Олександра Матвійчук: Не можна чекати, треба створювати спеціальний трибунал злочину агресії зараз і притягати Путіна до відповідальності

Більш як 68 тисяч воєнних злочинів Росії в Україні задокументував за два роки «Центр громадянських свобод»

Правозахисниця Олександра Матвійчук – голова «Центру громадянських свобод», Нобелівська лауреатка миру 2022 року – упродовж кількох останніх тижнів у США активно пояснювала різним аудиторіям важливість надання Україні військової допомоги. Відвідала 8 міст, провела лекції у 7 університетах, безліч офіційних зустрічей, панельних дискусій та приватних розмов. Візит, який планувався академічним, швидко перетворився на «unblock tour» – тур розблокування надважливого пакета допомоги Україні, який було «заморожено» протягом восьми місяців.

Повернувшись в Україну, Олександра Матвійчук відразу провела публічне інтерв’ю у рамках виставкового проєкту «Голоси» у Музеї історії Києва. Укрінформ подає основні тези – про документування «Центром громадянських свобод» російських злочинів, невідворотність поразки Росії та важливість участі кожної людини.

«ЦЕНТР ГРОМАДЯНСЬКИХ СВОБОД» ДОКУМЕНТУЄ ВОЄННІ  ЗЛОЧИНИ З 2014 РОКУ

Олександра Матвійчук з командою документує російські воєнні злочини уже 10 років. «Ми в Україні як ніхто знаємо, що ця війна почалася не в лютому 2022 року, а в лютому 2014 року, коли Україна отримала шанс на демократичну трансформацію після падіння авторитарного режиму, – каже правозахисниця. – Ми за цей шанс боролись під час Революції гідності. Він дався нам дорогою ціною. Ми всі згадуємо кожен рік більше сотні людей, які були розстріляні прямо в центрі Києва. І для того, щоб зупинити нас на цьому шляху, Росія розпочала вторгнення, окупувала Крим, частину східних областей; два роки тому розширила цю агресію до повномасштабної війни».

«Центр громадянських свобод» був першою правозахисною організацією, яка відправила свої групи у Крим, Луганську та Донецьку області. «У нас перша група збиралася і виїжджала наприкінці лютого 2014 року, – згадує Олександра Матвійчук. – На той момент, чесно кажучи, ми навіть не розуміли, що почалася війна, і зрозуміло, що не були до цього готові».

Відразу задокументували незаконні викрадення, катування, сексуальне насильство і вбивство цивільних людей на окупованих територіях, а також політично мотивовані переслідування. Очільниця правозахисного центру розповіла: «Я особисто опитала в ті роки більше сотні людей, які вижили в російській неволі. Вони розказували страшні історії – як їх били, ґвалтували, забивали у дерев'яні ящики; як відрізали кінцівки, виривали нігті, розбивали  молотком колінні чашечки, катували струмом, проводячи його через геніталії. Ніколи не забуду, як одна жінка розказувала, як їй намагалися вийняти око ложкою».

Відправили десятки звітів: в ООН, ОБСЄ, Раду Європи, Європейський Союз, але нічого не змінювалося. «Я почала втрачати відчуття сенсу нашої роботи як документаторів, – зізнається правозахисниця. – Я розуміла: розпитую нову людину, а прямо в цю саму секунду все продовжується у 143-ох місцях несвободи, які ми на той час ідентифікували на окупованих територіях».

Однак правозахисники не опустили руки. «Ми зрозуміли, що якщо міжнародні організації не працюють, а на правові інструменти покластися не можна, то ми використаємо енергію людей по всьому світу, щоб ці інструменти запрацювали». Наймасштабнішою стала у 2018-2019 роках глобальна акція Save Oleg Sentsov. Почали її з синхронних демонстрацій у понад  35-ти  країнах світу.

РОСІЯ ВИКОРИСТОВУЄ БІЛЬ ЛЮДЕЙ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВІЙНИ

«Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року зло, яке ми фіксували, поширилося по всій території України, стало більш жорстоким та значно інтенсивнішим. «Центр громадянських свобод», зіштовхнувшись із величезною кількістю злочинів, об'єднав зусилля з десятками регіональних організацій, створивши мережу локальних документаторів, яка вкриває всю країну включно з окупованими територіями.

Сформували  ціль: спробувати задокументувати кожен злочинний епізод, який був вчинений російськими військовими у найменшому селі кожної області України. «За два роки ми задокументували більш як 68 000 епізодів воєнних злочинів, – констатує голова «Центру громадянських свобод». – Це величезна цифра, але вона – верхівка айсберга. Тому що Росія вчиняє воєнні злочини як метод ведення війни. Росія використовує біль як інструмент. Вона спеціально завдає болю цивільному населенню, щоб зламати наш спротив і окупувати країну».

Олександра Матвійчук каже: «Світ шокований жорстокістю Росії, він для себе її відкриває. Світ не вивчив, не відсахнувся, не звертав уваги на те, що ті ж самі методи були використані раніше в Чечні, в Молдові, у Грузії, у Сирії, Малі, Лівії. І ось ця традиція безкарності, якою Росія «насолоджувалася» десятиліттями, стала причиною того жаху, який зараз є частиною нашого повсякденного життя».

Після Другої світової війни європейські країни зробили рішучі кроки: створили Нюрнберзький трибунал, покарали нацистських воєнних злочинців. Але  радянський ГУЛАГ ніколи не був ані засуджений, ані покараний. Тому світ відзначав день закінчення тієї війни зі словами «Never again – Ніколи знову», а Росія упродовж десятиліть виношувала плани «Можем повторіть». 

Олександра Матвійчук каже: «Не покаране зло – зростає. Вжахнувшись, у нас є шанс розірвати це коло безкарності. Я не буду казати, що це легко. Дуже складно. Але в нас з'явився шанс. Раніше його не було. І це велика розкіш – мати шанс». 

УКРАЇНА МОЖЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖИТИ МІЖНАРОДНУ СИСТЕМУ ПРАВА

«Це найбільш задокументована війна в історії людства. Це можливість змінити глобальний підхід до правосуддя за воєнні злочини, – каже правозахисниця про сучасну російсько-українську війну. – Зараз у нас є технології, про які ми не могли навіть мріяти 30 років тому. Вони дозволяють відтворювати події, які відбулися, збирати докази, ідентифікувати винних». 

І наводить приклад, як через 30 років віднайшли дані про військового, зображеного на одному із найвідоміших знімків американського фотографа Рона Хавіва часів  Балканських воєн. На фотографії – військовий копає ногами жінку, на асфальті лежать ще троє цивільних без ознак життя. Наприкінці 2022 року журналісти Rolling Stone у співпраці з дослідниками з лабораторії Starling Lab при Стенфордському університеті підтвердили, що на тому самому фото зображений сербський бойовик Срджан Голубович, який не притягувався до відповідальності і… зробив успішну кар'єру діджея.

«Ми можемо змінити підхід, з яким я досі зустрічаюся, коли у міжнародних поїздках говорю із президентами, парламентарями, членами урядів, – впевнена Олександра Матвійчук. – У них досі на рівні підсвідомості «зашито», що коли є війна і величезна кількість постраждалих, то просто неможливо дати справедливість чи бодай шанс на неї кожній людині, яка постраждала від війни. Я хочу, щоб ми кинули виклик цьому твердженню, тому що наразі це можливо. Ми, людство, озброєні технічними засобами, щоб зробити це можливим».

Bellingcat та інші розслідувачі переконливо доводять: щоб відтворювати картину подій, розкручувати ланцюг наказів і знаходити, хто є винним у злочинах – не потрібно іноді навіть бути на місці події. «Ми маємо працювати на те, щоб дати кожній людині шанс на справедливість, – каже правозахисниця. –  Ну і друге, що звичайно складніше, але Україна може стати першим таким прецедентом: ми маємо почати вибудовувати нове міжнародне право і інфраструктуру під нього, щоб це стало реальністю».

Досі міжнародна спільнота: політики, які приймають рішення, та очільники держав дивляться на світ через призму Нюрнберзького трибуналу. Це був суд переможців над режимом, який впав. «Ми докладаємо величезних зусиль, щоб переконати міжнародну спільноту і конкретних політиків, що ми живемо у новому столітті, – каже Олександра Матвійчук. – Нюрнберзький трибунал – це, звичайно, дуже важливий крок з утвердження права і справедливості, але це минуле століття. Ми маємо йти далі, маємо виводити справедливість із залежності від того, як і коли закінчиться війна. З Другої світової війни багато чого у світі змінилось. Була створена ООН, були підписані міжнародні договори, було дано визначення поняттю «агресія». Не можна чекати, треба створювати спеціальний трибунал злочину агресії зараз і притягати Путіна, вищих посадових осіб і військове керівництво Росії до відповідальності».

Правозахисниця зауважує, що Україна нині перебуває в ситуації, коли ми не знаємо і не можемо собі сказати: ми в кінці цієї війни, всередині чи тільки на її початку.

УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ, ЦЕ НЕМИНУЧЕ

«У мене часто іноземні журналісти питають, що я думаю про втому західних суспільств від російської війни в Україні? – розповіла Олександра Матвійчук. – Я кажу, що треба називати речі своїми іменами. Як можна втомитися від війни в Україні, будучи у Женеві, Вашингтоні, коли ти маєш змогу вільно відправляти своїх дітей до дитячого садочка, не непокоячись тим, коли почнеться обстріл; коли ти приймаєш важливі рішення не в бомбосховищі і взагалі маєш розкіш планувати свій час, тому що в тебе довга перспектива і ти не живеш в постійній тіні страху насильства над собою.

Це не втома, це щось інше. Я дозволю собі сказати, що це острах вчинити рішучі дії. Країни розвиненої демократії – це суспільства поколінь, які ніколи війни не бачили, які успадкували систему демократії і прав людини, верховенство права від своїх батьків, які за них ніколи не боролися, – і відтак не розуміють їхньою цінності. Вони сприймають це як даність, вони стали споживачами цих цінностей. Вони бачать свободу як можливість вибору між сирами у супермаркеті. Це дуже важливо, але коли ти стикаєшся з викликом, який виходить за межі цього усталеного спокійного побуту між супермаркетом, роботою, «life balance» і  багато всього, що є частиною західних суспільств, то тобі не хочеться виходити за межі комфорту.

І зараз ось через це небажання, а воно, на жаль, в західних суспільствах існує на рівні і поколінь звичайних людей, і на рівні політиків – і до нас допомога йде з запізненням. І тому ми перші сучасний танк отримуємо через рік після повномасштабного вторгнення».

Острах вчиняти рішучі дії пов’язаний ще й з тим, що якщо Україна має виграти, то Росія має програти. А що тоді робити 140-мільйонною  країною, яка має ядерну зброю?  Не можна ж сказати, що її не існує.

Олександра Матвійчук переконана: скільки б Росія не намагалася затягнути нас в минуле, майбутнє наступить незалежно від бажання Путіна. «І ми вже це проходили в історії, – каже правозахисниця. – Всі ми в Україні дуже добре пам’ятаємо «chicken speech»  –  сумнозвісну промову президента США Буша, (виступ 1 серпня 1991 року у Верховній Раді України, – авт.) і небажання західних демократій допомагати розпаду Радянського Союзу й отриманню радянськими республіками незалежності, за що вони боролися століттями, зокрема Україна. Бо, мовляв, що буде, якщо Радянський Союз розпадеться? Але це сталося незалежно від того, чи був Захід до цього готовий. І Україна переможе. Ми просто ще не знаємо, коли. Але це неминуче». 

УСІ ПРЕТЕНЗІЇ ДО МІЖНАРОДНОЇ СПІЛЬНОТИ ДАВАЙТЕ СПОЧАТКУ АДРЕСУЄМО СОБІ

«У нас є реальна загроза розколу суспільства за різними життєвими досвідами. Її бачать соціологи. І це не просто біженці, тобто люди які виїхали; а ще – люди, які живуть на окупованих територіях; люди які доєдналися до Збройних сил України, і люди в тилу. Ці лінії розломів і цей різний життєвий досвід фрагментує і атомізує, – каже Олександра Матвійчук. – Нам треба будувати мости, і це треба робити вже зараз. Це стосується не тільки того, якою ми бачимо справедливість. Це стосується питання, як ми бачимо спільне життя у рамках наших конституційних кордонів». 

Ще правозахисниця переконана: «Ми маємо набратися терпіння. Я зараз про психологію і про потребу саморефлексії. Усі наші претензії до міжнародної спільноти давайте спочатку адресуємо собі. Ми теж не були суперактивні, щоб підтримувати біженців, коли почалася війна в Сирії. А тепер нас таких – сім з половиною мільйонів».

«Люди не злі, люди і не байдужі. Просто треба до кожного достукатися. Для цього треба терпіння і час», – каже Олександра Матвійчук.

Очільниця «Центру громадянських свобод» резюмує: «Я не можу сказати кожній людині, що вона має робити. Але я можу сказати, що дії кожної людини критично необхідні зараз. Ви краще знаєте, що ви можете зробити, будучи лікарями, журналістами, домогосподарками – не важливо ким. Людина має силу – і про це було у моїй Нобелівській промові. Я говорила про свій досвід юристки, яка займається захистом прав людини і захистом людської гідності  багато-багато років і знаходиться в ситуації, коли правові інструменти не працюють, на них не можна покластися. Але я знаю, що попри це я завжди можу покластися на людей».

Олександра Матвійчук розповіла, що стала правозахисницею, тому що у свій час познайомилася з українськими дисидентами. Над нею взяв опіку філософ, письменник, в'язень радянських політтаборів Євген Сверстюк (1927-2014). Ще школяркою вона зростала в колі людей, які говорять те, що думають і роблять те, що говорять. Вони боролися за справедливість із тоталітарною системою, маючи лише своє слово і позицію. «І виявилося, у довготривалій перспективі, що ці люди виграли. Ми маємо нашу незалежну країну тільки тому, що у 1960-ті роки вони мали сміливість мати власне слово, власну позицію і боротися за справедливість», – каже Нобелівська лауреатка. 

Публічне інтерв’ю слухала Валентина Самченко, Київ.

Фото Павла Багмута.

ДОВІДКА

Олександра Матвійчук очолює правозахисну організацію «Центр громадянських свобод», координує роботу ініціативної групи «Євромайдан SOS». Діяльність «Центру громадянських свобод» спрямована на захист прав людини та утвердження демократії в Україні та регіоні ОБСЄ. Ініціативна група «Євромайдан SOS» здійснює моніторинг політичних переслідувань у Криму, документування воєнних злочинів і злочинів проти людяності під час гібридної війни на Донбасі, проводить міжнародні кампанії для звільнення політичних в’язнів РФ.

Після початку Великої війни у лютому 2022 року Олександра Матвійчук разом з партнерами створила ініціативу «Трибунал для Путіна» з метою документування міжнародних злочинів за Римським статутом Міжнародного кримінального суду в усіх регіонах України, які стали об’єктами атак Росії.

У 2016 році отримала від ОБСЄ нагороду «Захисниця демократії» за «винятковий внесок у просування демократії та прав людини». У 2017 році стала першою жінкою, яка взяла участь в Українській програмі для молодих лідерів Стенфордського університету.

У 2022 році була нагороджена премією Right Livelihood Award та визнана однією з 25 найвпливовіших жінок світу за версією Financial Times. «Центр громадянських свобод», який очолює Олександра Матвійчук, отримав Нобелівську премію миру.

Мультимедійний виставковий проєкт «Голоси» у Музеї історії міста Києва презентує частину відеорозповідей із 100-тисячної колекції Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Мета виставки: проявити глибину й силу людських історій, відрефлексувати події війни. Лінійний куратор – Андрій Палатний, автор концепції – Владислав Троїцький. Частиною проєкту є публічні інтерв’ю з лідерами думок.