Уже зовсім скоро, 27 вересня, будемо відзначати Всесвітній день туризму.
А чи були в Україні туристи раніше, скажімо 100-200 років тому? Були і називали їх мандрівниками.
Про історію українського туризму можемо прочитати у статті Івана Крип’якевича, що була опублікована у журналі “Наша Батьківщина” (ч.
2 за 1937 р.) під назвою “З історії української туристики.
Мандрівка Федора Білоуса в 1851 р.”, де автор розповідає про записки мандрівника Галичиною, видані ще у ХІХ ст., в яких викладено побачене подорожуючим.
Як виглядала Солонка, чим був виложений гостинець до Стрия, що просив мандрівник у Дністра та яке враження справили на мандрівника вперше побачені Карпати? Все це дізнаємося з публікації (текст подаємо оригінальним).
Федір Білоус.
“У першу добу нашого відродження розвинулося сильно мандрівництво, якого метою було познайомитися з рідною землею й народом.
На Наддніпрянщині таким завзятим туристом був Костомарів, у Галичині туристику управляла «руська трійця», особливо ж Головацький.
Мандрували також маловідомі студенти й учні.
Один опис такої мандрівки вийшов друком п.
«записки школяра-путника, относящііся до Галицькой Руси».
Издалъ Ө.Ивановичъ.
Львів, 1860, 99 стор.
Автором цеї книжечки був Федір Білоус, пізніше директор ґімназії в Коломиї.
Будівля української гімназії в Коломиї, 1907 р.
На початку автор оповідає , про те, що вже з дитячих років мав «ненасичену жадобу» подорожей і батько все брав його з собою, як їхав у дальшу дорогу.
Пізніше, вже як учень, у Львові, часто виходив на Високий Замок, «цю садибу руських князів» і відтам із тугою дивився в далекий простір, де, здавалося йому, бачив синіючі Карпати.
Врешті він рішився побачити таємничу країну, що так його притягала, й у серпні 1851 р.
рушив у дорогу.
Франциск Ковалишин.
Високий замок у Львові.
Папір, туш, перо; 27,3 х 35, 7 см.
«Повстав, звязав манатки, хопив за палицю» – і за кілька годин був уже далеко за Львовом, на стрийському шляху.
По дорозі зустрів селянина-соляра з Лисович у Стрийщині та присівся на його віз.
«Таких солярів можна повно напитати у Львові на Театральній площі.
Вони походять із довколишніх сіл Калуша, Долини, Болехова, Дрогобича, де є соляні бані, набирають у цих містах сіль горманами або товпками й везуть її до Львова та стають на названій площі, а, як їм тут торг не йде корисно, розвозять і по поблизьких містечках, як Наварія, куликів, Яричів, а назад вертаючися впорожні, охотно беруть подорожніх».
Залізничний вокзал у Дрогобичі.
Фото кінця ХІХ ст.
Подорозі, при мурованому гостинці він описує тільки одно село, Солонку, що робило враження дуже бідної оселі: «Це справді Солонка, бо в ній не тільки дахи, але по більшій часті цілі хати – соломяні, тільки зверху обліплені глиною».
З цеї нагоди автор оповідає про нужду й розпіячення цілої околиці Львова.
Ці роздумування навели на нього сум і тугу.
Але розважився знову, коли по дорозі зустрів малого хлопця-учня, що йшов зі Львова до дому на вакації й ледви ногами плентав.
Взяв його на віз і стомлений хлопчина невдовзі заснув, як камінь.
Наш студент відігнав від себе смуток: «Цей малий козачок, не довший як півтора ліктя, а пускається під ніч у дорогу, а що ж я, що продовж 15-ти років, може з 30 фунтів шкільного пороху з’їв, маю журитися й тужити? Ану ж пісні, що заніміли, вилазьте з торби!» І на ціле горло почав співати свої улюблені пісні: «На долині, при Чигрині», «Слава наша козацькая», «Гей, я козак з України».
Так заїхав до Миколаєва.
Міст через річку Дністер у Розвадові.
Місячною ніччю поїхали дальше та пристали напоїти коней у Розвадові.
«Побачив я вперше величавий Дністер, цю царицю родинних струй, що широко розлився по обох сторонах і виглядав як непроглядне для ока море.
На ньому можна було побачити незлічені острови, що їх творять купини дерев; стирти і стіжки плавають, як кораблі по океані, а плоскобережні Дністер тече тихо до русявого моря» … Наш подорожній довго розглядав чарівний вид, проспівав пісні «Де Сян, Дністер, Буг пливе», «Дністре предовгий, ріко величава» і «Мир вам браття», та просив Дністра, «щоби брату своєму, Дніпрові словутньому, зустрівшися, поздоровлення від мене віддав»….
На нічліг вступили до якоїсь придорожньої коршми; але, як переїздили через високий поріш, віз так кинув нашим студентом, який саме задрімав, що на чолі вибігли йому два роги.
Розлючений затягнув на папір це «трясавище-корчмище», щоби кожній подорожній перед ним берігся… Ранком поїхали дальше простим, гладким гостинцем, що був виложений не товченим камінням, а дрібною річною рінню.
По правій стороні дороги стояли великі ліси, по лівій гарні села з церковцями.
Так доїхали до Стрия.
Турист оглянув місто докладно й описав тамошні церкви й інші будови.
Стрий, поштівка 1904 року.
За Стриєм вїхали на великий міст, помальований на чорно-жовто, прикрашений чотирома білими пірамідами на кінцях.
Відси наш мандрівник побачив гори: «Над усе милувався я чарівним видом Карпат, що на долинян, до яких і я числюся, роблять велике враження, – особливо, як я тепер уперше приблизився до них на кілька миль.
Це, як вони ґрупуються, як одна гора підіймається над другою, – ця синява, що різно виглядає в міру віддалі, ця їх одежа, коли одна гора тільки голову смерековим лісом увінчану показує, друга як би спідницею припоясалася, знову інша в самій середині підперезалася ялицями, – ці камяні урвища, що біліють між лісом, – все це невимовно порушує мандрівника, що вперше це оглядає, і вправляє його в мимовільну задуму».
Сплав лісу.
Під мостом турист побачив траґічну сцену, – розбився там сплав дерева, що його з верхівя Стрия сплавляли три верховинці, – селяни ледви вийшли з життям, а зібрана юрба реготалася з того, як цих нещасників шнурами витягали на міст.
Поїхали дальше й доїхали до Лисович.
Там Білоус попращав свого фірмана й пішки подався до Болехова”.
Софія ЛЕГІН.