Невигадані кавові історії. Петро Радковець
Невигадані кавові історії. Петро Радковець

Невигадані кавові історії. Петро Радковець

Сьогодні останній день і остання неділя жовтня 2021 року.

І хіба можна в такий важливий день відмовитися від кави? Однозначно не можна.

Адже у нас вже склалася хороша недільна традиція пити каву в товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова.

А сьогодні нашим гостем є відомий львівський екскурсовод і краєзнавець, а ще поціновувач кави Петро Радковець.

Він розкаже про історію і традиції міських кав’ярень, чому Львів називають кавовою столицею України та процес кавування.

– Пане Петре, чи можете порівняти, якими колись були львівські каварні і які вони зараз? Прошу сказати, чи не втратили ці заклади свого шарму?.

– Щоразу гостям Львова кажу одну й ту ж фразу: “Вдихніть повітря, просякнуте ароматом кави, послухайте музику, що застигла в архітектурних формах, і відкриєте багато львівських таємниць.

Це можна робити, зокрема, в міських кав’ярнях.

Кава для Львова – це не просто напій.

Це процес, за яким відбувається багато цікавих речей.

Кожна кав’ярня та ресторація намагалися зробити щось “своє”, неповторне й оригінальне”.

Кава в турці на пісочку.

Нині львів’яни чітко розуміють: кухня має бути доброю, але хорошою мусить бути й атмосфера.

Творити її – завдання не з простих.

У Львові кав’ярні харизматичні, як, до прикладу, одна з найдавніших – “Віденська” чи моя улюблена – “Золотий дукат”.

Воджу туристів на органо-ліптичне дослідження кави: вивчаємо її на смак, дотик, запах, вигляд… Даю людям нюхати каву.

Дуже багато у філіжанці цього напою залежить від обсмаження зерен.

Скажімо, каву можна так обсмажити, що олійка в тому зернятку залишиться (тоді буде дуже сильний смак, але слабкий аромат).

А можна навпаки.

Баланс між смаком та ароматом – це наука, яку не всі можуть освоїти.

Одна з найвизначніших львівських кав’ярень – “Пікелко” – була розміщена в підвальному цокольному приміщенні.

Там завжди було багатолюдно і накурено, тому всі казали, що в ній – як у пеклі.

Коли заходив у той заклад, складалося враження, що входжу у хмару, тож було не до споживання кави.

– Розкажіть, будь ласка, як колись власники кав’ярень приваблювали клієнтів до своїх закладів?.

– Була рекламна акція з вулиці Домініканської.

Були й заклади (до прикладу, на сучасній вулиці Січових Стрільців), які пропонували американську каву глясе – з морозивом.

У деяких збирались усією сім’єю.

А в інших засідателями були здебільшого музиканти й математики.

До прикладу, кав’ярня “Шкоцька” славилася величезною кількістю постійних відвідувачів.

Найбільше з-поміж них виділялася компанія чоловіків старшого віку, які приходили щовечора, замовляли каву, а потім про щось довго сперечалися.

Результати своїх дискусій вони залишали як написи олівцем на мармурових столиках.

Ті чоловіки були викладачами математики в університеті, а написи – формулами.

Вранці наступного дня в кав’ярню приходили студенти й переписували їх собі.

У Львові навіть можна випити найдорожчу у світі каву Kopi Luwak.

У рік випускають лише до 400 кілограмів такої!.

Інколи працівники кнайпи випадково стирали написи, коли прибирали зі столів.

А вони ж цілком могли бути справжнісінькими математичними відкриттями! Тоді один із професорів – Стефан Банах – почав записувати задачі та формули в зошит із твердою обкладинкою.

Зберігали його в бармена, а той уже давав зошит будь-якому математикові, що виявив зацікавлення.

Той зшиток отримав назву “Шкоцька книга” – основа матаналізу та кібернетики.

У цій кав’ярні навіть екзамени у студентів приймали!.

– Кажуть, львів’яни за філіжанкою кави стрес знімають….

– Український композитор і диригент Микола Колесса прожив у Львові більше 100 років і все життя пив каву.

Йому казали, що вона шкодить, а він відповідав: “Так, якби кави не пив, то, напевно, прожив би довше”.

Він по-своєму готував цей напій.

Мав таке засмальцьоване горнятко… Розказував, як у Празі займався музикою, музикознавством і за філіжанкою кави проводив дуже довгі дискусії.

За кавуванням ведеться розмова.

Споживання цього запашного напою – дуже довгий процес.

У кав’ярнях справді знімають стрес: там, де п’ють багато кави, менше вживають спиртного, більше спілкуються… Якось воно так виходить.

В Індії слово “кава” означає “божество”.

Взагалі воно дуже давнє, і виводять його ще із санскриту.

А слово “кофе” – від слова “кафа”, воно молодше.

Та все ж це не означає, що у Львові цей напій завжди готували з кавових зерен.

Кавовий напій готували з жолудів.

А “Курземе”, житній напій із цикорієм, пам’ятаєте?.

Кава з цитриною.

Колись проводили експеримент із одним львівським телеканалом: із Ільком Лемком ходили львівськими кав’ярнями, відтак за ранок випили 10 філіжанок кави! Кожен мав свої вподобання.

Для мене класика львівського кавопиття – “Вірменка”, “кавовий пуп” Львова, один із небагатьох прикладів, коли кав’ярня впродовж десятиліть збереглася такою, якою була.

Кава там завжди була і залишається доброю….

– Чи справді люди, які приїздять до Львова, називають його кавовою столицею України?.

– По-перше, коли туристи їдуть до Львова, їхні родичі просять привезти їм у подарунок каву.

Знаю, нині в місті є такі кав’ярні, де смажать зерна.

Навіть хлопцям на схід відправляють каву зі Львова!.

По-друге, для туристів кава у Львові – щось особливе.

Вони часто запитують, чому місто Лева стало кавовою столицею України.

Тут цей напій відомий здавна.

Крім цього, наш земляк Юрій Кульчицький був першим християнином, який у Європі відкрив кав’ярню.

У Львові навіть можна випити найдорожчу у світі каву Kopi Luwak.

У рік випускають лише до 400 кілограмів такої!.

В кав’ярні.

Картина Р.

У “Золотому дукаті” є “квітка”, з допомогою якої можна вибрати каву.

Клієнт обирає колір (у закладі пропонують понад 40 назв кави), а спеціаліст із кави знає, який якому смаку відповідає.

Пригадую кумедний випадок.

Якось мене попросили поводити гостей міста львівськими кав’ярнями.

Я так довго з ними ходив і про все розказував, що тільки в кінці запитав молодого чоловіка, яка в нього професія.

Виявилося, що він бариста.

Я ж цього не знав! Виходить, декілька годин розказував йому про каву… Щоправда, він не львівський, а одеський.

Проте чоловік за прогулянку був вдячний, мовляв, по-іншому подивився на свою професію.

– Можливо, пригадуєте якісь неписані закони кав’ярень Львова?.

– Колись у кав’ярнях із 12.00 до 13.00 забороняли розмовляти.

Якщо хтось починав говорити, його мог­ли виставити за двері.

Чому? Бо в той час з’являлися ранкові газети.

А в кав’ярнях пресу можна було читати безкоштовно за філіжанкою кави.

Спершу ознайомлювалися з новинами, а лише після того їх починали обговорювати.

Кав’ярня була культурно-просвітницькою місциною, закладом комунікації.

Розмовляли Вікторія САВІЦЬКА і Тетяна ОЛІЯРЧИК.

Источник материала
loader