Софія Караффа-Корбут: художниця з Буського району, талант якої так і не оцінили
Софія Караффа-Корбут: художниця з Буського району, талант якої так і не оцінили

Софія Караффа-Корбут: художниця з Буського району, талант якої так і не оцінили

На Львівщині жили та творили визначні митці та мисткині.

Та про те, що шлях багатьох талановитих пань, які залишили слід у світовій історії, пролягав через нашу область, знають не всі.

Про одну таку жінку з Буського району розповів гід Микола Майданський.

Софія Караффа-Корбут.

Постать відомої художниці – графіка, ілюстраторки Софії Караффи-Корбут з Буського району овіяна таємницею.

Народилася та провела усе своє свідоме життя у Львові.

Мама – Марія Береза, була сільською вчителькою з давнього роду Кучинських, батько – Петро Караффа-Корбут – заможний титулований граф з Білорусі.

Коли вони обоє емігрували до Парижа, між молодими людьми, почався яскравий роман, який призвів до одруження.

Але ще будучи вагітною, Марія втекла від свого благовірного просто з поїзда та повернулася до мами – у рідний будинок у рідне село Куткір Буського району.

Робота Софії Караффи-Корбут.

У 1924 році, розповідає Микола Майданський, у неї народилася дочка, яку охрестили у церкві Петра і Павла (теперішній гарнізонний храм).

Її назвали Софія-Роксоляна-Романа.

Початкову школу дівчинка закінчила у Куткорі.

Потім навчалася у Львові – у гімназії сестер Василіянок.

Під час Другої Світової війни навчалася на відділі малярства Державної технічної фахової школи, а згодом закінчила Львівське художньо-промислове училище та інститут прикладного і декоративного мистецтва.

Працювала на Львівській скульптурно-керамічній фабриці, викладала в училищі Труша.

Але більшість часу працювала вдома.

Їй припала до душі книжкова графіка, незважаючи на те, що це – важка і кропітка робота.

Шедеврами національного графічного мистецтва вважають її ілюстрації до поеми «Іван Вишенський» та драми-феєрії «Лісова пісня».

Їх створінню мисткиня присвятила 17 років.

Робота Софії Караффи-Корбут.

«Ця жінка-загадка була неймовірно вродливою.

Усіх заворожували її сині очі та розкішна русява коса.

Незважаючи на яскраві зовнішність і талант, Софія була відлюдницею.

Вона багато і плідно працювала.

Проілюструвала чимало дитячих і дорослих книжок найвідоміших українських авторів, у тому числі – Тараса Шевченка», – розповідає пан Микола.

За його припущенням, такий спосіб життя можна пояснити тим, що жінка боялася радянської влади через своє графське походження.

Завжди вдягалася у скромний одяг темного кольору.

Волосся заплітала у коси.

Робота Софії Караффи-Корбут.

Тривалий час Софія жила у Львові з мамою та тіткою Євгенією, яку вважала другою ненькою.

Коли вони померли, мешкала на самоті.

Особисте життя Софії також залишилося таємницею.

Хоча, за спогадами сучасників, чоловіків вона бачила наскрізь.

Розповідали, що один київський художник закохав її у себе.

До серця припали його стримані розмови та галантна поведінка.

Натомість повінь почуттів Софії його просто налякала.

Вона мріяла про велику родину.

Зізнавалася подрузі, що хоче мати п`ятеро дітей, які б сиділи рядком за столом, а вона їх – годувала.

Але здійснитися її мріям не судилося.

Робота Софії Караффи-Корбут.

Померла у 1996 році.

На два роки раніше її висунули на здобуття Шевченківської премії.

Але у Спілці художників – мовчали.

Того року її імені навіть не було у списку претендентів.

Коли напередодні Шевченківських днів оголосили лауреатів, хтось не дочув і переплутав прізвища.

Художниці телефонували, вітаючи з високою відзнакою.

Але ж це було помилкою! Через це жінка пережила серйозне емоційне потрясіння, яке поступово звело її у могилу.

Источник материала
loader