В цьому лісі під ногами смерть. Грибникам тут не місце, лише саперам
В цьому лісі під ногами смерть. Грибникам тут не місце, лише саперам

В цьому лісі під ногами смерть. Грибникам тут не місце, лише саперам

«Мін не треба боятися, їх треба поважати», - каже один із саперів рутинно збираючись на розмінування.

В професійному світі саперів існує формула: «Один рік війни – десять років розмінування». Війна, окрім руйнувань, смертей від бойових дій та бомбардувань і ракетних ударів, залишає після себе відкладену смерть.

Земля, міста, поля нашпиговані тисячами вибухонебезпечних предметів – мін, снарядів, що не розірвалися, ракет, залишком касетних боєприпасів, гранат, складів боєкомплектів та іншого вибухонебезпечного сміття. Все це несе неабияку загрозу життю цивільних людей на багато років.

Тож, якщо війна в нас триває майже десять років, то роботи саперам вистачить щонайменше на багато десятків років після війни.

Статистика

За статистикою Міноборони і Центру протимінної діяльності Державної спецслужби транспорту, станом на 01.11.2023 з початку широкомасштабного вторгнення росіян в Україні відбувся 561 інцидент, пов’язаний з мінами та вибухонебезпечними залишками війни. «Інцидент» це, звичайно, канцеляризм. Насправді – це вибух.

Відірвані ноги, руки, контузії, каліцтва, смерті. Від цих вибухів постраждало 835 осіб, з яких 264 загинули і 571 людина отримала травми.

Інциденти відбулися:

Поля – 145

Дороги – 125

Подвір’я – 117

Ліси – 91

Водойми – 30

Приміщення – 53

Тож, безпечних місць на територіях, де йшли бойові дії або побували росіяни, немає. Тому зараз сапери працюють без вихідних.

Я побував в одній з частин командування сил підтримки ЗСУ, особовий склад якої займається очищенням території на місцях колишніх боїв. Приїхав до місця тимчасової дислокації саперного підрозділу зранку.

Виїзд

Туман ще не розійшовся, на вулицях було пусто, тихо. По шосе зрідка на великий швидкості з мокрим гудом проносились військові машини і знов – тиша.

На будинках ще й досі де не де видно сліди обстрілів, багато пустих– господарі або загинули, або поїхали подалі від війни.

Біля сходів помешкання саперів, бачу велику купу металу – залишки ракет, протитанкових снарядів, якісь шматки, в яких вже майже неможливо впізнати, що то було.

Черговий солдат вже в курсі про нас, неголосно вітається, каже, що підрозділ як раз готується на виїзд і кличе командира.

Те, що війна – велика, але дуже тісна, я знаю давно. Тож, виявилось, що група саперів готується на виїзд під командуванням мого давнього знайомого – старшого сержанта Дениса. Кілька років тому нас звели фронтові дороги і ось нова зустріч. Але на розмови часу обмаль, і тому після короткого привітання він повернувся до підлеглих.

Мене вразила буденність підготовки до виїзду на двобій зі смертю. Один із саперів, цитуючи слова свого колишнього командира, сказав: «Мін не треба боятися, їх треба поважати».

«Мін не треба боятися, їх треба поважати»

Працюють сапери групами по 4–5 осіб. Екіпірування звичайне — каски, бронежилети, захисні окуляри, рукавички, металошукачі, щупи, ножі, покажчики-трикутнички, засоби підриву та інше необхідне спорядження. І ось виїзд на роботу. Виїхали на пікапах, крім того, з нами йшла новенька вантажівка Renault D22

Дорогою є час на спілкування і тому командир підрозділу майор Сергій, посміхаючись, коротко ввів мене у курс справ:

«Ми тут, на півночі України, працюємо вже не перший місяць. В нас декілька напрямків роботи. По-перше, ми проводимо розчищення території — полів, лісопосадок, лісів. На жаль, ліси ще дуже забруднені вибухонебезпечними предметами. Нині осінь, грибний сезон, місцеві жителі попри усі попередження і навіть заборони, масово йдуть у ліс, і часті випадки, коли знаходять у лісі щось незрозуміле.

Це може бути будь що – уламок збитої ракети, снаряд від «Граду» чи іншого РСЗО, що не розірвався, артилерійський снаряд, міна, цинк з патронами… На кожний такий виклик ми виїжджаємо, проводимо обстеження або розмінування. Тож – перший і, напевне, основний напрямок нашої роботи – це розмінування.

Другий напрямок нашої роботи — це інженерне забезпечення наших оборонних рубежів. Не відкрию військову таємницю, що звичайну піхоту вибити з окопів буває важко, а коли це не просто брудна яма, а справжня позиція – тим більше. Тому ми все це готуємо, маскуємо, ставимо інженерні загородження, мінні поля.

Також ми готуємо до підриву мости, греблі, і проводимо інженерну розвідку для розміщення частин прикриття кордону.

Ну і третій напрямок, яким ми займаємось, — це навчання людей. І своїх саперів, і військовослужбовців з батальйонів ТрО».

Його підтримує Денис:

«Ми зараз отримуємо нові типи боєприпасів від союзників, та й росіяни не стоять на місці. Але зазвичай вони застосовують добре відомі міни-пастки типу МЛ-7, МЛ-8. Вони працюють не на натискання, а на розвантаження. Їх зазвичай ставлять під ящики з боєприпасами, під усі предмети, які можуть зацікавити солдата — рюкзаки, коробки з їжею та хоч ті ж баклажки з водою. Вона реагує на масу 300 грамів, то ж використовується часто. Ще під трупи її підкладають — просто знаючи, що бійці, захоплюючи позиції, починають все обстежувати. І, на жаль, ми часто бачимо результат таких підривів: бійці залишаються без рук, без очей…

Тому наше правило незмінне — воно прописане потом і кров’ю: все, що ми знаходимо — вибухонебезпечне чи не вибухонебезпечне — все, що знаходиться на позиціях або там, де потрібні дії для забезпечення цих позицій, скидаємо саперною кішкою. Перевіряємо металошукачем і за необхідності знищуємо».

Тим часом наша невеличка колона зупиняється на лісовій дорозі.

- Виходимо, приїхали. Власне тут ми і будемо працювати.

Полювання за смертю

Перед роботою Денис збирає своїх підлеглих і проводить інструктаж — передусім нагадує про те, чого робити не можна, причому в жодному разі.

Сергій слухає, не втручаючись – нехай ще раз послухають, бо життя одне, а мін – багато. Він використав інше влучне слово, але його не можна друкувати.

З однієї з машин виходять солдати з невеличкою валізою. Це аеророзвідники – сьогодні з нами в ліс вийшла їхня група. В чемоданчику – коптер, пульт, акумулятори. Командир групи, майор Ярослав пояснює: «Ми тут дивимося, чи нема навколо якого не будь небажаного руху – кордон поруч і появи ДРГ я не виключаю. Також, ми зверху краще бачимо підозрілі предмети, тому суттєво економимо час. Розуміємо, що від наших повідомлень залежить життя людей.

Коптер тонко, по-комариному дзижчить і плавно йде вгору, аж поки не стає нечутним звук його моторів.

Озираюсь навкруги. Ліс сильно побитий. Обгорілі стовбури дерев валяються буквально скрізь. Повітря пахне мокрим деревом, хвоєю, землею.

Сапери ходять повільно, але обганяти їх не слід — це заповідь

Сапери ходять повільно, але обганяти їх не слід — цю заповідь пам’ятає кожен військовий. У їхніх руках міношукачі. І все одно – всередині щось мимоволі бринить, уважно дивишся під ноги, розуміючи, що будь-якої миті може під ногою щось «бахнути». На обличчя липнуть залишки павутиння. Ідемо обережно, переступаючи через повалені дерева.

Погляд навкруги, на міношукач, під ноги. Ось попереду ще одне дерево, що впало — цікаво, хто його збив? Вітер, пожежа, ракета чи снаряд? Поруч 100-мм снаряд, він і влучив у дерево, впав не розірвавшись. Сапер поруч із ним акуратно ставить прапорець, після чого відходить убік — такі знахідки, як правило, знищують на місці накладними зарядами.

Денис пояснює:

«Це від БМП-3, там дві гармати – 100 мм і 30 мм. Такі снаряди, як правило, летять настильно, і часто залишаються на поверхні. А ось глибина залягання нерозірваного реактивного снаряда, скажімо, від «Граду», — від півтора до двох метрів. Якщо «Смерч» чи «Ураган» — то може бути і три, і п’ять метрів. Якщо снаряд від гаубичної ствольної артилерії — 122, 152 або 155 мм — теж до півтора метра.

Протитанкові міни росіяни часто ставлять так, щоб їх ніяк було вилучити, для цього під них підкладають МС-3 (МС-3, міна-сюрприз — міна розвантажувальної дії, створена як пристрій невиймання для протитанкових та інших мін, що не мають такої системи. — авт.).

Нещодавно був випадок — ми знімали протитанкові міни, і майже під кожною п’ятою з них була встановлена така пастка. Відбувалися підриви, але завдяки тому, що усі працювали з великої дистанції та тягнули ці міну «кішками», ніхто не постраждав».

Праворуч від мене повільно і зосереджено рухається Олександр. Він у довоєнному житті — шеф-кухар київського ресторану. У частині вже давно, і може вважатися «старим» — на його рахунку сотні знешкоджених мін, снарядів і тому подібного. Наразі він схилився над знайденим пострілом від гранатомета.

Зелену довгу гранату не вистрілено, її, мабуть, забули. Але залишати це в лісі ніхто не буде, тому акуратно перевіряють на наявність «сюрпризів» та забирають до машини. Трохи подалі знайшли осколкові постріли від гранатометів типу АГС-17 або підствольного. Це ВОГи, і їх теж не саперам краще не чіпати.

IMG_5573

Поруч з прапорцем можна розгледіти гранту, яку вистілює підствольний гранатомет

Хвилини складаються в години.

Ще одна знахідка. Металу в лісі, окрім вибухонебезпечних предметів не так і багато – великі уламки, залишки від ракет. Але якщо вже приїхали, то очищають все і такий брухт теж зносять до вантажівки.

Більш як чотири години сапери зазвичай не працюють – не витримує нервова система

Більш як чотири години сапери зазвичай не працюють – не витримує нервова система, накопичується втома, можлива помилка, яка призведе до каліцтва, або смерті.

Тому напруга не залишає до команди «відбій». На сьогодні все, ділянку пройдено. Щось буде підірвано на місці, щось вивезуть на звалище.

Ось і все на сьогодні. Все знайдене зносять до машин. «Улов» розкладений — вибухонебезпечні предмети частково зібрані в кузові вантажівки, те, що називається «брухтом», звалене в пікапи, спорядження складають. Ще одна ділянка нашої землі очищена від слідів перебування росіян.

Звичайна робота

Новенька вантажівка Renault D220 — подарунок від литовських партнерів. Водій Діма, за його словами, за кермом все життя, але такі не безпечні вантажі возити до великої війни не доводилося. На запитання, як їхати, знаючи, що за спиною на подушці з піску — десятки кілограмів смерті, відповідає, знизуючи плечима:

«Спочатку було страшнувато, потім звик. Їхати треба акуратно, маршрути треба прокладати так, щоб у разі чого не постраждало мирне населення. Тому оминаємо школи, житлові будинки… А так — звичайна робота».

На сьогодні звичайний робочий день закінчено.

Вантажівка з табличкою «РОЗМІНУВАННЯ» повільно рухається з місця і неквапливо їде лісовою дорогою.

«Звичайна» робота для саперів починається до війни і не закінчується ще довгі роки після неї. Росіяни не вперше залишають на нашій землі смерть, і не вперше наші воїни її знешкоджують.

IMG_0742

"Улов" за один день

Источник материала
loader