Балкони і мейли замість сусідських чатів. Як спілкуються сусіди в різних країнах і як на це впливає висотність
Балкони і мейли замість сусідських чатів. Як спілкуються сусіди в різних країнах і як на це впливає висотність

Балкони і мейли замість сусідських чатів. Як спілкуються сусіди в різних країнах і як на це впливає висотність

Сусідські чати дратують багатьох українців. Чи є подібні в закордонних будинках, чи прийнято грюкати по батареях, коли хтось дуже дратує галасом, чи товаришують між собою люди, які випадково опинилися поряд, і як сусіди допомагають один одному в форс-мажорних ситуаціях, та як вирішують конфлікти. В процесі дослідження ми зясували, що манера спілкування між сусідами часто залежить від висотності будинку. Чим нижча забудова тим, тісніше живе спілкування і менше чатів.

"Тут, у віденському будинку на 4 поверхи я сусідів знаю краще, ніж у своїй багатоповерхівці у Вишгороді. Дома я спілкувалася з сусідами, які жили лише на моєму поверсі, по іншому у багатоповерхівці і не можливо. Звісно у нас є чат і він максимально деструктивний. Тут я знаю усіх у під'їзді і це спілкування тісніше. Можна щось позичити чи просто зайти на каву поговорити. Чатик у будинку, є, але він мертвий, бо не потрібен, все що треба можна обговорити особисто, - розповідає українка, котра мешкає у Відні, - Вдома у мене високий поверх і розкішний вид із вікна. Але тепер я розумію, що затишніше жити у малоповерховій забудову, і важливий чинник це спілкування із сусідами, та те що ти бачиш зелень перед своїм вікном".

За її словами у будинку є правила співжиття, про які повідомляють при заселенні. Якщо виникає конфліктна ситуація, то в чат ніхто не пише, йдуть розмовляти особисто. Якщо конфлікт серйозний і не вирішується розмовою, то люди звертаються до суду.

Українські чати: сварки, інформування і підтримка

В більшості сучасних українських будинків є свій чат. В ньому сусіди обмінюються новинами, але часто це перетворюються на «полігон», де розгортаються словесні бої без жодних правил.

Так було в сусідському чаті киянки Ірини Кушнір, яка живе в відомому «проблемному» будинку на Харківському шосе. Це багатоповерхівка, що складається з п'яти секцій заввишки від 26 до 32 поверхів. Його мешканцям довелося створювати ОСББ і багато чого самостійно вирішувати після того, як кримінальний забудовник залишив все в недооформленому і недобудованому стані.

«Це все було епічно – створення правління, голосування, срачі, в яких часто-густо щось починалось з невинного "хто знов не прибрав після собаки?" до "виходь, я біля твого парадного, давай поговоримо особисто, побачимо який ти сміливий"», - згадує Ірина.

На її думку, оце "виходь і побачимо" – дуже важлива штука. Бо присутня умовна анонімність людей в чаті (майже ніхто не знає одне одного особисто, тобто сусіди, які можуть в чаті лаятися, при цьому одночасно зустрічаються в ліфті і ввічливо бажають одне одному "гарного вечора" і "доброго ранку", просто тому, що вони ніколи не розвіртуализовувались).

До речі, Texty.org.ua досліджували цю тему разом із соціологами у 2021 році.

«В чатіку своє життя, а в ліфті зовсім інше. Саме це розв’язує людям язик: вони хамовито розмовляють, по-дурному реагують і тд.», – говорить Ірина Кушнір.

Спочатку це її дуже дивувало. Але потім вона звикла і вироила свою “інструкцію* з користування сусідським чатом.

Правило 1. Не реагувати на все підряд. Часом люди пишуть від нема чого робити.

Правило 2. Чат все-таки дивитись, бо там може щось бути корисне (попередження про якісь події в дворі – прориви води або, наприклад, про відключення води чи світла тощо, або про якісь події в будинку.

Правило 3. Якщо треба щось вирішити, то краще писати людині в особисті повідомлення (голові правління або бухгалтеру ОСББ) або телефонувати в диспетчерську. Бо коли ти пишеш в загальний чат, прийде купа людей, яким знову ж таки може бути нічого робити і і вони напишуть 33 поради, 30 з яких не будуть мати жодного стосунку до твого запиту.

За словами Ірини, їхній будинок на 1200 квартир має аж два сусідських чати, в кожному з яких – декілька сотень учасників. Один – більш “офіційний”, часом трохи модерується головою ОСББ. Другий більш неформальний: туди можна писати на кшталт: «Продаю гарбузове насіння» або «Якого біса на 22-му поверсі у другій секції волає музика в 12 ночі».

До речі урбаністи вважають, що багатоповерхові житлові будинки, рано чи пізно перетворюються у місця із високою злочинністю. Детальніше про це читайте у нашому проекті Поверхи самотності.

Чат під час війни

Але в Україні є і радикально інші, позитивні приклади. У мешканки дев'ятиповерхівки в Бучі Вікторії Куриленко у сусідському чаті панує спокійніша атмосфера.

«У нас особливий будинок. Це було молодіжне будівництво за програмою соціального кредитування. Ми довго за нього воювали, і на цьому етапі сусіди дуже сильно здружилися. Тому і в сусідському чаті панували взаємоповага та розуміння. Якщо хтось з новеньких мешканців починав здіймати якусь сварку, йому одразу ж давали зрозуміти, що так не варто робити. Якщо не розумів, то видаляли з чату. Тобто був своєрідний внутрішній етикет, і всі намагалися його дотримуватися», – розповідає Вікторія Куриленко.

На думку Вікторії, в тому, що в чаті був порядок, відігравало значну роль і те, що голова ОСББ Тетяна мала великий авторитет серед мешканців.

«Якщо голова ОСББ адекватна людина, то буде порядок і в будинку, і, звісна річ, у чаті», - вважає Вікторія.

Тетяна до останнього залишалася в будинку під час окупації Бучі у березні 2022 року, допомагала тим, хто там був. Поки було світло та інтернет, чат став також великою підтримкою для мешканців: в ньому обмінювалися важливою інформацією, підтримували одне одного.

Незважаючи на те, що зараз Вікторія Куриленко більшість часу живе в Німеччині, з бучанського сусідського чату не вийшла

«Він допомагає мені бути в курсі того, що відбувається з моєю нерухомістю», – говорить вона.

Німеччина: “невидимі” сусіди

Зараз Вікторія Куриленко майже два роки разом з дітьми мешкає в Берліні. Наше дослідження висотності будівель у столицях свідчить, що більшість багатоповерхових житлових будинків у столиці Німеччини 5-7 поверхів.

За цей час встигла пожити у двох квартирах. В першій – лише три місяці, але за такий короткий проміжок часу тут сталося кілька форс-мажорів, завдяки яким з’ясувалося, які ж з німців сусіди.

Одного дня, коли Вікторія саме поставила на плиту воду для спагеті, донька принесла додому сусідську кішку.

Але та вирвалася та й втекла до під’їзду. Двері квартири зачинилися за ними, саме коли вони удвох вибігли у під’їзд за кішкою. Ситуація склалася патова: вечір п’ятниці, двері зачинені, на плиті кипить вода, ключ залишився у замку всередині, телефон теж удома.

Вікторія одразу почала стукати сусідці. Та була вдома і одразу ж прийшла на допомогу. В сусідському чаті, який, за словами Вікторії, зазвичай був скоріш мертвий, ніж живий, сусідка знайшла контакти власника квартири. Він, на щастя, жив поряд і теж одразу прибіг. Довгою палкою вибив скляне віконечко, розташоване зверху на дверях та вийняв ключ із замка. А потім вже своїм ключем відчинив двері. Вся «операція» зайняла з пів години.

Іншого разу у них потік старий бойлер. «Потоп» був настільки сильним, що капало з люстри у сусідів, які жили на два поверхи нижче. За словами Вікторії, на допомогу прибігло дуже багато сусідів. Більшість з них вона побачила вперше і до цього моменту жартувала, що в будинку живуть невидимки.

На допомогу прибігло дуже багато сусідів. Більшість з них вона побачила вперше

«У мене страшний стрес, руки трусяться. А сусіди посміхаються, жартують і заспокоюють, мовляв, квартира застрахована, не переживайте. Один з них навіть передбачливо свічки приніс, подумавши, що у нас через потоп можуть виникнути проблеми зі світлом», – згадує Вікторія.

Взагалі вона відмічає, що німці набагато спокійніші за українців. На її думку, це пов’язано з економічною стабільністю в країні. Люди знають, що навіть,втративши роботу, не залишаться на вулиці без копійки в кишені.

Зараз Вікторія мешкає у 5-поверхівці у досить респектабельному районі Берліну Шарлоттенбурзі. У під’їзді всього 10 квартир, в більшості з яких живуть німецькі пенсіонери.

«Якщо раз на тиждень когось бачу на сходах, це вже добре. Іноді в мене складається враження, що ми єдині люди, які тут живуть», – говорить вона.

Комунальники всю потрібну інформацію присилають на мейл, сусідського чату немає, спілкування з сусідами зведено до мінімуму. Щоправда був момент, коли в будинок заїхала емоційна пара іноземців, які кілька разів прибігали жалітися на шум і сваритися, а потім приходили вибачатися і приносили шоколадки дітям.

Невдовзі ці сусіди переїхали і сусіди знову стали «невидимими».

Висота міської забудови станом на 2019 рік. Зараз Київ став ще вищим. Графіка Texty.org.ua, проект Поверхи самотності
Висота міської забудови станом на 2019 рік. Зараз Київ став ще вищим. Графіка Texty.org.ua, проект Поверхи самотності

Іспанія: найкращий «чат» - на балконі

Марта Шматко з Харкова майже рік живе з родиною в передмісті Валенсії в 12-поверховому будинку. Це новобудова в сучасному житловому комплексі, з басейном у дворі та гарною доглянутою територією. І за тим, щоб вона такою і надалі залишалася, в організації, яка керує житловим комплексом, ретельно слідкують.

«Коли ми тільки сюди заїхали, нам одразу прийшов лист на електронну пошту про те, що на території комплексу наш пес мусить бути завжди на повідку і що сліди його діяльності треба прибирати. Також зазначили, що дітям заборонено кататися на самокаті або велосипеді, щоб не пошкодити плитку», – розповідає Марта.

Такі особисті повідомлення мешканцям комплексу надсилаються мейлом. Інформація, яка стосується всіх, вивішується на дошці оголошень у під’їзді.

особисті повідомлення мешканцям комплексу надсилаються мейлом

Скажімо, що такого-то числа потрібно прибрати свої машини з паркінгу, бо там будуть робити ремонт. Ніякого сусідського чату немає. Всі питання між собою сусіди вирішують старим добрим методом: подзвонивши або постукавши у двері.

«Якщо в мене щось трапляється, наприклад, виникла проблема зі світлом, йду до своєї сусідки-іспанки. За допомогою онлайн-перекладача та жестів поясняю їй все. Тоді вона або сама допомагає вирішити питання, або телефонує напряму в організацію, що керує житловим комплексом. Бо якщо писати їм листи, то можна дуже довго чекати у моря погоди», - розповідає Марта Шматко.

Кілька разів приходив до Марти і сусід, що живе під її квартирою: жалівся на шум.

«У нас часто гостюють друзі з дітьми. І ми їм дозволяли бігати та стрибати ввечері, бо були впевнені, щоб під нами ніхто не живе. Але одного разу, десь після десятої вечора, в двері подзвонили. Це виявився новий сусід, який оселився під нами, а ми про це не знали. Він ввічливо попросив не шуміти.

Я вибачилася, бо дійсно було вже пізно. Але коли десь через тиждень він прийшов вдень зі скаргами, що моя донька з подружкою створюють багато шуму, я йому пояснила, що це діти, а не пенсіонери, і що вдень шуміти дозволено (тихі години в Іспанії починаються після 11-ї вечора)», – згадує Марта Шматко.

Сусід відреагував спокійно і більше не приходив.

Марта зауважує, що іспанці – дуже врівноважені та доброзичливі люди. Всі питання вирішують спокійно та з посмішкою. Проте – не дуже ініціативні у вирішенні спільних проблем.

«Щоп’ятниці та щовихідних у нас під вікнами гудить кафе до третьої години ночі. Його чують мешканці не тільки нашого будинку, але й ще кількох. Українці б вже давно зібралися і боролися, не терпіли б такого свавілля. А тут мовчать. Люди приємні, але з ними каші не звариш. Коли я спитала сусідку, чому ніхто нічого не робить з приводу цієї проблеми, вона тільки знизала плечима. Сама я ініціювати вирішення питання не хочу, бо перебуваю у країні на “пташиних” правах біженки та не знаю добре іспанської», - зазначає жінка.

Зовсім по-іншому відбувається спілкування між сусідами в невеличких іспанських містах. У каталонському містечку Монтеск’ю до сусідів ставляться як до своїх друзів.

Коли до мене приїхали батьки з України, разом з нами їх зустрічали і сусіди

«Коли до мене приїхали батьки з України, разом з нами їх зустрічали і сусіди. Коли мама з татом вийшли з машини і ми обійнялися, вони почали аплодувати і плакати», – розповідає Тетяна Гончаренко з Києва.

До цього моменту вона прожила в Монтеск’ю лише кілька місяців, але завдяки тому, що добре знала каталонську, встигла заприятелювати з сусідами. До речі, саме знання мови на рівні носія допомогло Тетяні орендувати тут житло, тому що іноземцям, а особливо біженцям, в цьому регіоні Іспанії не дуже хочуть здавати квартири, бо закон завжди на боці орендарів у таких ситуаціях.

Найкращий сусідський “чат” на думку Тетяни – це балкони. Вони усі відкриті, на кожному обладнане «місце сили», де можна посидіти з келихом вина чи чашкою чаю. Під час посиденьок сусіди обмінюються новинами та вирішують якісь питання.

На різні фестивалі прийнято ходити цілими будинками

«Приятельським сусідським стосункам сприяють також різноманітні спортивні та культурні заходи, які часто відбуваються в каталонських містечках і на які прийнято ходити цілими будинками. У лютому, наприклад, відбувся карнавал, на який ми пішли з усіма сусідами в костюмах піратів», – розповідає Тетяна.

Треба зазначити, що більшість будинків в Монтеск’ю невеличкі і побудовані по принципу таунхаусів. Тут, як правило, двоповерхові квартири. У Тетяни в сусідах всього 5 родин.

Источник материала
loader