоляційні палати на кілька сотень ліжок.

Тому як тільки вистрілили березневі випадки – уряд мав план дій і знав, як його реалізувати.

Обов’язкова медична ізоляція торкнулась не лише хворих, але і їхніх близьких родичів.

Так звані треті і далі контакти також проходили обсервацію – але вдома – зі щоденними дзвінками і візитами від спеціалізованих швидких бригад.

Таким чином, уже 10 березня під лікарняним чи домашнім карантином у Кералі опинилося біля 4 000 осіб.

Міністр охорони здоров’я та соціального захисту – К.

Взагалі, активність Індії і особливо уряду Керали у боротьбі з Covid 19 потребує окремого опису.

Ці дії стали озвучуватись на всіх міжнародних каналах, як приклад для всього світу.

BBC, ABC, Deutsche Welle та інші – вихваляли керальський спосіб зупинки епідемії.

Дії були достатньо строгими – повний локдаун.

Були закриті абсолютно всі державні підприємства, великі і малі бізнеси, окрім обмеженої кількості лікарень, аптек і невеличких овочевих магазинів.

На вулицю дозволялось виходити лише у випадку крайньої необхідності, якими вважались похід в аптеку і за їжею, і не частіше, ніж двічі на тиждень, і з написаною на папері причиною.

Транспорт не ходив.

Кордони між штатами були закритими, на вулицях знаходились поліцейські блокпости, і кожного перехожого і мотоцикліста зупиняли і розпитували причину виходу з дому.

Після того, як весь світ облетіло відео, як поліцейські били перехожих палицями, поліція стала відбілювати свій імідж, і знімати або комічні промо-ролики про те, як правильно мити руки, або навчальні з практиками йоги – для онлайн-занять вдома.

Розрахунок був на те, що вірус передається від людини до людини, і якщо не буде контактів, то він пропаде.

Можливо, саме завдяки такій жорсткості штат Керала, площа якого трошки більша за київську область, зате висока густота населення - 35 млн.

осіб – вийшов з карантину всього з 500 випадками за 2,5 місяці.

Аюрведична клініка – це не спа-центр.

Я потрапила у карантин і хоч не відразу це зрозуміла, - це найкраще, що могло зі мною статися.

Для аюрведичного лікування потрібні час і спокій.

Важливі розпорядок дня, правильна їжа, відсутність сторонніх подразників.

Ідеальним вважається навіть не користуватись мобільними телефонами.

Організм завантажений лікуванням, і якщо цього не враховувати - він просто виснажиться від усіх справ одночасно.

Окрім того, максимум, який сучасна людина дозволяє собі виділити на аюрведу, якщо у неї немає гострих, критичних хвороб, - це 4 тижні.

Я ж отримала можливість глибокого поступового занурення і випробувала процедури, які зазвичай не доступні при короткостроковому періоді.

Хто не знає, у аюрведі при лікуванні застосовується не лише оральний прийом препаратів, але і методи тілесної терапії, при яких екстракти чи витяжки лікарських трав, олій проникають глибоко у тіло через шкірні покрови.

Приміром, при більш-менш відомій у нас процедурі abhyanga – 2 терапевти одночасно м’якими масажними рухами, протягом 45-60 хвилин втирають у тіло теплу настояну на травах олію.

При elakizhi – спеціальні медичні трави перетирають, складають у полотняні вузлики, нагрівають, - масаж робиться ароматними мішечками.

Чи уявіть собі таку картину - ви лежите, і на вас протягом години виливають тепле молоко, що пахне сандалом і ще десятком корисних рослин, які варились і настоювались у молоці, віддаючи йому свої властивості.

Це – milkdhara.

І, мабуть, моя улюблена процедура - pizhichil – дуже схожа на попередню, але замість молока тіло пацієнта 40-45 хвилин безперервно і рівномірно поливають цівками гарячої олії.

При деяких Аюрведичних процедурах можна відчути себе по меншій мірі Клеопатрою, але Доктор Баджі пояснює, що розслаблення чи задоволення в процесі не є самоціллю, а швидше приємним бонусом.

До того ж, в ній часті і менш привабливі способи лікування.

Він розповідає, як часто пацієнти, які попадають до нього вперше, просять замість гірких призначити їм солодкі медикаменти, як у сусіда, чи «щось для релаксації», і отримують несподівану відповідь: «Це не курорт, а лікарня.

Ви ж не просите в сучасній клініці поставити вам клізму чи крапельницю, бо так лікують товариша по палаті, то чому ви хочете вибирати тут?».

Висловлю від себе застереження, вибираючи клініку аюрведи, треба бути обережним і розуміти, що вам потрібно.

Через зростаючу популярність цієї системи у західних країнах, у Індії з’явився напрямок аюрведичного туризму, і аюрведу почали спрощувати, опускати до рівня релаксу.

Так, поруч з традиційними treatment centers, стали масово створюватись wellness centers – останні не мають нічого спільного з лікуванням.

Такі заклади - це швидше курорти, і приїжджаючи туди з хворобою, ви можете серйозно нашкодити своєму організму.

Прикладами маркетингу для туристів, є, до речі, аюрведична косметика, і… аюрведичне пиво.

Жіночі пальчики, барабанні палички і гіркий гарбуз.

Харчування в клініці має свої особливості.

Їжа має бути легкою і без проблем засвоюватися – щоб не перевантажувати організм, який активно лікується.

З цих міркувань не дозволені продукти тваринного походження, молочні і кисломолочні продукти, сирі овочі і фрукти.

Аюрведа взагалі не поділяє захоплення сироїдництвом – сира їжа у великій кількості викликає хвороби травлення.

Корисною термічною обробкою є тушкування, варіння, запечення, приготування на пару.

Ніяких напівфабрикатів чи заморожених страв – лише свіжа цільна, з-під ножа.

Вважається, що приготовані страви поступово втрачаю свою поживність, а через 12-24 годин взагалі стають чи не отрутою.

Перекуси між основними прийомами їжі теж заборонені.

На сніданок я отримувала парові чи печені рисові млинці і якісь бобові - тушкований нут, квасолю, сочевицю чи зелений горошок.

Або кокосове чатні і рагу з овочів.

Обід – складався з чотирьох страв – вареного рису, бобових, і двох видів овочів.

Основною стравою вечері були чапаті - пласкі пшеничні печені палянички, і до них також бобові, тушковані овочі і зелень.

Моїми смаковими відкриттями цього року стали боби адзукі, які мають горіховий аромат, припущена окра, чи як її ще називають – дамські пальчики, карі з листя і плодів моринги, які схожі на барабанні палички і так і називаються англійською - drumstick, а безумовний фаворит - bitter gourd – схожий на зім’ятий кабачок, дуже корисний і неймовірно гіркий.

Спочатку я дивитись на нього не могла, а потім постійно просила приготувати.

Укус змії – це фатум.

Весь вільний час я проводила на балконі - за читанням чи слуханням книжок, веденням щоденнику, рефлексіями та спостеріганням за природою.

Якось я намагалась прогулятись – 50 метрів туди і назад вздовж пустинної приватної дороги, на яку виходила будівля лікарні.

Але це швидко припинилось - сусід навпроти викликав поліцію під приводом того, що я білошкіра, можу бути з Італії і «розносити заразу».

Потім він зателефонував лікарю з поясненнями: «Мені ж 68 років, і я хочу жити».

Але балкон мене цілком влаштовував.

Моїм видом був напів-закинутий кокосовий сад – власність якраз того шкідливого сусіда.

До кінця візиту я знала вигляд і кількість усіх пальм, одну мою улюблену – дуже довгу і майже зовсім похилену на землю, на жаль зрізали практично перед моїм відльотом.

Якось на доріжці біля дому я помітила мангусту.

Я пригадала Ріккі-Тіккі-Таві - персонажа з «Книги джунглів» Кіплінга, молодого мангуста, який захищає сім’ю від отруйних змій.

Як і більшість людей, мене найбільше лякають змії.

За декілька днів у місцевій газеті прочитала сенсацію – жінку за квартал від нас вночі укусила змія.

Причому, вдруге за місяць.

Перший раз це була гадюка – потерпіла 3 тижні провела в лікарні, і просто дивом одужала.

Лише повернулась, за декілька днів - нова атака, і знову уві сні – тепер уже від кобри.

Нову отруту тіло не подужало.

Фатальність – пише журналіст, і всі у клініці погоджуються.

Окрім поліції, яка вирішує провести розслідування обставин смерті.

І що ви думаєте? Відчуття поліцію не підвело – навмисне вбивство - гадів у ліжко до дружини підкладав її чоловік.

Я думала, індійські фільми - це суцільні вигадки, а виявляється сюжети можуть братися і з життя.

Керала ще досі залишається традиційною місцевістю.

Жінки вдягаються у довгий, достатньо закритий одяг.

Зазвичай, це сарі чи його місцевий різновид – мунду, або комплект, який складається з просторих звужених донизу штанів, туніки до середини стегон і легкого шарфика, що додатково прикриває шию і груди.

Сплять, незважаючи на спеку, у довгих нічних сорочках, трусиках і в бюстгальтері.

Зате люблять прикрашати себе яскравими барвами вбрання, і під нього вибирають співзвучне по кольору бінді – традиційну наліпку на лоб, що символізує третє око.

Не дивно, що під час карантину абсолютно всі, навіть найбідніші, шили маски у тон костюмів, міняючи їх щодня.

Одинока жінка де-факто має менше прав.

Беруть шлюб тут рано.

Жінки - у 20-22 роки (щоб могла народити здорових дітей), чоловіки - у 24-30.

І секс до шлюбу, як ви розумієте, не є доступним для жодної із сторін.

Такого поняття, як «зустрічатися з кимось» - не існує.

На вулиці не побачиш пару, яка цілується чи навіть тримається за ручки – за це можна отримати палицею від поліції.

«А якщо одружені?» - питаю у лікаря.

У відповідь отримую здивований погляд: «А для чого це робити подружжю»?.

Шлюби вкладаються за домовленістю.

Допомагає в одруженні брокер – так прийнято.

Брокер поєднує сім’ї, які повинні співпадати за соціальним становищем, статками, колом знайомств – яке відтепер назавжди буде єдиним колом спілкування двох родин.

Брокери перевіряють сумісність характерів, долю майбутніх молодят – в хід іде нумерологія, ведичні гороскопи.

Також, за гороскопом назначають дату весілля – щоб спільне життя було під захистом вищих сил.

Тому навіть в карантин у Кералі деякі одруження не скасовували – лише зменшували кількість гостей до дозволеного мінімуму і видавали всім маски.

Дружина до чоловіка звертається на «Ви», і часто навіть не по імені, а по назві посади і прізвищу.

Особливо це прийнято у сім’ях лікарів, держслужбовців, військових.

Мене особисто дуже вразила така традиція.

Відразу після пологового, жінка з немовлям повертається в дім до батьків – приблизно на 3-6 місяців, на післяпологове навчання і реабілітацію.

Там вона відновлюється під наглядом матері, вчиться правильно доглядати за дитиною.

Лише, коли жінка загоїться фізично і психологічно - тоді вона може знову повернутися додому і виконувати свої подружні обов’язки.

Це також вберігає чоловіка від «непотрібного постродового стресу».

Повернення додому.

Під кінець третього місяця я почала тужити за домом.

Найбільше лякала невизначеність.

Час йшов, прем’єр-міністр Наредра Моді щоразу відміняв міжнародні рейси, а моя авіакомпанія, відповідно, переносила дати вильоту.

В пресі почали з’являтись звістки, що Індія відкриє небо не раніше вересня, а повне відновлення може статися взагалі через рік.

Тим часом карантин в Кералі почав ослаблюватися, в штат стали повертатися заплановані репатріаційні рейси з заробітчанами із країн Персидської затоки.

Українська сторона лише розводила руками – евакуація частини українців відбулася 2 місяці тому, і хоча в Індії залишалося ще більше 700 наших громадян, нова хвиля найближчим часом не планувалась.

Але на щастя, з червня уряд Індії розпочав програму по поверненню співвітчизників з усіх куточків світу і в Україну поступово полетіло 50 літаків, на борт яких дозволили підніматись українцям.

Одним з таких рейсів повернулась додому і я.