Виборчі кампанії і дискусійні клуби. Як уроки історії в Австрії виховують громадянина

Про це Texty.org.ua розповіла журналістка, юристка Оксана Ставру, котра багато років мешкає у Відні. Вона написала книжку про війну в Україні, яку Міністерство освіти Австрії рекомендувало для використання вчителями. Тож ми поговорили і про те наскільки сильні російські наративи в шкільній історичній програмі.

Завдяки спілкуванню з багатьма австрійськими освітянами та науковцями, а також тому, що має двох доньок, які навчаються у віденських гімназіях, пані Оксана не з чуток знає про освіту в Австрії. Експертка детально розповіла, як тут викладається історія.

Три предмети в одному

У початковій школі, в якій діти вчаться з шести до десяти років, історія ще не вивчається як окрема дисципліна. Є предмет на кшталт українського «Я пізнаю/досліджую світ», на якому викладають трохи історії, біології, географії, фізики та хімії.

Повноцінне вивчення історії починається вже у п’ятому або шостому класах, на другому рівні шкільної освіти, на якому одні діти йдуть вчитися в середні школи, інші, які мали гарні оцінки в початкових класах, – в гімназії. Гімназійна освіта має більш ґрунтовний підхід до вивчення всіх предметів, зокрема і історії. Це квиток для вступу до університету.

Цікаво, що в австрійських школах не вивчають окремо світову історію і історію Австрії. Існує один предмет, який називається «Історія, суспільствознавство та політична освіта». І в ньому історія Австрії інтегрована в різні періоди історії, за винятком тих випадків, коли йдеться зовсім про інші країни або події, які Австрії взагалі не стосуються. Наприклад, коли у темі «Історія давніх поселень» окремим розділом згадано, що давні римські поселення були і на території сучасної Австрії.

Менше тексту, більше картинок

Діти в австрійських школах мають дуже гарні кольорові підручники. І не тільки з історії. В них багато зображень, таблиць, інфографік та інших графічних елементів, які допомагають вчителю максимально цікаво подати предмет, не витрачаючи на це багато зусиль на пошук додаткових матеріалів.

Тексти в переважній більшості короткі. На думку австрійських вчителів, краще зрозумілий текст на один абзац, але такий, щоб його дитина точно запам’ятала, ніж три сторінки інформації, яка не затримається надовго в голові.

В арсеналі вчителів історії – різноманіття підручників. Вони можуть бути різного авторства, формату. Наприклад, одні складаються з двох частих: інформативної та практичної, де учні виконують завдання. В інших практика йде одразу після теорії. Вчитель сам обирає, з чим йому краще працювати.

Абсолютно всі підручники проходять апробацію Міністерства освіти, перш ніж отримати допуск до використання у школі. Вони мають бути підготовлені на основі навчальної програми– це трактат на 700 сторінок, знову ж таки затверджений Міністерством освіти для всіх предметів.

Вміння ставити запитання

Завдання програми: не лише ознайомити учнів з історичними періодами, подіями, але й розвинути певні компетентності та навички. Наприклад, діти повинні навчитися ставити запитання. Це називається «компетентність історичного запитання».

Далі іде «навичка методів вивчення історії»: як її вивчати – за допомогою дослідження історичних джерел, спілкування з очевидцями, вивчення фото тощо.

Також діти повинні оволодіти навичкою історичної орієнтації та експертизи. З одного боку дитина повинна розуміти, що коли відбувалося, знати факти. З іншого, мусить орієнтуватися в тому, як це все взаємопов’язано, як одні події впливають на інші.

Дитина має розуміти, як взаємопов'язані історичні події

Ще на уроках історії обов’язково розвивають навички політичного судження. Діти аналізують політичні, суспільні події, процеси, проблеми, конфлікти та шляхи їх вирішення. При цьому використовують різні методи аналізу, інтерпретації інформації та джерела: графіки, тексти, фото і відео минулого та сьогодення.

Цілі цього предмету значно ширші, ніж просто подати факти і навчити дітей відтворювати інформацію. Головне завдання – підготувати активних членів суспільства, які розуміють важливість демократій і правової держави.

Виборча кампанія і дискусійний клуб

В австрійських школах використовується хронологічний підхід до вивчення історії. Так, з шостого по восьмий класи діти вчать історію від давнини до сьогодення. Потім, у старших класах, йде повтор – знову вчать історію з давніх часів до сучасних днів. Інформація вже адаптована для учнів старшого віку. Завдяки такому підходу йде ґрунтовне вивчення та закріплення вивченого матеріалу.

Викладання, коли вчитель стоїть біля дошки, а учні за ним записують, є, але воно вважається неоптимальним. Вчителі під час уроків намагаються використовувати різноманітні методи навчання (і цьому їх вчать під час отримання педагогічної освіти). Наприклад, дітям можуть запропонувати створити виборчу кампанію або влаштовують дискусійний клуб, на якому учнів ділять на групи, кожна з яких повинна аргументовано відстояти свою думку.

Загалом дітей ще з початкової школи заохочують публічно виступати. Наприкла їм задають готувати реферати, плакати і потім їх публічно презентувати в класі.

Варто зауважити, що вчителю не потрібно весь час «вигадувати велосипед», щоб урізноманітнити завдання. Більшість цікавих задач пропонується в підручниках.

Наприклад, у розділі, присвяченому розвитку навичок політичної діяльності, може бути опис бундесканцлера (премєр-міністра) та його функцій. Завдання для учнів – написати йому листа зі своїми пропозиціями, скажімо, щодо поліпшення ситуації в країні.

Більшість цікавих задач пропонується в підручниках

У розділі з розвитку навички аналізу джерел подається листівка з часів Другої світової війни, де негативно зображені євреї. Завдання для учнів – проаналізуйте, завдяки яким засобам вдається негативно зобразити цих людей, для чого це робиться, де можуть використовуватися такі листівки.

Чи обговорюється на уроках історії, як історичні події впливають на сучасність? Це в першу чергу залежить від особистості вчителя. Є активні, які не бояться підіймати гострі питання, а є і такі, звісно, які намагаються від них дистанціюватися.

Міждисциплінарні теми

Ще один важливий момент: у навчальній програмі австрійської школи є міждисциплінарні теми, які повинні враховуватися при викладанні всіх предметів. Всього їх 13. Це, наприклад, освітня, професійна та життєва орієнтація, підприємницька діяльність, здоров’я, основи інформатики, медіаосвіта, політична освіта, гендерна педагогіка, статеве виховання тощо

Це теми, які у школі повинні пройти, але на них не виділяються окремі години. Тож вчителі повинні інтегрувати їх у викладання свого предмета. Наприклад, тема підприємницької діяльності легко може розкриватися на уроках математики.

Політична освіта – на уроках історії. А вчитель географії може зачіпати на своєму уроці тему війни в Україні, розповідаючи про те, скажімо, де ми знаходимося, які території окуповані тощо. Таким чином вчитель будь-якого предмету може говорити з учнями на суспільноважливі теми.

Як подають інформацію про війну в Україні?

Це залежить абсолютно від особистості вчителя, від того, яку він отримав інформацію. Хтось уникає говорити про це, хтось виступає за мир, мовляв, давайте перестанемо стріляти, хтось не боїться прямо говорити на цю тему.

Але при цьому важливо розуміти: в Австрії на уроках історії не дають оцінки сучасним подіям. Про них розповідають, їх аналізують, при цьому намагаючись дослухатися до двох сторін конфлікту. Тоді як у подій, що вже в минулому, звісно, вже є певні чіткі морально-правові оцінки.

І в цих рамках, дотримуючись норм демократичного та правового суспільства, подаються різні теми. Дискусія може бути, можуть висвітлюватися протилежні точки зору, але все одно викладання йде в певних рамках. Скажімо, не можна говорити, що «вони це заслужили, так їм і треба».

Головне – активність

В Австрії, як і в багатьох інших країнах Європи, 5-бальна система оцінювання. При цьому найкраща оцінка – одиниця, найгірша – п’ятірка.

Перш за все тут оцінюють, наскільки активно дитина себе поводить на уроках. Учень за власною ініціативою повинен піднімати руку і брати участь в тому, що відбувається на уроках. І це стосується не тільки історії, але й інших предметів.

Для перевірки знань пишуться контрольні і реферати, проводяться тести. Письмові роботи важливі, але не визначальні. Якщо контрольна, скажімо, написана на трійку, але на решті уроків дитина працювала на одинички та двійки, то вона все одно отримає високу оцінку.

Якщо дитина стоїть між двома оцінками, то їй дають змогу покращити результат – вона має підготувати виступ, пройти невеликий тест.

Росієцентричність

Якщо говорити об’єктивно, історія Росії справді відігравала значну роль в світовій історії. Це, скажімо, і наполеонівські війни, і Перша, і Друга світові війни. Тож без цього викладання історії було б неповним.

Разом з тим, у навчальній програмі з історії в Австрії відсутня інформацію про колоніальну політику Росії щодо до інших народів. Питання імперіалізму, колоній, колоніальних воєн ґрунтовно розглядається в підручниках історії на основі європейського імперіалізму Данії, Великобританії, Франції.

В той же час Росія позиціонується як країна антиімперіалізму. Але ж це зовсім не так. Абсолютно не висвітлюються її загарбницькі війни, страждання підкорених народів, їхня визвольна боротьба. В результаті у австрійців сформувалося викривлене бачення Росії.

При цьому більшість австрійських освітян не вважає, що викладання історії є росієцентричним. Вони впевнені, що інформація подається об’єктивно. Це наслідок браку знань, в результаті інтереси Росії можуть ставитися вище, ніж інтереси України (до війни наша країна для багатьох австрійців була просто терра інкогніта). Наприклад, і досі звучать наративи про те, що Росія дбала про свої інтереси безпеки, коли нападала на Україну.

Що повинно змінитися, щоб виправити спотворене бачення Росії?

В підручниках має чітко описуватися імперіалістичне колоніальне минуле та сьогодення Росії. Потрібно відрізняти Росію і Російську імперію, Росію і Радянський Союз (до речі, Австрія – чи не єдина країна, домовленості з якою Радянський Союз дотримався, коли вивів свої війська з її території в обмін на заявлений Австрією нейтралітет).

При цьому мають бути згадані країни, які постраждали від російської імперської політики: країни Балтії, Казахстан та інші. І, звісно ж, Україна – в об’єктивному контексті. Наразі в австрійських підручниках з історії якщо наша країна і згадується, то у викривленому, негативному світлі. Зокрема, там йдеться про антисемітизм, колабораціонізм та націоналізм.

Тож про Україну потрібно більше розповідати, дотримуючись спокійного тону, оперуючи фактами. Як тільки австрійці чують забагато епітетів, болючих образів, автоматично цю інформацію відносять до необ’єктивної і вважають, що до неї не варто дослухатися (нейтральність в Австрії вважають чи не найважливішою основою ідентичності).

Книжка про війну в Україні

Саме так, спокійно та врівноважено, без гострих епітетів, написана книжка «Війна Росії проти України. Що це таке? Факти та перспективи». Вона оформлена у шкільному кольоровому графічному дизайні, використовуються короткі речення, зрозумілі слова, для того, щоб інформація сприймалася максимально просто.

Ця книга в першу чергу призначена для вчителів, а вони не мають досить багато часу. Тож завдяки такому оформленню вони можуть по діагоналі прочитати текст, скласти свою думку з приводу певного питання і розказати про нього дітям буквально трьома реченнями, але правильно. Це як своєрідний конспект, щоб людина швидко прочитала основні тези та взяла для себе головне.

Книжка складається з 15 розділів, які можна розглядати як окремі частини, модулі. Для розуміння людині не треба читати книжку від початку до кінця. Це не хронологія подій, а висвітлення різних аспектів. Наприклад, перебіг воєнних подій, історія стосунків України та Росії, наслідки війни, життя під окупацією тощо.

Тобто це максимально сконцентрована інформація про війну в Україні, яка зекономить час вчителю і йому не потрібно буде самостійно глибоко пірнати в цю тему, щоб скласти свою думку.