Підтримка попри будь-які труднощі: історії мам, діти яких мають тяжкі захворювання
Підтримка попри будь-які труднощі: історії мам, діти яких мають тяжкі захворювання

Підтримка попри будь-які труднощі: історії мам, діти яких мають тяжкі захворювання

До Міжнародного Дня матері, який у світі відзначається 12 травня, благодійний фонд «Запорука» разом з ELLE Ukraine розповідає історії жінок, які щодня залишаються поруч зі своїми дітьми у важкій боротьбі з хворобою. Історії сильних та водночас вразливих, ніжних та люблячих — матусь дітей з тяжкими захворюваннями.

Юля і Мілана 

Юлія разом із маленькою донькою Міланою проживають на «Дачі». Це родинний дім фонду «Запорука», де сім’ї можуть безоплатно жити у комфорті й затишку, доки дитина лікується у Національному інституті раку або «Охматдиті».  

Юлія обожнює готувати. Її фірмові пиріжки люблять усі рідні, окрім Мілани, для якої поки що немає нічого смачнішого за гречану кашу. Дівчата закохалися у «Дачу» з першого погляду. Мілана — тому, що тут весело, а Юлія — тому, що «тут усі живуть однією великою родиною».

Незабаром її доньці виповниться 4. У своєму віці вона вже стикнулася з великим випробуванням через рідкісне захворювання — конституціональну апластичну анемію, синдром вродженої кістковомозкової недостатності. Зараз дівчинка проходить лікування в «Охматдиті» та чекає на трансплантацію.

На «Дачі» Мілану знають всі — вона знаходить спільну мову з кожним гостем. Мама Юлія ніби дивиться на себе в дзеркало, коли спостерігає за активною дочкою. Мілка, як називає її мама, з таким самим бойовим характером і довгим, гарно вкладеним волоссям, як у Юлі в дитинстві. 

Старшому сину Юлії — 15. Богдан став для неї потужною опорою, коли Мілані діагностували захворювання. Саме він у найкритичніший момент, коли зовсім опустилися руки, надав мамі й сестричці сили втриматися і жити далі. Поки дівчата чекають на трансплантацію, Богдан підтримує їх та з нетерпінням чекає вдома у Кропивницькому.

Оля і Юля

Оля жила в Коломиї, потім почала вивчати психологію, а пізніше — вийшла заміж за Юрія. Подружжя наступного року відзначатиме річницю — 20 років разом. Вони мають доньку Юлію — кмітливу та спритну дівчинку. Тривалий час вона займалася карате і навіть встигла здобути чемпіонське звання. У десять років донька подружжя здобула друге місце на чемпіонаті України.

Проте після чергового тренування Юля пожалілася на біль у коліні, який із часом лише посилювався. Звернулися до лікарів. Після тривалого обстеження підтвердилось тяжке захворювання — в Юлі остеосаркома. Пухлина зовсім не реагувала на ліки. Чотири місяці лікування, і ніяких позитивних змін — пухлина зростала. У певний момент постало питання ампутації ніжки. 

Але як про таке сказати доньці? Важку місію взяв на себе тато. Він наважився розповісти Юлі про її ніжку, яку, на превеликий жаль, «забирає хвороба». Потім до них приєдналася мама. Втрьох обійнялися, поплакали… «Якщо це потрібно, щоб я вижила, тоді відрізайте», — Юля була налаштована рішуче.

Попри ампутацію, дівчинка не втратила впевненості та віри у власні можливості. Мати пишається донькою і каже, що вона в родині найбільш творча. Навіть не має в цьому сумнівів — вже встигла засвідчити чимало талантів дівчинки, поки перебувала з нею на «Дачі». 

Нещодавно сім’я повернулась до рідної домівки. Після ампутації та протезування на Юлю чекає процес реабілітації.  Історія родини — нагадування про те, як важливо бути разом під час лікування дитини. Часто саме мами стають головними піклувальницями й залишаються поруч 24/7. Вони мужні та сильні, але їм теж важливо відчувати сильне й надійне плече поруч. 

Алеся і Дмитро 

Алеся народилися на Миколаївщині, змалечку любила рибалити та захоплювалася моделюванням одягу. Після школи дівчина навчалася на хімлаборантку. За фахом працювати не вийшло, але так сталося, що саме ці знання знадобилися в майбутньому…

Її сину Дімі — 14 років. Він ріс, як усі сільські хлопчики — велосипед, рибалка, ліс, допомога в господарстві. Торішні літні канікули неслися так швидко, що Дмитрик не одразу звернув увагу не те, що час від часу в нього двоїлося в очах. Він навіть пристосувався — примружував одне око й біг собі далі. Але від пильної мами важко щось приховати.

Після тривалого обстеження Дімі діагностували пінеобластому головного мозку. Його лікування тривало пів року й давало добрі результати. Проте залишалося незрозумілим, чому навіть після закінчення «хімії» у Дмитрика не припинялася виснажлива нудота. Хлопчику було зле і вдень, і вночі.

Алеся почала ретельно відстежувати аналізи сина, адже лікар зазначив, що деякі знижені показники можуть бути причиною такого стану. Ось тут їй і знадобилося знання хімії — жінці вдалося встановити причинно-наслідковий зв’язок, знайти «провокатора». Лікування Дмитру відкоригували — і хоч воно триватиме ще пів року, найстрашніше вже позаду. Алеся каже, що переживати важкі часи їм допомагає родинний дім «Дача», у якому кожна дрібниця ніби запевняє, що все буде добре. 

До Дня матері фонд Запорука відкрив збір на підтримку матусь, щоб подарувати їм найцінніше — одужання дітей.

Источник материала
Поделиться сюжетом