Тут купують квартири від $1500 до 3000 за квадратний метр. Ціна, як у Європі, а навколишній простір, як у Африці. Київська вулиця Глибочицька - майже центр, між історичним Подолом і Верхнім містом. 15 років тому на ній були фабрики, але не було жодного житлового будинку. За відносно короткий період, окремо від розрахунків генерального плану і без створення відповідної інфраструктури, тут набудували багатоповерхівок на 3000 квартир і ще стільки ж у стані будівництва.

Продовжуємо цикл публікацій присвячених новітній забудові Києва, попередні статті читайте тут.

При цьому капітально не перебудовувався водогін, енергомережі, теплові мережі, не збудовано і не планується будівництво жодного дитячого садочку, школи, поліклініки чи закладу спорту або дозвілля. Хоча неважно прикинути, що на вулиці разом з 6000 квартир з'явиться і уже з'явилося - мінімум 15000 мешканців, з яких мінімум 1500 школярів, 600 дошкільнят, та 5000-6000 автомобілів.

Оскільки місцеві мешканці вимушені возити і дітей до віддалених шкіл, і самим їздити на роботу - трафік призводить до заторів навіть у межах користувачів самої вулиці. А тут ще є офіси, магазини, виробництва, поліцейський ізолятор, бази обслуговування авто СБУ, Управління справ, Верховної ради, гаражі, до яких їдуть ще безліч авто. Після відкриття Подільського мостового переходу, що очікується протягом двох років, транзитне навантаження на вулицю ще більше виросте. Через особливості рельєфу Києва - вулиця оточена горами та крутосхилами, паралельних обїздів немає. Глибочиця - глибокий яр з річкою, що зараз захована у підземний тунель.

За документами вулиця в зоні охоронюваного ландшафту Стародавнього Києва, гори Щекавиці, з обмеженням по новій висоті забудови максимум 9 поверхів . Але будують втричі більше - і гора стає крихітною поряд з новобудовами

Але, всупереч здоровому глузду і прикладам сталого розвитку міст, коли градоначальники приймають далекоглядні рішення, тут бачимо приклад короткозорості, завдяки який швидко з'являється продукт на продаж - квартири, але не з'являється і не з'явиться інфраструктура. З часом, коли всі мешканці заселяться, вулиця ймовірно стане в суцільному заторі.

Жодними правилами забудови у розвинених країнах і навіть у пострадянських будівельних нормах не дозволяється будувати лише те, що продається. Для школи потрібна ділянка співмірна з ділянкою, де втискають 2000 квартир. Очевидно, що школа не може конкурувати за землю з забудовниками. Місто має або викупити приватну ділянку та збудувати на ній школу, або школу збудує приватний інвестор як бізнес-проект, з відповідною ринковою ціною за навчання дітей. У іншому випадку буде тільки перевантаження існуючих шкіл, навчання в коридорах у кілька змін.

Житловий комплекс “Покровський посад” продавася під соусом “фамільна цінність на Подолі”. Тут забудовано 100% ділянки, на дахах п’ятиповерхових будинків і паркінгів - також паркова та маленький дитячий майданчик.

Вздовж вулиці не було й не передбачалося ділянок під інфраструктуру типу дитячого садочка чи школи. Адже ще на початку 2000-х тут були гігантський військовий завод “Артем”, Київська іграшкова фабрика, Дріжджовий завод, Завод Промелектроприлад, швейна фабрика “Дана”, автобази силових відомств, українське товариство сліпих, інші виробництва. На сьогодні більшість з них не працює, будівлі знесені, а ділянки переводяться під житлову забудову та забудовуються. Більше того, ділянки землі потрібні і для мереж - водогону, каналізації, електрики, теплотраси і газопроводу. Коли скрізь усе приватне і забудоване, то не залишається навіть місця для життєво важливих органів, без яких будинки не можуть експлуатуватися.

Щільна забудова неможлива без інфраструктури

Вулицю міг би врятувати громадський транспорт. Тут понад сто років курсує трамвай. Раніше він підвозив з віддалених житлових районів робітників на підприємства, На відстані у півкілометра від протилежних кінців вулиці є станції метро - Лук'янівська та Контрактова площа, існують плани будівництва станції “Глибочицька” пересадочного вузла та станції нової Подільсько-Воскресенської гілки метро, яка мала поєднати густонаселений район Троєщину з центром міста. Проте виходи з станції яку можливо побудують у майбутньому, не виходитимуть на вул. Глибочицьку.

Міська влада розводить руками: “Йой, най буде!”

Довгий час тут стояв паркан з буквами “М”, такий ставило підприємство “Метробуд”, а зараз будинок-стіна на 25 поверхів. Примітно, що за Містобудівними умовами і обмеженнями від міської влади (без них неможливо будувати) дозволено 15 поверхів, і зазначено висоту в метрах (60 м). Проста арифметична дія - 60 поділити на 3, каже що вийде зайвих і умовно дозволених п’ять поверхів. Але забудовник порахував на своєму калькуляторі і вийшло 25 поверхів. Може там висота стель 2,1 м? Менше ніж у “хрущівці”. Але ні - є поверхи з чотириметровими стелями. Та й хто ж купить у будинку з такими красивими історичними колонами такі неповноцінні квартири? Отже ні кількість квартир, ні висота будівлі, ні навантаження на міську інфраструктуру не відповідають наданим владою умовам. Але будинок стоїть, паркан з буквою “М” знесли. Міська влада розводить руками: “Йой, най буде!”

Влада вимагала будувати цю “Плазу” у історичній стилістиці Подолу. На 25 поверхівку марно натягувати псевдоколони на фасад - бо від цього вийшла пародія на архітектуру

Ну добре, зате є ж трамвай! Париж за час, коли забудовували житлом Глибочицьку, запустив (з 2006 року) - 8 гілок трамваю (майже 100 км колій), ще чотири у процесі. Київ з середини 90-х років прибрав майже таку ж довжину колій зі своїх вулиць, розірвав трамвайний зв'язок через Дніпро.

Попри обіцянки влади до 2021 року реконструювати трамвайну колію на Глибочицькій - очевидно, що цього не зроблено. Мало того, що колія нерівна та експлуатується багато років, через що трамвай вібрує та створює шум на зношеній дорозі, навіть обладнаних зупинок на всю вулицю - чотири. Решта зупинок - це засипаний крупним щебенем пісок, або порепаний асфальт без навісу і звісно без чіткого графіку курсування.

Якісний і сучасний трамвай, на хорошій колії - це вирішення складних транспортних проблем мегаполісів. Зношений трамвай без інфраструктури - недоступний для маломобільних груп населення, не може конкурувати і за широкі кола споживачів. Містяни скоріше куплять автомобіль та будуть сидячи по одному в пятимісному авто стояти в заторах, створювати хмари вихлопних газів та запаркують всі тротуари, ніж пересядуть на старий хоч і екологічний трамвай, який міг би перевезти скільки пасажирів, скільки поміститься у сотні авто.

Звичайна трамвайна зупинка на Глибочицький, їх таких багато. Табличка з графіком руху, розбитий “тротуар” засипаний крупним щебенем. Виїзд з будівництва, де машини колесами розтягують болото, яке потім курявою лягає на капоти авто та одяг людей.

IMG5 Трамвай на цій транзитній і одночасно житловій вулиці витісняють приватні авто. Власники не платять за їхню парковку на тротуарах, які міська влада не ремонтує та не захищає для пішоходів. Велосипедні доріжки тут також поза планами навіть у перспективі

Чи може хаотична парковка бути подібною на європейську вулицю?

Нові будинки мають щонайменше 50 років функціонувати без оновлення. Їх уже збудували надійно, гармонійно і подбали про середовище поряд. Чи не подбали. Як це видно на прикладі Глибочицької. Глибокі проблеми тут закладені на багато років уперед.

У той час, коли європейські сусіди цінують довготривалі інвестиції, дивно виглядає бажання київських покупців так задорого купити те, що некомфортне, не екологічне, нестале. Коли через п'ять років захочеться щось зробити з вулицею, то буде пізно. Може хтось скаже - досить тут жити і не мати змоги вийти у чистому взутті на вулицю?

Навіть до припаркованого авто треба дійти, щоб доїхати до шопінг-молу чи на роботу. Адже навіть якщо ваше ЖК нарешті здали в експлуатацію, то поряд знесли ще один завод чи фабрику і почали нове будівництво, яке ще більш ускладнює трафік. Жодних штрафів за порушення ПДР, заборони паркування на газонах і тротуарах, обмеження на користування приватним транспортом чи просто впорядкованої платної парковки. Натомість будівництво комплексів зі сотнями смарт-квартир, без свого паркінгу взагалі.

Податки з нерухомості сплачуються у місцевий бюджет, за них місто мало б будувати інфраструктуру. На фото - приватна парковка на міському тротуарі. Пішохідну зебру майже стерли, через неї правильні авто заїжджають на тротуар поряд з зупинкою, а неправильні авто паркуються деінде.

Неможливо не дивуватися. За покупкою квартири за кілька мільйонів гривень українці готові приїжджати під такий благоустроєний відділ продажів. Ба більше, тут уже закінчилися об'єкти на продаж. Напевно умови можна ще погіршити, раз такий попит

Як могло б вийти, якби діяли будівельні норми?

Виявляється, для правильного будівництва в Україні є маса документів та комп'ютерних технологій, які можуть наперед описати ідеальне місто і прорахувати на віртуальний моделі поведінку машин на дорозі, людей на тротуарах.

Надто щільно будувати не можна, це ж очевидно. Середовище повинно мати безтранспортні зони у дворах, зелені насадження у вигляді дорослих дерев, можливість дитині пішки дійти до школи, чи садочку, не перетинаючись з дорогами и тротуарами, що наглухо завантажені автівками. Елементарні продуктові магазини, заклади побутових послуг, кафе та ресторани повинні мати гарні вітрини на перших поверхах зі зручним доступом з широких тротуарів без машин. Здорове і безпечне середовище стимулює тривале і якісне життя.

Широкий тротуар вулиці Глибочицької був стихійно захоплений під парковку. Нанесена розмітка, стрілки напрямку руху авто по тротуару, хоча за будівельними нормами і ПДР це звучить як нонсенс. Для пішоходів зробили балкон на рівні другого поверху будівлі.

Проте люди готові від усього цього відмовитися, чи то від безвиході, чи то від надто швидкого темпу життя, коли швидко з'явилися великі гроші, а часу на роздуми і покушики ідеалу не має. Тому задорого купляють і таке, за ціною від 1500 до 3000 у.о. за м2

Перепад висот між крутосхилами над вулицею сягає висоти понад 9 поверхів. Будівництво затуляє краєвиди, але якщо з вікна видно зелений схил, це не означає, що там співають пташки. У багатьох місцях хащі використовують для несанкціонованого скидання сміття з гаражів, яке у природі не переробляється сотні років. Також тут стабільно ночують київські безхатьки.

Окрім суцільного жахіття, яке панує по вулиці Глибочицькій, є й поодинока оаза благоустроєного скверу. За десятиліття посольство Азербайджану, яке тут розташоване, виростило на схилі сквер ім. Гейдара Алієва. Дорогі гранітні доріжки, полив і стрижка дерев і кущів, скрізь камери спостереження та охоронці. На ніч сквер закривається. Тут гарно, але дійти пішки від новобудови - некомфортно.

Сквер виглядає як коштовність, яку з-за огорожі демонтрують людям. Тут тільки один вхід, територія огороджена та закривається на ніч. Пішохідні маршрути не проходять крізь сквер, тому тут майже завжди безлюдно.

Будь-яке міське середовище потребує зелених зон. Це і тінь влітку, і місце для прогулянок і відпочинку, і природне середовище для птахів, для дренажу дощової води. Нажаль, вулиця Глибочицька майже позбавлена цього. Вздовж неї ростуть висаджені у 70-х тополі, які скидають алергенний пух влітку, а решта часу виживають на узбіччі, перманентно їх коріння заливать бетоном та закидають будівельним сміттям.

У сквері ім. Гейдара Алієва зелено, але на одного відвідувача - три охоронці

Чи є перспектива покращення району?

Якщо уявити таку фантастичну річ, як раптове всезагальне бажання довести вулицю до ладу, то її важко вкласти в одну з прийнятих у Європі систем. Це не квартальна забудова, з пішохідними кварталами, як це є навіть на історичному Подолі вже понад 150 років. Це не радянські мікрорайони, по периметру яких, ззовні проходять магістралі, а поряд з зупинками громадського транспорту зосереджені заклади обслуговування. Тут будинки - точки. Точки, які з'явилися на клаптиках землі, заповнюючи їх майже на 100%.

Уже неможливо розмістити школу чи дитячий садок так, щоб він був у межах нормативної пішохідної доступності, щоб було місце для зелених насаджень. Між точковою забудовою ззаду гори - круті схили висотою як девятиповерхівка. Попереду - тротуари-парковки та магістраль загальноміського значення. Під землею - залишки річки Глибочиці і зношений колектор для стічних вод.

Якщо прибрати 70% авто з тротуарів, чітко поділивши їх між пішоходами і авто, це тільки злегка покращило б ситуацію. Але і для для цього місто, як балансоутримувач доріг і тротуарів повинно було ще позавчора розробити проект реконструкції вулиці. Зробити основним громадський транспорт, замінити зношену трамвайну колію на безшумну, зробити безпечним підхід до трамваїв. Зараз вони їздять по центру вулиці і пасажирам треба йти від зупинки через дві смуги для посадки. Враховуючи, що посадка з рівня дороги, а не зупинки, трамвай високопідлоговий, для пасажирів з дітьми в колясках, для літніх людей та людей з інвалідністю - це непосильна задача.

Зелені зони необхідно впорядкувати та комплексно розвивати. Залиті бетоном корневища старих тополь довго не витримують, а місто без зелені - це затоплені вулиці і перегрів від змін клімату влітку.

Крутосхили вздовж Глибочицької сьогодні абсолютно не включені в міське середовище. Попри брак парків, скверів і зелених зон - в очах забудовників ця складна за рельєфом ділянка тільки зайвий клопіт і неможливість отримання прибутку.

Гори, позаду будинків - не повинні бути смітниками для непотребу. Тут можна було б розвивати пішохідні маршрути серед дикої, але впорядкованої природи що виконує роль утримувача схилів від сповзання вниз і розмивання дощами.

Забудовники вважають, що їм не потрібно будувати паркінги. На кількасот нових однокімнатних смарт-квартир десяток паркомісць у дворі. За хаотичну парковку у заборонених місцях ніхто не штрафує, тому потенційно машини не можуть зникнути з розбитих ними же пішохідних тротуарів

Чотири рівні пандусів - за рахунок схилів забудовники будують багатоярусні паркінги під частиною будинків. Фактично єдиним комфортним і безпечним варіантом сходити в школу, на роботу чи в магазин за молоком - є лише виїзд на авто. Пішоходам тут не місце.

Більше публікацій про те, як жити у нових житлових комплексах Києва та околиць читайте тут

абзац будівництво київ глибочицька архітектура Поділ


Що читати далі

Житло, як у Європі, але не зовсім. Приклад добре збудованого житлового комплексу Бетонний «Світлопарк». «Майже на Печерську», але між ТЕЦ і цементним заводом Рай та пекло в Ірпені. Чи варто купувати там житло: огляд нової забудови міста
Источник материала
Поделиться сюжетом