Очі богів. День на завданні із артилерійською аеророзвідкою

Холод. За вікном – виття вітру і передранкова темрява. Вилазити з нагрітого спальника - та ви що, з глузду з'їхали? Але - час підйому. Телефони не просто будять - вони волають на різні голоси, один мерзотніше іншого. Повітря в помешканні наповнено вогкістю, запахами мишей, поту, брудних берців...

Підйом 4.30

Хтось, здається, Сергій, кидає у темряву традиційне "Підйом!" і в маленькій кімнаті одразу стає тісно. Ледь чутно клацає вимикач і стрічки освітлюють приміщення холодним світлодіодним світлом.

Одягати в тісноті зимову форму - той ще квест, але знову ж таки - час не чекає. Все знаряддя БУАРу - батареї управління і артилерійської розвідки - планшети, батареї до дронів, телефони заряджено ще з вечора.

Зовні долітає вереск стартера і дизель викидає перший сизий клуб диму – вітром його заносить до кімнати.

Клацають антабки автоматів, з тріском липучок надягають бронежилети, хтось неголосно матюкається.

Командир неголосно нагадує:

- Час, хлопці. Час виїзду.

Один з бійців, натягуючи флісову шапку, неголосно питає:

- А каву з круасаном?

Але командиру групи не до жартів:

- Встигнеш ти каву випити, поїхали.

Починається черговий робочий день БУАР.

За кермом пікапа, що колись був, здається, синім, курить злий, як сто собак, водій:

- Ну *б вашу матір, поїхали вже!

Командир ще раз оглядає групу, коротко кидає:

- По місцях.

Пікап, ламаючи тонку кригу на калюжах, рве з місця.

Традиційна лайка всіх з усіма починається і майже миттєво замовкає під звук ударів підвіски на перших ямах. Двигун реве, світло фар сяк-так висвітлює ранкову трасу. Як воно пробивається через товстий шар бруду – невідомо. Але якось світить і добре.

Трохи розвиднюється. Навколишній пейзаж видно лише через лобове скло - чим ближче до фронту, тим більше понівечених снарядами будинків, обгорілих залишків машин, броні. Аеророзвідка арти працює із за лінії фронту. Але це все одно зона видимості ворога, який бачить все що відбувається на глибині близько 10 кілометрів він передових позицій.

Туману немає, а це означає, що "конячку" потрібно гнати що є духу - бо висока ймовірність отримати ПТКР чи дрон-камікадзе – тут вже як не пощастить.

Нас помітили, і миттєві спалахи вибухів висвітлюють ніч

Нас помітили, і миттєві спалахи вибухів висвітлюють ніч, надаючи землі форми місячного краєвиду. Неподалік виростає черговий розрив, машину хитає – приліт зовсім близько. Фари вимикаються і пікап робить останні стрибки майже наосліп і врешті решт зі скрипом зупиняється – приїхали.

Прилітає міна. Вона лягає далеко, але це не гарантує ні від чого, тому вивантажуємося швидко - тяганина може коштувати машини, здоров'я, а то й життя. Пікап рвучко здає назад, майже на місці крутиться і хутко зникає.

Бліндаж

Під світло найменш помітних здалеку червоних ліхтарів пробігаємо, завантажені як верблюди, ходом сполучення і пірнаємо у темряву та затхлість бліндажу – от і можливе укриття. Бліндаж, глибокий та надійний, пару днів як відбили у росіян. Командир піднімає руку і по очах відразу б'є холодне біле світло ліхтарика, вміло прикріпленого до стелі одним з місцевих кулібіних.

Видно, що у кутку валяються спальники, зелені картонки з сухпаями, якісь бушлати і несподівано – купка цукерок, вже добре погризених мишами. Це все російське, і колишнім хазяям воно вже не знадобиться.

Ззовні залишається свист та вибухи 82 чи 120мм мін.

Постійно залишатися в бліндажі ніхто не буде, бо його місце росіяни знають і коли в нього прилетить – питання часу. Тому, перевівши подих, хапаємо спальники і рушаємо далі.

Аліна і вітер

Ось і позиція. Теж закопана. Аеророзвідники розгортають прилади, вмикають планшети. Оператор дрона - дівчина Аліна, у мирному житті юрист, тихо матюкається:

- Порядок, але ж вітер… Все інше – в нормі.

Командир групи, прикусуючи губу, декілька секунд мовчить, потім каже:

- Добре. Доповідай, що ми на зв’язку і додай, що чекаємо на покращення погодних умов. А я поки що поставлю нам кави.

І поки нагорі виє вітер, а стеля трясеться від розривів мін і снарядів, під землею команда аеророзвідників нарешті сідає за сніданок.

Під розриви чергового пакету ГРАДів жерстяно стукнулися кружки, гримнула темно-зелена кришка трофейного ящика від БК. Пахне гарячою кавою, свіжим хлібом. На імпровізованому столі - скибки, нерівно нарізана ковбаса, сир із привезеного вчора волонтерського підгону, обов’язкове сало, цибуля... Кава гірка і гаряча. Але поїсти не вдається.

Оживає рація.

- БУАР, першому!

- БУАР на зв'язку.

- Підорам з ранку немає спокою. Є перехоплення – планують цілий день єбашити артою, потім на вечір просто зайти в окопи та розстріляти всіх.

планують цілий день єбашити артою, потім на вечір просто зайти в окопи та розстріляти всіх

На якісь секунди стає тихо. Командир відставляє кухоль з недопитою кавою.

- Зрозумів. Порадували. - і до Аліни:

- Що там з погодою?

Аліна, визирнувши, сумно хитає головою:

- Та ж херня. Вітер не думає вщухати.

Перша спроба підняти дрон безуспішна – поривом вітру його зносить убік і мало не ламає. Обдивившись пташку, Аліна з’ясовує, що одному гвинту гаплик і його треба міняти, добре що є запас. Десь пищать і дряпаються по стінах польові миші. Їх багато і що з ними робити – незрозуміло, але зараз не до них.

Так, у сильному вітрі та обстрілах, минає три години.

Для людини необізнаної це всього лише 180 хвилин. Декілька альбомів пісень у дорозі або одна частина кіно типу «Володаря кілець».

Але тут інший відлік. Тут, на нулі, три години без дрона – це десятки загиблих та поранених. Це прогавлена атака росіян. Це… Словом, це пагано.

Політ під час сильного вітру – справа дуже нервова. З одного боку, великий ризик втратити дрон і залишитися без «очей», доки не привезуть новий, а з іншого - там, на позиціях на нулі, саме зараз, цієї хвилини, може загинути чийсь син, брат, сестра чи мати або батько. Сьогодні без коригування з повітря, без аеророзвідки захлинається і наступ, і оборона.

Життя наших солдатів цінніше пластика, але і пластик має свої обмеження.

Артилерія не вщухає, снарядів росіяни не шкодують. Сидимо тихо, бо, як кажуть БУАРівці «коли вони виявляють групи з дронами, то навіть КАБ не пошкодують. На БТР чи «беху» (БМП, бойова машина піхоти – Авт.) пошкодують, а нас – ні».

КАБ, якщо хто не в курсі - це авіаційна бомба, що коригується. Дурня вагою 500 кг, з них - 380 кг - вибухівка. Скидають її з відстані кілометрів за 90, і вона летить… Якщо далеко, то свистить, якщо прилітає поряд, то гуде. Часу на розпізнавання – секунди.

Рветься голосно, з якимсь дзвіном, і удар трясе землю, вибиваючи подих, навіть якщо далеко від нього. Усередині при цьому все обривається, мерзенна хвиля проходить по всьому тілу, від п'ят до голови, стрясаючи хребет. Вирва залишається такого розміру, що туди може сховатися не один танк – метрів двадцять в діаметрі і до п’яти глибиною.

Сидимо, закутані в трофейні спальні мішки, від них тхне якоюсь хімією. Слухаємо гуркіт розривів.

…Ближче до полудня вітер стихає і підняти «пташку» вгору стає набагато легше. Аліна бере в руки пульт. Навідник, огрядний, в темному від бруду камуфляжі, озирнувшись, потайки хрестить "мавік".

- Від гвинта!

Дзищать гвинти, дрон піднімається вгору тяжко, наче по скелі підіймається.

До робочого району – три хвилини підлітного часу. Штаб підтверджує сьогоднішнє завдання – стежити за накопиченням ударно-штурмових груп росіян.

Орки

І буквально через п'ять секунд після початку трансляції на екрані видно сім чорних крапок - підари йдуть низкою, дистанція приблизно метр один від одного. Навідник тицяє в планшет.

Аліна за роботою

У ефірі відгукується молодий, але хрипкий голос командира одного з арт-підрозділів:

- Так, бачу. Є крапка. Ну що, стріляємо?

- Так!

Завдяки програмі типу “Крапиви” навести арту на ціль – завдання не найважче, але кожна секунда розтягується на годину.

кожна секунда розтягується на годину

Підори йдуть. Йдуть швидко. Потрібно вносити корегування.

Там, на вогневій позиції, командир розрахунку отримав дані для стрілянини. Чутно його команду:

- Постріл!

Підлітний час снаряда – 30 секунд. Поки підори йдуть – рахуєш секунди і молишся, щоб снаряд встиг знищити хоч когось.

Перший пристрілювальний постріл лягає з перельотом.

В ефір йде коригування – два пакети по п'ять цифр.

- Постріл!

На цей раз касетний снаряд 155 мм викошує всіх, хто накопичувався для атаки. Вся сімка лежить і вже не ворушаться.

Проходить година. Дрон час від часу злітає і повертається. Нарешті, Аліна бачить, як в посадку заходить нова шеренга. Вони чекають на вечір і сподіваються на негоду. Сніг і вітер - чудова можливість для росіян і вони прагнуть нею скористатися. В ефір летить коротка доповідь:

- Підори на узліссі та на початку посадки, координати даю.

У відповідь той самий офіцер посміхається:

- Зрозумів, бачу, наводимося. Зараз…

Знову 30 секунд розтягуються на 30 хвилин. Вибух у посадці - артилеристи вдарили касетним снарядом.

І ще одним.

Кацапи поховалися, не рипаються.

Кацапи поховалися, не рипаються

Третій розрив влучає точно в окоп, звідки виривається клуб диму та полум'я.

Обстріл

Тепер можна трохи відпочити, але починається черговий обстріл. Вибухи все ближче.

Командир пояснює:

"Одна з найхріновіших штук - це стати "плановою ціллю" для підорської арти. Ось ти тут сидиш увесь такий на роботу заточений, замаскований, щоб ніхто не побачив... Підори не знають, де точно ми сидимо, і б'ють навмання, але багато, а ти як дурень чекаєш, поки на голову не впаде.

Це війна і той самий "туман війни", в якому від тебе залежить рівно них...я

Ось просто тупо б’ють по квадрату і ти такий розумієш - просто ляпнеться на голову 152 мм і все. І звіздець... А вилізеш - тим більше звіздец, бо побачать... Це війна і той самий "туман війни", в якому від тебе залежить рівно них...я".

Час спливає. Обстріл затихає. Можна перекурити і відкрити пакет із якоюсь кашею із сухпаю.

І тут – знов свист та удар. Лягло поряд. Ще один вибух. Ще...

У кашу сипеться пісок, під ноги вивалюється очманіла миша, у голові, крім “су-у-ука-а-а!!!” немає жодної думки.

Хрипить радійка:

- Звідки б'ють, бачиш?

- Та який до... матері "бачиш"! Тут хрін злетиш!

Нарешті стає тихо.

Перехоплення

Аліна рахує батареї, дивиться на годинник…

Розклад по вильоту відомий – три хвилини на приліт, три хвилини на відліт, а працює «мавік» 17 хвилин.

Виліт. Починає працювати російський РЕБ, але Аліна знає, як від нього піти. Матюки висять у повітрі, Аліна з окупованої частини України і її ставлення до росіян можна описати лише обсценною лексикою.

Вона знов помічає ціль – це чергова група росіян, що крадеться повз посадку. Знов працює наша арта, але цього разу з шести підорів вдалося покласти на вічний відпочинок лише трьох. А снаряди ж дорогі і їх союзники не встигають виготовляти.

Заміна батареї. Виліт.

Обстріл.

Вітер.

Кава.

Обстріл.

Виявлена чергова група русні.

- Бачу. Постріл!

30 секунд… Вибух. Вибух…

Нарешті перехоплення: «Отбой по передвижениям, всем занориться».

Це означає, що на сьогодні вони наїлися нашого заліза і їм більше не хочеться.

Черговий робочий день війни спливає…