Солдати на лінії вогню неохоче дають інтерв’ю. Тим часом Олександр Єремягін сам передзвонює і вибачається, що не може розмовляти. Його підрозділ воює під Бахмутом на Донеччині.
1 година ночі 03 хвилин - починається обстріл з міномету
Після захоплення Маріуполя росіяни тиснуть на Бахмут – місто є важливою дорогою життя для Лисичанська та Сіверодонецька. За сім кілометрів від міста - відома річка Сіверський Донець, яку загарбники безуспішно намагаються перетнути протягом кількох тижнів.
2:05 - підключається ще один
Росіяни йдуть по власних трупах, але йдуть. Зараз там знову намагаються будувати понтонні мости. Тож під Бахмутом гаряче. Дуже гаряче!
2:45 - накривають фосфором, все починає горіти
– Не хвилюйся, все добре, – Олександр намагається хоча б раз на день надсилати повідомлення дружині. Старлінк дуже в цьому допомагає. Сім'я Олександра залишилася в Івано-Франківську. - Не хвилюйся, якщо я не можу говорити деякий час, - заспокоює дружину. Чоловік ніколи не дзвонить, коли чутно вибухи – навіщо хвилювати рідних.
3:15 - по наших позиціях працюють з 120-мм мінометів, підключається "Васільок"
– Можливо, добре, що ми про них не все знаємо, – каже дружина Олександра Галина. — Це війна, я розумію. Наше спокійне життя вмить розлетілося. Вже вдруге.
4:10 - накривають «Градом». Так продовжується до 6-ї ранку
Жінка говорить рівним голосом і запевняє, що за ці вісім років жодного разу не плакала.
2014 року Олександр так само пішов на війну. У молодості у чоловіка була мрія – потрапити до Іноземного легіону.
6:05 - підключається ствольна арта
Потрапив: пройшов відбір, всі формальності – і передумав. Не міг зрозуміти, за що насправді воюватиме і у кого стрілятиме. Повернувся до рідного міста, відкрив невелику автомайстерню, любить ремонтувати.
8:03 - підключається танчик
На початку російсько-української війни Олександр Єремягін пішов у 80-ту десантно-штурмову бригаду у Львові. Це високомобільні десантні сили, які утримують першу лінію оборони. Дружині сказав, що їде на кілька днів.
8:35 - ворожа піхота намагається прорватись - відбили
— А я наївно повірила, – Галина сміється. Чоловік провів на війні 2014-2015 роки, брав участь у важких боях під Луганськом.
– Ми не знали, якою буде війна. Я не розуміла, що може статися. Він пішов добровольцем. Ми знайшли для нього залізний шолом, який згодом служив солдатам як казанок.
8:55 - працює наша арта - москалі відступають, перегруповуються і знову атака
Зараз зовсім інакше: інформації багато, навіть забагато. Страшної інформації. А чоловік так само каже «не хвилюйся». І я знову йому вірю.
52-річний Олександр не дуже романтичний, він більше людина діла, ніж слова. Не дарує дружині букетів, віддає перевагу живим квітам у полях. Та кожен день починає зі слів «Доброго ранку, кохана», і не забуває сказати «Добраніч». Зараз, коли присилає хоча б смайлик, – вже свято.
9:45 – по "зельонці" працює наш танк і "беха". Обстріл москалів не припиняється.
Олександр знав, що війна повернеться, був у постійній готовності. 24 лютого їх з дружиною розбудив плач доньки: Росія обстріляла всю Україну, війна. Олександр зірвався на ноги. На той момент його хвилювало лише одне, чи не затісною буде стара форма. Два роки тому в Олександра досить випадково виявили цукровий діабет. Чоловік був на ліках, набрав трохи ваги. Утішився, що форма сіла, як треба. Наплічник стояв спакований віддавна.
Біля 11 виповзають 3 москальські танчики, беха і чудо москальської бронетехніки- БМПТ(бойова машина підтримки танків). Наша арта накриває, кидають дими - відступають.
– Для мене найкраща реабілітація – це онуки та моя робота, – каже Олександр. Чоловік має двох онуків. Віктор народився перед тим, як Олександр вперше пішов на війну. Свіжоспечений дід встиг забрати малюка з пологового, а повернувся до вже чималого хлопчика. Улюбленій принцесі Поліні нещодавно мало виповнитися чотири роки. Дідусь був з нею весь час, має особливе почуття до внучки.
Біля 12 привіз БК - обстріл не припиняється.
Який діабет? Який вік? А хто піде воювати? Чи далі залишимо цю війну нашим дітям і онукам? — Олександр вийшов із дому через годину після повномасштабного вторгнення Росії.
13:24 - обстріл стає дуже жорстким. Загинув офіцер-зв’язківець
Після повернення з війни у 2015 році, було, замкнувся в собі. Утікав у власні думки, з ніким ними не ділився. Його справді розраджували тільки онуки та праця. Дружині казав «краще тобі цього не знати», а тепер – «все добре».
2.5 години не дають підняти голову. Все, що тільки може стріляти, стріляє.
Дружина підтримує, наскільки може. – Робимо маскувальні сітки, варимо, печемо, збираємо ліки, транспортуємо це все на фронт. Ми, волонтери, проживаємо війну разом із солдатами. Нізащо не можемо показати, що боїмося за них. Не можемо признатися, що ми слабкі. Звісно, ми дужехвилюємося, але все одно нам легше. Тому хочемо, щоб вони відчували, що вони там не самі. А ми тут з ними.
19.15 обстріл стихає
Психологи радять плакати, але Галина не плаче. Максимум може попросити залишити на самоті на якийсь час. І часом п’є валеріянку.
20.00 повна тиша, чи ми оглухли
Нещодавно Олександр подзвонив і сказав, як не бувало: «Я знаю, що таке пекло. Я ще ніколи не тулився так до землі, ніколи так за неї не тримався».
23.25 починає працювати міномет…
Дежавю...
Вибачався, що забув про день народження внучки і не привітав її. Та не забув, - переконана Галина, - він занадто її любить. Не міг говорити. А через кілька днів написав листа своїй Принцесі.
З днем народження, внучко.
Листа внучці не надіслав. Дружині написав, як завжди: Доброго ранку, кохана. Все добре.
війна обстріли донбас
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F265%2F767e40c3a8ddac313aebe26fa7471d83.jpg)
