У Львові відбудеться спецпогашення пам’ятного конверта та марки до 150-річчя від народження Івана Боберського

В понеділок, 14 серпня 2023 року, о 12.00 у Львові на Головпоштампі (вул. Словацького, 1) відбудеться спецпогашення пам’ятного конверта та марки з нагоди 150-річчя від дня народження Івана Боберського.

Коротко про Івана Боберського:

Іван Боберський (14.08.1873 р., Доброгостів на Дрогобиччині – 17.08.1947 р., Тржич, Словенія) – видатний український націєтворець: державний, військово-політичний і громадський діяч, педагог, організатор, основоположник українського тіловиховання, спортсмен, журналіст, редактор, видавець, перекладач, архівіст, музейник, фотограф, меценат.

Народився 14 серпня 1873 р. у селі Доброгостів на Дрогобиччині в священничій родині. Батько – о. Микола Боберський, мати – вчителька Анна-Домініка. Учень гімназій в Новому Санчі й Самборі (1884–1891). Навчався в університетах Львова і Ґраца (1891–1899), де здобув фах учителя німецької мови і фізичного виховання. Вивчав досвід німецької, французької, шведської, англійської, чеської національних гімнастичних систем.

Учитель німецької мови в ІV гімназії у Львові (1899–1900), учитель німецької мови і гімнастики (руханки), завідувач німецькомовної бібліотеки в Дрогобицькій гімназії (1900–1901); учитель (1901–1918), професор (з 1905 р.) німецької мови і гімнастики, завідувач німецькомовної бібліотеки Академічної гімназії та її філії (1906–1914); жіночої учительської семінарії (1903–1905) та гімназії сестер Василіянок (1906–1914) у Львові.

Член українського товариства «Сокіл» (з 1901 р.), голова «Сокола-Батька» (1908–1918) – керівного осередку українського сокільського руху. Один з організаторів і голова учительського кружка руханки при «Соколі» (з 1909 р. – «Сокіл-Батько») у Львові (1901–1918). Упродовж 1901–1918 рр. учитель і наставник перших українських фахівців з тіловиховання С. Гайдучка, Т. і П. Франків, Д. Навроцької, О. Суховерської, І. Криницького, Є. Любовича, Т. Поліхи, О. Тисовського, Ю. Семотюка, С. Сидорович. Популяризатор різних видів спорту, автор перших українських теоретико-методичних праць, присвячених різним аспектам фізичного виховання і спорту, розробник української тіловиховної термінології (гаківка, лещетарство, копаний м’яч, прорух, руханка, ситківка). Член Наукового товариства імені Шевченка (з 1902 р.), засновник в Академічній гімназії у Львові «Українського спортового кружка» (1906) – першого осередку розвитку і популяризації спорту в навчальних закладах українців Галичини, співзасновник товариства «Учительська громада» (1908), ініціатор заснування в гімназії СС Василіянок у Львові «Дівочого спортового кружка» (1910); спортового товариства студентів вищих шкіл Львова «Україна», української скаутської організації «Пласт», «Змагового союзу» (1911). Учасник Першого українського просвітньо-економічного конгресу у Львові (1909), ІІІ Міжнародного конгресу з питань шкільної гігієни у Парижі (1910). 1911 р. ініціатор та організатор викупівлі земельних ділянок для створення та облаштування першої у Львові української руханково-спортової площі (руханково-спортового майдану «Український Город», площі «Сокола-Батька»); ініціатор запровадження «Запорожських ігрищ» у Львові – комплексних спортивних змагань (другі відбулися 1914 р.). 1911 р. співорганізатор та очільник І Краєвого здвигу, 1914 р. Шевченківського здвигу у Львові. 1912 р. учасник з’їзду у Відні «Державного союзу вчителів середніх шкіл» Австро-Угорської монархії; організатор участі делегації українських соколів у VІ Всесокільському злеті у Празі. 1909–1914 рр. засновник і редактор українських видань у Львові – «Сокілські Вісти», «Вісти з Запорожа», «Пластовий Табор», «Калєндар “Вістий з Запорожа” на 1914 рік».

Член і скарбник Української бойової управи, референт «Артистичної горстки» і «Пресової кватири» Українських січових стрільців (1914–1918). Член Головної української ради (1914–1915), Загальної української ради (1915–1916). Навчався у торговельній академії у Відні, де закінчив «рахункові студії» (1917–1918). Референт «Письменничого відділу» в Державному секретаріаті військових справ ЗУНР (1918–1919), повноважний представник ЗУНР у США (1920) та Канаді (з 11.1920 р.), секретар Представництва ЗУНР у Канаді (1922–1924).

Керівник українського відділу корабельної компанії «Кунард» у Канаді (1924–1931), 1924–1939 рр. діяльний член «Товариства опіки над українськими переселенцями ім. св. Рафаїла в Канаді», «Товариства опіки над українськими еміґрантами у Львові», «Українського народного союзу». 1928 р. востаннє відвідав Львів, де провів низку зустрічей з громадськими діячами. 1932 р. ініціатор створення «Канадійської бібліотеки імені Івана Боберського» у Вінніпезі. 1932–1947 рр. разом з дружиною Йосифиною проживав у словенському містечку Тржич. 1933 р. обраний почесним головою «Союзу українських сокільських організацій за кордоном». 1936 р. побував як журналіст на IV зимових Олімпійських іграх у Ґарміш-Партенкірхені та XI літніх Олімпійських іграх у Берліні. 1943 р. на українських землях проголошено Рік Івана Боберського.

1946 р. – померла дружина Івана Боберського Йосифина. 17 серпня 1947 р. – помер Іван Боберський. Похований у родинному гробівці Поллаків на кладовищі міста Тржич.

Автор численних публікацій з фізичного виховання, спорту, історії української діаспори (підписувався також криптонімами та псевдонімами «Бб», «ББ», «Б. Б.», «І. Б-кий», «Льорд Брідідік», «Оеи», «Оей», «Оси», «Рек», «Рск» та ін.) в українській та зарубіжній періодиці, журналах, альманахах, календарях, енциклопедіях, зокрема «Америка», «Вісти з Запорожа», «Діло», «Життя і знання», «Канадійський Фармер», «Народне Слово», «Поступ», «Свобода», «Сокілські Вісти», «Сокільські Вісти», «Спорт», «Змаг», «Український Голос», «Український еміґрант», «Український Сокіл».

Ще за життя іменований «Апостолом фізичного виховання», «Апостолом фізичного відродження нації», «Батьком українського сокільства», «Батьком українського тіловиховання», «Великим Сином України», «Вчителем», «Каменярем українського спорту», «Невтомним каменярем українського відродження, культури й поступу», «Провідником», «Невтомним працівником на ниві української руханки», «Тіловиховним авторитетом». Сучасники порівнювали його з засновниками європейських національних систем фізичного виховання – шведом П. Лінгом, англійцем Т. Арнольдом, німцем Ф. Яном, чехом М. Тиршем, ініціатором відродження Олімпійських ігор сучасності – французом П. де Кубертеном.

Андрій СОВА
історик