Незнищенна УПЦ МП: старий календар, домашні "сідєльци" та "наші люди" в ООН

За останній рік ми мали змогу побачити перехід сотень і сотень парафій УПЦ МП до Православної церкви України. Даний рух охопив фактично всю Україну, і зараз вже можна спостерігати його відчутні результати. Всього за останні п’ять років більше півтори тисячі громад УПЦ МП перейшло до ПЦУ. Проте, постає достатньо сакраментальне питання - все ж стакан наполовину повний чи наполовину пустий. Тому що попри значну цифру переходів на сьогодні тисячі парафій і мільйони віруючих далі залишаються вірними Українській православній церкві Московського патріархату.

Виникає достатньо логічне питання, чому далі велика кількість віруючих та священиків після років війни продовжують перебувати вірними УПЦ МП. Яка за останній рік зробила зеро кроків, аби якимось чином виправити ситуацію, у сприйнятті себе, власної церкви в очах суспільства. На це питання може бути кілька відповідей.

Інерція - тут ключове слово для того, аби зрозуміти, що відбувається у релігійному житті УПЦ МП. Стиль життя, його смисли - їх не так просто позбавитися. І основне - для того, щоб щось змінити необхідне бажання до змін. А його дуже відчутно бракує. УПЦ МП вкотре засвідчує себе як установа тих, хто нічого не хоче змінювати. І це стосується не лише рядових віруючих, але й церковної верхівки.

Частина з віруючих, які фактично є активом УПЦ МП вже дуже чітко засвідчили свою позицію. Власне, на критиці переходу та віруючих інших конфесій у них будувався свій авторитет у громаді. Тепер, як мінімум, за інерцією вони мають рухатися у вже обраному напрямку.

Впевненості у власній правоті віруючим УПЦ МП додають і кроки ПЦУ по реформуванню церковного життя в Україні. Тому що будь які реформи для людей, що звикли рухатися за інерцією і нічого не змінювати у власному житті - це найстрашніший гріх. І тут в очах своїх віруючих УПЦ МП намагається позиціонувати себе, як такий собі острівок традицій та звичаїв. Так, перехід на новоюліанський календар, звичайно, викликав значне пожвавлення з тої сторони і шквал критики. Звичайно, тут же з’явилися аргументи щодо святкування “несправжніх” свят і УПЦ МП як останнього форпосту справжнього православ’я в Україні. Ну і звісно варто було почати, як фантазія “істинних” православних розгулялася на повну. Автору статті довелося бачити на одному з форумів і таку думку, що, наприклад, у зв’язку з переходом на новий календар, людям, що народилися у день якогось святого, будуть змінювати імена відповідно до зміни календарних дат. Як то кажуть, була б фантазія.

Міфотворчість далі продовжує залишатися сильною стороною УПЦ МП, Зрозуміло, що у подібній ситуації одні міфи приходять на заміну іншим міфам. Так, свого часу досить активно обговорювалася тема, що після того, як УПЦ МП покине Києво-Печерську лавру, станеться якийсь вселенський потоп. Зараз про це практично вже не згадують, але в одному з чатів довелося побачити висловлювання віруючої, що можливі проблеми України на фронті можуть бути пов’язані саме з цим.

Тобто особливо нічого вигадувати не треба - ви берете актуальну на зараз проблему і прив’язуєте її до ситуації навколо якоїсь болючої для церкви теми.

Загалом, зараз опонування ПЦУ можна звести дозакидів у її атеїстичності. Якщо раніше до Томосу це були звинувачення у “несправжності”, то тепер до цього додаються слова, що фактично нею керують атеїсти, навзамін “справжнім” віруючим з УПЦ МП.

До цього можна додати і певну традицію субординаційних відносин, коли всередині церкви священик є особисто відданим своєму єпископу, а перехід до іншої церкви може розглядатися як особиста зрада священика єпископу, що його висвятив. “Ну а те, що «кріпак пана полишив» — ось цього вже наші єпископи витерпіти не в змозі, це — вище їх сил! Наш брат, священик — власність єпископа”, - написав один з священиків, що наважився на перехід, у відкритому листі.

Ще одна річ - як не дивно це звучить, навіть у сьогоднішніх умовах перехід з УПЦ МП в ПЦУ може викликати певні матеріальні проблеми. Особливо, в тих місцях, де позиції УПЦ МП продовжують бути сильними. Зокрема, на сході, та, особливо, на українському півдні.

Традиціоналістський південь

Якщо традиційна база УПЦ МП - схід країни зараз лежить в руїнах та перебуває в окупації, то ще одна її опора - український південь принаймні частково цього зміг уникнути. І цього точно змогла уникнути на цих теренах УПЦ МП. Монополія цієї церкви тут є ще достатньо відчутною.

На думку Олеся Кобця, виконавчого директора громадської організації Асоціація української миротворчої школи. До окупації він займався питаннями громадянського суспільства на Херсонщині, одним з основних факторів тут також може бути низький рівень релігійності, і як наслідок низька кількість віруючих на парафіях. “Коли багато людей - це завжди багато думок. Якщо ми візьмемо тут Вінниччину чи Волинь, у парафіях є достатня кількість людей, аби виокремитися і зробити перехід. А якщо на парафії десять - двадцять віруючих та ще й старшого віку, і священик їх усіх знає і контролює, то просто немає кому цей перехід зробити.”

Останнім часом до них додався ще й виїзд людей з прифронтових територій, коли місцеві громади фактично знелюдніли.

Часто мова взагалі про банальний брак фінансів та людей. “Треба бути дуже переконаною людиною, щоб поїхати служити десь у прифронтові громади. Священики не трактористи і не зварювальники, їх в десятки разів менше”, - розповів ТЕКСТАМ один з активних учасників релігійного життя на півдні країни.

“У католиків якось з цим все ж покраще, там є підтримка якихось іноземних фондів, можуть і допомогу дати, купити з часом якусь стареньку машину, якщо десь у віддаленому селі живуть. В ПЦУ такого ресурсу немає”, - зазначив співрозмовник.

Переходи у прифронтовій зоні дуже часто відбувається у селах, де священики - колобаранти втекли. Громади просто залишаються без священиків, і якщо знаходиться якийсь священик з ПЦУ, який готовий там служити і знаходить спільну мову з громадою - то власне тоді подібній перехід і відбувається.

“Є таке відоме село Чорнобаївка. Там є велика церква Казанської ікони Божої матері”, де служив священик - колобарант. Після того як прийшли українські війська, він утік. Ця парафія могла б стати парацією ПЦУ, але цього так і не відбулося. ПЦУ так і не знайшла ресурсів чи людей, і згодом там з’явилися нові священики УПЦ МП. Таким чином, церква зберегла там свої позиції”, - зазначив співрозмовник ТЕКСТІВ.

Домашні "сідєльци"

Українська влада впродовж останнього року справді приділяла багато уваги церковній темі. І справді є здобутки.

Певно один з найбільших - це повернення державі Києво-Печерської лаври. Хоча ще у минулому часі про це говорити зарано, справа знаходиться у судах, але церковники фактично вже позбавлені контролю над цією основною, як прийнято казати, православною святинею країни, щодо митрополита Павла (Лебедя) триває суд, він продовжує перебувати під домашнім арештом.

Але Києво-Печерська лавра є не просто святинею, а одним з основних центрів по зароблянню коштів. Проте, наскільки серйозними можуть бути фінансові втрати УПЦ МП від втрати Лаври, може свідчити заява адвокатів Павла “Лебедя та Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, які оцінили збитки від втрати Лаври у 100 мільйонів гривень під час судового процесу по Лаврі вже у апеляційній інстанції.

Намагаються “прорідити” в СБУ і ряди колаборантів серед священництва УПЦ МП. Так, згідно офіційної інформації, з початку повномасштабної війни за матеріалами СБУ розпочато 68 кримінальних проваджень щодо представників УПЦ МП. І справді, сторінки медіа рясніють про затримання священнослужителів цієї церкви, які були навідниками, торгували зброєю, напряму колаборували з росіянами під час окупації тих чи інших територій.

Як звітують українські спецслужбовці, серед тих проти кого велися розслідування була і верхівка церкви. Так, кримінальні провадження були відкриті щодо 14 митрополитів.

І з них на даний момент засудженией до 5 років позбавлення волі лише митрополит Тульчинський і Брацлавський Іонафан, зараз його справа перебуває на розгляді апеляційному суді. Ще кількох митрополитів позбавлено громадянства, а митрополита Роменського і Буринського Іосифа оголошено в розшук.

А от щодо більшості інших підозрюваних у колабораціонізмі чи закликах до розколу суспільства зверхників УПЦ МП, то тут не все так просто. Загалом, за останній рік виникла ціла лінійка високопоставлених церковників УПЦ МП, які нібито з однієї сторони проходять фігурантами у якимось справах, ходять на суди чи дають свідчення, деякі перебувають під домашнім арештом, а з іншої - продовжують керувати на своїх епархіях та митрополіях, та впливати на ситуацію там.

Так, наприклад, у лютому 2023 року СБУ оголосила митрополиту Черкаському Феодосію (Снігірьову) про підозру в розпалюванні міжконфесійної ворожнечі, суд відправив його під домашній арешт. За інформацією СБУ, отримано “беззаперечні докази вини керівника Черкаської єпархії УПЦ (МП), який заперечував збройну агресію рф проти України та виправдовував дії загарбників. За даними слідства, у 2020 році клірик віддав розпорядження створити в єпархії новий відомчий сайт за шаблоном РПЦ. Під час його розробки було використано російське програмне забезпечення, яке дозволяло ретранслювати деструктивний контент з прокремлівських пропагандистських ресурсів, зокрема, «patriarchia.ru» та «pravoslavie.ru».

Домашній арешт йому з часом продовжили, як і продовжилися судові засідання. Але це якось не дуже вплинуло на активність Феодосія. Він продовжує розповідати на Ютубі про гоніння, катакомби, “мученический венец” сидячи у затишній кімнаті перед камерою.

Митрополит Черкаський Феодосій, скріншот з відео

При цьому навіть з його слів “гоніння” виглядають якось не дуже переконливо. “Я более трех месяцев под домашним арестом, у меня получается служить божественную литургию несколько раз в неделю, епархия продолжает жить полноценной жизнью…”, - зазначає “гонімий сідєлєц” на каналі Черкаської епархії, звичайно ж, російською мовою.

Ще ціла когорта високопоставлених церковних служителів хоча й без домашнього арешту, але перебувають під слідством, ходять на допити, або їх справа слухається в суді. Це не заважає їм вести агітаціюі лише тримає в тонусі їхній фан-клуб.

ТЕКСТИ вже писали про запорізького митрополита Луку, автора багатьох дуже сумнівних сентенцій на своєму особистому Телеграм-каналі “Лекарь.zp”. У серпні цього року Лука заявив, що його викликали на допит з приводу того, що його телеграм-канал розповсюджує ворожнечу.

Якщо ви думаєте, що митрополит після цього якимось чином “окстился”, то глибоко помиляєтеся. Лука все так само веде свою чітку лінію, лише намагаючись дещо заретушовувати найбільш гострі кути. Ось уривок з одного тексту, написаного ним буквально кілька тижнів тому: “Двадцать пять лет он (гетьман Петро Калнишевський - ТЕКСТИ) провел в каменной тюрьме Соловецкого монастыря. Праведник не роптал, не проклинал, не унывал, а с кротостью и любовью молился за тех, кто несправедливо приговорили его к такому наказанию. Пример жизни этого человека – обличение многим из нас, тем, кто не умеет терпеть, кто ропщет на своих гонителей и ненавидит их.”

Зараз у суді слухається справа і буковинського митрополита Лонгина (Михайла Жара). СБУ та Нацполіція викрили настоятеля Свято-Вознесенського чоловічого монастиря УПЦ МП на розпалюванні міжрелігійної ворожнечі. Під час літургій він зневажливо висловлювався щодо Православної Церкви України, називаючи її «церквою антихриста» і «сатанинською». За матеріалами Служби безпеки, Лонгину було повідомлено про підозру. Зараз Лонгин ходить на суди, а коло суду його незмінно зустрічає ціла група підтримки. Чим закінчиться судова справа поки незрозуміло. До речі, герой України Лонгин (це звання йому було присвоєно у 2008 році - ТЕКСТИ) запросив у суді перекладача на румунську мову - за словами священика українську він знає недостатньо.

І, зрештою, представник УПЦ МП, про якого ТЕКСТИ вже писали неодноразово - керівник справами церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич), фактично друга людина в ієрархії. Робив спочатку кар’єру у Москві, потім раптово перевівся до Києво-Печерської лаври, де почав свою кар’єру в Україні, яка була особливо успішною за президентства Віктора Януковича. У нього також нібито пройшов обшук, проте про якісь кримінальні справи щодо нього так нічого і не чути.

Все це підводить до одного висновку. Так, певні кроки українською владою були зроблені, але ситуація зараз перебуває у підвішеному стані. Тим більше, що діям українських правоохоронців чиниться протидія, і здається джерело цієї протидії має конкретне ім’я та прізвище.

“Закордон нам допоможе”

Втеча Вадима Новінського стала однією з найбільш суттєвих недоробок українських спецслужб останнього часу. Затримання і потенційні покази цього церковного олігарха могли пролити дуже багато світла на ситуацію всередині країни.

Але він таки виїхав, і зараз нібито проживає у Німеччині, хоча то його бачать на службі в церкві у Цюріху, то на відпочинку в Хорватії. Проте, все це не заважає йому продовжувати активно впливати на церковне життя всередині Україні.

Свого часу набула розголосу діяльність юридичної компанії такого собі Боба Амстердама. Що цікаво, у юридичному відділі самої УМП МП визнали, що «на виконання рішення Священного Синоду, Українська Православна Церква звернулась за правовою допомогою до міжнародної юридичної компанії «AMSTERDAM & PARTNERS LLP». Правда у церкві стверджують, що компанія вирішила надати свої послуги безкоштовно, що дуже сумнівно з огляду на оприлюднені народним депутатом Заблоцьким скріншоти документів, де робота одного з лобістів цієї компанії Вільяма Бурк-Вайта обійшлася УПЦ МП в 1400 доларів за годину.

Наслідки подібного звернення не примусили себе довго чекати.

“Три в одному.” Найнятий УПЦ МП лобіст Боб Амстердам розповідає про гоніння в Україні на церкву в ефірі проросійського пропагандиста Такера Карлсона, і все це перепощує у себе на сторінці в Твіттері великий “поціновувач” російських фейків Ілон Маск

Проте, діяльністю даних “лобістів” справа не обмежується. В УПЦ МП, чи то пак з “офісу” з-за кордону намагаються працювати більш багатопланово. Зокрема, якщо почитати різні дотичні до УПЦ МП сайти можна довідатися про таку собі громадську організацію Public Advocacy. Яка позиціонує себе як правозахиснику, що має стосунок до ООН. Якщо точніше, то ця фірма є консультатнтом при Економічній і Соціальній раді ООН. І це справді виглядає досить дивно - як нікому начебто невідома організація, в засновниках якої є лише один точно не дуже відомий юрист - Артур Лагоміна раптом виявилася дотичною до правозахисту та ООН.

TЕКСТИ звернулися до самої ООН з цього питання, де їй підтвердили, що Public Advocacy справді має консультативний статус при Економічній і Соціальній раді ООН.

Щоправда, загалом організацій з подібним статусом там - більше шести тисяч. Треба просто подати заявку і відповідати певним критеріям, зокрема, існувати не менше двох років, “мати демократичний механізм прийняття рішень”. А далі відкриваються небачені горизонти, якщо мати добре розвинену уяву та дещицю нахабства.

Зокрема, помахуючи умовним корінцем з довгою назвою і такою знаною всім у світі абревіатурою ООН можна відвідувати різноманітні конференції та форуми і розповідати там про страшні утиски нещасних віруючих УПЦ МП в Україні. А потім фотки з цих конференцій та форумів вже тиражувати в Україні на підтвердження своїх “успіхів”. На сторінках відомого російського рупора СПЖ (“Союз православных журналистов”), Public Advocacy виступає трохи не представником всієї ООН. Тут і заяви про утиски віруючих на якомусь збіговиську під лого ООН, і власні коментарі як відомих правозахизників щодо порушень базових прав.

І навіть якісь матеріали в стилі “космічних опер”, коли на одному зі збіговиськ організованих ООН прокрутили відео-запис з виступа митрополитом Черкаським, а потім його за цей “виступ” назвали “правозахисником ООН”.

Звичайно, з активності подібних організацій та подібних до них “медіа” можна весело підтрунювати, але, здається, що і у самій ООН вистачає людей, який зачепило саме правильне “православіє”. Так, помічник Генерального секретаря з прав людини в Управлінні Верховного комісара ООН починає, наприклад, турбуватися “зростанням напруженості між Українською Православною Церквою та Православною Церквою України”. Можливо, його “стурбованість” - це звична практика в ООН, але знову таки подібні заяви широко тиражуються всередині України різними “правдивими” інформаційними ресурсами.

Або ще одна практика - привезти якогось західного “фрилансера” з журналістики, покатати його по різних “гарячих” точках конфліктів УПЦ МП з громадами, державою чи ПЦУ, а потім розповідати, що американська преса обурена тим, що коїться сьогодні в Україні.

Підвислий законопроект та православний “інтернаціонал”

Певно одним із найбільш логічних виходів з сьогоднішньої ситуації було б прийняття якого законодавчого акту, у якому давалася чітка оцінка діяльності церковним інституціям так чи інакше пов’язаним з країною-агресором Росією і де б чітко прописувалися подальші кроки, а що власне з такою церковною структурою робити.

І такі законопроекти справді осіню цього року з’явилися - урядовий законопроект №8371 про заборону релігійних організацій, пов'язаних із РФ, та законопроект від народних депутатів з Європейської Солідарності, у якому чітко прописувалася заборона діяльності в Україні Російської православної церкви та дотичних до неї структур, та чітко прописувалася позиції православної церкви, якій було надано Томос - ПЦУ.

Зрештою, у жовтні цього року Рада проголосувала у першому читанні більш “поміркований” урядовий законопроект. У ньому замість чіткого визначення заборони Російській православні церкві та дотичним до неї організаціям мова йде про релігійні організації “керівний центр яких знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України”.

Ще один важливий момент - заборона діяльності подібних установ має здійснюватися через суд. І тут є дуже вузьке місце цього законопроекту. Тому що у нас церква, як така не є юридичною особою, яка може бути представлена у суді. Юридичними особами є релігійні громади, монастирі, центри єпархіального управління. І за логікою прийнятого у першому читанні законопроєкта їх усіх можливо треба буде закривати через суд. Враховуючи як у нас працюють суди подібне дійство може забрати дуже багато часу, враховуючи що загальну кількість юросіб в УПЦ МП оцінюють від 6 до 10 тисяч.

Але, якби там не було, законопроєкт проголосований у першому читанні, і можна було очікувати, що все ж вперше в Україні в цілому буде прийнятий закон, що забороняє діяльність церковних структур афільованих з країною-агресором, адо точніше з Росією.. Проте виникли проблеми.

У Верховній Раді склався політичний інтернаціонал з депутатів - захисників “ісконного” православ’я - кілька десятків з них з різних фракцій вже звернулися до Венеційської комісії з проханням дати оцінку даному законопроекту, а зараз здається намагаються завалити даний законопроект до другого читання своїми правками.

Розповідає народний депутат Володимир В'ятрович: “На сьогодні до проголосованого у першому читанні законопроекту подано вже більше 1000 правок. З них значна частина - це відвертий поправочний спам від лобістів російської церкви, де міняють якісь коми чи слова на синоніми, щоб затримати ухвалення законопроекту. Є і кілька десятків серйозних правок, у тому числі я подав близько тридцяти правок, які спрямовані на те, аби зробити цей закон більш дієвим.

Засідання комітету з приводу розгляду цих поправок поки не відбулося. У принципі комітет можна було б пройти ще у грудні, і законопроект міг би потрапити на голосування. Але щось мені підказує, що такого бажання немає. І ця ініціатива зі зверненням до Венеціанської комісії, під яким поставлено кілька десятків підписів депутатів.

Ця група народних депутатів - це така собі мішанина, де є і люди близькі до Новинського, молода поросль Російської православної церкви, різноманітні симпатики типу Гетманцева. Той же Арахамія був серед тих, хто постійно відтягував розгляд цього законопроєкту. Скоріше, мова йде про ситуативний блок. Хтось вважає себе “істинно віруючим”, у когось є інтереси на окрузі, де можуть мати великий вплив священники цієї церкви. Можна припустити, що президент Зеленський не націлений на якісь рішучі кроки у цій сфері, зважаючи на те, що відтягає цю справу понад рік.

Зараз потрібна додаткова увага громадськості і медіа до цієї теми, оскільки питання залишається невирішеним, тому треба дотискати.

Як людина, яка була причента до прийняття законів про декомінізацію, деколонізацію, функціонування української мови скажу так - завжди прийняття подібних законів проходить під інформаційний шум, заяви, що все це буде оскаржено, що Венеційська комісія щось там скаже, що не можна робити. Але завжди і тоді, і зараз я хочу сказати - це можна і треба робити.”

Останнє, що відомо з приводу цього закону - голова Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що можливо ВР розгляне цей закон у другому читані вже на початку 2024 року. Будемо сподіватися. що так і буде, і цей законопроект не потрапить у довгий ящик.