«Вав! У Львові є таке?» – дивується кожен, вперше проїжджаючи вулицею Пекарською. За старовинними кованими воротами проглядається величний палац. Мало хто бачив його зблизька: на вході охорона і місце тут нетуристичне. Не кажучи вже про фото зсередини. Так що ж там? Читаємо в статті з RDZS.org
Палац Семенських-Левицьких постав у 1849 році на ділянці, де у середньовіччі жили розбійники. За переказами, в їх будинок влучила блискавка, після чого тут виникли стихійні поховання. З приходом австрійської влади – могили зрівняли з землею. Нам розповіли, що під час побудови Палацу ексгумацію не проводили. То ж споруда, як і кілька сусідніх будинків, стоїть, буквально, на кістках.
Чи вплинуло таке містичне розташування на долю мешканців Палацу? Я вважаю що – так. Адже до 1900-х років рід Семенських-Левицьких занепав та збіднів. Апогеєм стала ситуація, коли пан Семенський, вернувшись вранці додому, сказав дружині:
Семенські ще, деякий час, проживали в лівому крилі Палацу, а потім виїхали до Канади. Там вони мешкають і сьогодні, на зв’язок не виходять.
На початку 20-го століття в будівлі розташувалася Українська Академічна Гімназія. Вона дала світу визначного командира-бандерівця УПА з позивним “Бурлака”. А потім…
Всі знають, що гестапо у Львові діяло в тюрмі на Лонцького. Проте, на момент приходу німців у 1941 році, ця тюрма була вщент забита трупами «ворогів народу». Німці взялися активно “піарити” злочини Совєтів по всіх можливих кінохроніках. Тим часом, гестапо мусіло тулитися в нашому улюбленому палаці Семенських-Левицьких. Така от сумна сторінка в його історії.
На території Палацу збереглися чи не єдині, на весь Львів, старовинні конюшні. Більшість подібних споруд у місті вже давно розібрали чи перебудували. А тут все ціле! Ще б пак, Вільгельм Семенський настільки любив коней, що навіть спав поруч з ними!
Останні кілька десятиліть в палаці Семенських-Левицьких діє спеціалізована школа-інтернат. Через це екскурсії сюди велика рідкість.
Не знаю як Тетяна Казанцева все це провернула, але вона умудрилася організувати екскурсію приміщеннями діючої школи-інтернату. Нам, навіть, дозволили оглянути учительську та харчоблок! Ми вільно гуляли майже всім Палацом, зазираючи в кожен його закуток. Ось унікальні фото зсередини, які вперше публікуються в інтернеті.
Палац Семенських-Левицьких шикарний. Розкрученому палацу Потоцьких він поступається, хіба що, розміром. Всередині є автентичний декор, ковані сходи, оригінальні дерев’яні вікна з вітражами. Мені, найбільше, запам’яталася система опалення Палацу. Вона замаскована під гіпсову ліпнину на стелі! Одразу й не здогадаєшся, звідки тепло мало йти!
Якщо ззовні це Палац, то всередині – звичайна сучасна Львівська школа. Зрештою, так і має бути. Школа-інтернат це не в’язниця, не лікарня і не історичний музей: тут вчаться діти. Тому в Палаці стоять нові парти, якісне мультимедійне обладнання, є велика бібліотека і дуже затишні майстерні трудового навчання. Аж самому знову захотілося на уроки праці. В майстернях, окрім іншого, дітям показують як берегти та реставрувати старі дерев’яні вікна.
Найбільше в палаці Семенських-Левицьких мене вразив його особливий, майже церковний запах. Почуваєшся як в храмі науки. Радію, що Палац і досі живий та приносить користь людям. Що він не пустує як, наприклад, закинутий палац коло Миколаєва.
І тішуся, бо є такі люди як Тетяна Казанцева, яка з ентузіазмом та самовіддачею показує львів’янам їх же пам’ятки. Ще й донатить на ЗСУ!