Менше текстів, більше думок. Якими мають бути уроки літератури

Українські діти мають читати десятки творів на рік, але чи кількість переростає в якість? 59% учнів, які взяли участь у дослідженні PISA-2022 (Program for International Student Assessment - Програма міжнародного оцінювання учнів) , показали лише базовий рівень з читання. Тобто читати вміють, а ось розуміють тексти не дуже. Причина – не тільки у війні, епідемії і суцільній діджиталізації, а й у переповненій творами шкільній програм та поверхневому підході до вивчення літератури.

Якість проти кількості

Потрібно читати менше, але якісніше, впевнена Лідія Поворознюк, вчителька української мови та літератури, методистка, фіналістка премії «Global Teacher Prize Ukraine-2021», тренерка НУШ з інклюзивної освіти.

Кількість творів у шкільній програмі необхідно скорочувати, щоб був час їх глибше проаналізувати. Так набагато цікавіше. Саме на глибинному розумінні тексту базуються завдання PISA, перевіряючи читацьку компетентність, тобто рівень розуміння тексту.

“Не потрібно плутати читацьку компетентність з читацькою культурою. Читацька грамотність і PISA – це про вміння інтерпретувати прочитане, аналізувати, робити висновки і приймати рішення”, – коментує Катерина Молодик, заслужена вчителька України, викладачка української мови та літератури, заступниця директорки ліцею, методистка ГО «Смарт Освіта».

У США, за словами експертки, вивчають 6-10 творів на рік. У нашій шкільній програмі лік йде на десятки, в залежності від класу. В результаті, як пише у своєму пості Артур Пройдаков, переможець Global Teacher Prize Ukraine, учитель української літератури Всеукраїнська школа-онлайн «шкільне оцінювання на уроках літератури спрямоване на знання фактажу, але, коли потрібно зіставити прочитане із власними думками, стає важко».

Завдання з зірочкою

За словами Катерини Молодик, експерти PISA, отримавши результати дослідження і проаналізувавши наші підручники, розробили рекомендації для українських вчителів.

– В них зокрема йдеться про те, що в підручниках є поширені типи завдань та запитань на зразок: «сформулюйте тему якогось матеріалу чи тексту», трапляються спрощені завдання, що взагалі не потребують прочитання тексту. Не вистачає практичної інтерпретації прочитаного.
Із «пізівськими» завданнями такий фокус не пройде: текст потрібно дуже вдумливо читати, щоб їх виконати. У своїй роботі Лідія Поворознюк використовувала зошити з «пізівськими» завданнями попередніх років. Для кращого розуміння, що вони собою представляють, вчителька наводить такий приклад:

“Був художній текст про жінку, яка перебуває в підтопленому будинку і намагається про себе подбати. Раптом вона бачить пантеру. У цих не просили розповісти, що сталося. Але було, наприклад, запитання про те, в яких умовах була жінка на початку твору. В тексті ніде не йшлося про повінь, але це можна було зрозуміти з певних деталей. Або запитували, чому автор використовує саме такий опис пантери. Деякі учні казали: «А я не знаю, для чого автор пише про пантеру». На що я уточнювала: «Вас не питають, чому автор пише про пантеру. Питають, чому автор саме так її описує".

Інше завдання: уявити, що перед вами двоє людей. І одна людина каже, що ця жінка жорстока, а інша, що вона дуже добра. Потрібно написати аргументи, з якими кожен з цих співрозмовників відстоював би свою думку”.

За допомогою таких багатошарових завдань і перевіряється читацька компетентність, тобто те, наскільки добре людина зрозуміла текст. І саме таких завдань не вистачає в підручниках з української літератури, впевнена Лідія Поворознюк. На жаль, більшість з них спрямована на відтворення інформації: що відбувалося у творі, хто що кому сказав, як хто виглядав тощо.

Вчителька уточнює, що багато колег додають на своїх уроках завдання на глибинний аналіз. Але є й ті, які працюють, не виходячи за межі підручників. Це вирішується на рівні школи і в цьому полягає «академічна свобода вчителя».

“Якщо ж на рівні країни буде вирішено, що потрібно, щоб діти глибше розуміли тексти, тоді варто глобально змінювати підхід до вивчення української літератури в школах”, – вважає вона.

Ближче до життя

Катерина Молодик зауважує, що підхід PISA компетентнісно зорієнтований.

“Ми повинні не просто вчити дітей відтворювати знання, а дати інструменти, щоб вони могли застосовувати їх у різних умовах та обставинах. Розвивати навички, які будуть потрібні їм у житті”, – уточнює експертка.

Наприклад, сучасна людина повинна вміти проаналізувати бюджет міста, заповнити анкету на візу, наводить приклади Катерина Молодик і зазначає, що на уроках мови та літератури потрібно вчити працювати і з такими типами текстів. Це знадобиться в сучасному житті. Як і вміння працювати з текстами у цифрових форматах, з таблицями, інфографіками, діаграмами, яких мало в сучасних українських підручниках.

Гаджети і соцмережі можна і потрібно використовувати на уроках літератури. Зараз дуже багато навчального контенту можна знайти на TiKTok, YouTube, Instagram. Учні можуть записати і викласти у ТікТок коротке відео за мотивами прочитаного твору. Або створити у Фейсбуці і наповнити сторінку письменника чи літературного героя.

Для опанування фотошопу на уроках літератури можна, наприклад, створити літературну мапу пройденого матеріалу: де народилися, жили вивчені автори. А також робити фотоколажі або грати в кроссенс - це головоломка з 9-ти картинок, між якими потрібно встановити асоціативні зв'язки.

За допомогою QR-кодів можна проводити різноманітні вікторини та квести або створювати за допомогою простих сервісів інфографіки разом з учнями на основі пройденого матеріалу.

Використання цифрових інструментів допоможе зробити уроки літератури набагато цікавішими, а головне – навчить працювати з цифровими текстами. Це одна з найголовніших навичок життя сучасної людини.

Задовгі тексти

57% українських дітей віком від 6 до 17 років читають тому, що їх змушують батьки або вчителі, як показали результати дослідження на замовлення Українського інституту книги у 2020 році.

На думку Катерини Молодик, одна з причин того, що читання стає примусовим, – дитина лякається великих текстів. А їх в нашій шкільній програмі багато. – Великі тексти у дітей викликають спротив і небажання туди заходити.

І до війни з великими за обсягами творами було непросто справитися, а зараз – ще складніше. Адже через постійний стрес знижуються когнітивні здібності людини, впевнена Лідія Поворознюк:

“В мене є багато знайомих, які з початком війни перестали читати, тому що їм важко зосередитися на тексті. Це освічені люди, які обіймають високі посади і для яких раніше читання було нормою життя”.

А ще у сучасних дітей через перевантаження в школі (це стосується не тільки української літератури, а й інших предметів) просто може не бути вільних півгодини, щоб почитати улюблену книжку.

“Моя донька змалку любила читати, – розповідає мама 15-річної школярки Олена Дудник. – У дворічному віці я записала її до дитячої бібліотеки, куди ми регулярно заходили за новими книжками. Була традиція – кожного вечора щось читати. Але зараз у школі занадто багато задають читати, в тому числі нецікавих творів. Врешті читання стало для доньки примусовим заняттям. Вона запитує: «Навіщо це мені?» А на книжки, які їй хочеться почитати, не вистачає часу”.

Читати в класі

“Моя порада колегам – не боятися багато читати саме в класі. Якщо будемо читати 10-15 хвилин щоуроку, то запустимо потрібні механізми. Деякі діти на моїх уроках були здивовані: «В сенсі? Я просто читаю і ніхто від мене нічого не хоче?». Але саме це може допомогти створити читацьку культуру в класі”, – розповідає Лідія Поворознюк.

На думку вчительки, не потрібно прагнути бути постійно аніматором на уроці, хоча без цього інколи ніяк. Але на уроках літератури потрібно, власне, читати. Сильні тексти самі по собі, без додаткових «танців з бубнами» спроможні справити сильне враження.

“Ніколи не забуду урок літератури, на якому вчителька нам прочитала трагічну новелу Василя Стефаника «Новина», де йшлося про те, що батьки утопив свою доньку, бо не міг її прогодувати. Поки вона читала, клас сидів, затамувавши подих. Від почутого по шкірі бігали мурашки і неможливо було стримувати сльози”, – згадує киянка Ірина Литвиненко.

Читати перед сном

Якщо Міносвіти візьме курс на “пізівський” підхід на навчання, буде чимало змін у шкільній програмі з літератури. Але не школою єдиною. Щоб у дитини не було проблем з читанням, потрібно, щоб читання стало частиною сімейної культури, впевнені наші співрозмовниці. Відвідуйте з дітьми книгарні, бібліотеки, книжкові клуби, створюйте атмосферу задоволення від читання та власні ритуали.

Наприклад, у Великобританії настільки міцна традиція читання книжки перед сном, що там навіть, організовуючи якусь дитячу вечірку, обов’язково враховують те, щоб після закінчення був час на книжку перед сном. Це розвиває і заспокоює дитину. Психологиня Світлана Ройз наводить дані дослідження, опубліковані Інститутом психологічного здоров’я. Згідно них, відеоігри знижують стрес на 21%, прогулянка - на 42%, чай та кава - на 54%, прослуховування музики – на 61%, а читання – на 68%.