Підземні тунелі з’єднували з Галичем: таємнича історія й легенди Станиславівської фортеці

"Еспресо.Захід" розповість про цікаве минуле фортеці, яка виникла 350 років тому та зупинила не один набіг татар й турків на Галичину.

Про що у статті:

• Виникнення і розбудова Станиславівської фортеці;
• Занепад фортеці й палацу Потоцьких;
• Легенди Станиславівської фортеці.

Виникнення і розбудова Станиславівської фортеці

Фото: Вікіпедія

 

Найперше треба сказати, що так, правильно говорити "Станиславівський замок". Адже теперішнє місто Івано-Франківськ від свого виникнення й до занепаду Речі Посполитої, тобто від 1662 по 1772 рік, називалося саме Станиславів, згодом уже трансформувалося у Станислав, а після приходу радянської влади, тобто з 1939 по 1962 рік, його кликали Станіслав. Лише з 1962 року місто називається Івано-Франківськ, на честь видатного письменника та громадського діяча Івана Франка.

Тож історія міста, як і фортеці, пов’язана з іменем руського (але спольщеного) шляхтича Андрія (Анджея) Потоцького. Це той самий магнатський рід, який набудував по всій Україні чимало архітектури, що зараз є окрасою багатьох міст й сіл.

Фото: Вікіпедія

 

Достеменно відомо, що 4 листопада 1658 року Анджей Потоцький викупив у родини Жечковських частину земель села Заболоття, яке можна назвати "прапрадідом Франківська", адже саме на цій території й виросла фортеця, а згодом і місто. Потоцький мав чіткий план – збудувати фортецю, щоб уберегти свої землі як від набігу татар, так і від народного гніву, адже селянські повстання були частим явищем, особливо в часи Хмельниччини.

Окрім цього, Потоцький одразу націлився перетворити село на місто. Тому він звернувся до тодішнього війта села Заболоття з пропозицією розбудувати й перейменувати селище, адже назва, пов'язана з болотом, на думку Потоцького, точно не пасувала статусу міста. Принаймні так кажуть польські історики, які загалом возвеличують Потоцьких як тих, хто "цивілізував" Галичину.

Хоча українські історики наполягають, що село Заболоття і без Потоцького добре справлялося і так чи інакше мало б у найближчому майбутньому стати містом, завдяки швидкому економічному розвитку. 

Фото: Вікіпедія

 

Хай там як, та вже за кілька років за гроші Потоцького дуже швидко виросло місто-фортеця, а крім цього, й католицька церква. Церква була присвячена святому Станіславу, який мав особливе значення для Потоцького, бо був небесним покровителем кількох чоловіків у його родині. Відповідно, від назви церкви й дали нову назву поселенню – Станиславів, про яке вперше в документах згадують у 1662 році, коли воно отримало магдебурзьке право й офіційний статус міста. Інша версія, яка підкріплена тодішніми документами – місто просто назвали на честь сина Андрія Потоцького – Станіслава, як це часто робилося (наприклад, така історія трапилася зі Львовом, коли князь Данило назвав місто на честь сина Лева).

Повернімося до фортеці. Її звели за рекордний час – близько 5 місяців. Автором проєкту був французький інженер італійського походження Франсуа (Франческо) Корассіні з Авiньйону. Фортеця була у формі шестикутника (з шириною сторони 400 м) з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував сам замок (палац) Потоцьких та міські поселення й церкву. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони, які дозволяли здійснювати фланговий мушкетний обстріл уздовж стін. Поперечний розріз стін становив земляний вал завширшки 20-30 метрів, зміцнений ззовні дубовими колодами.

Загалом площа цього величезного міста-фортеці становила близько 41,5 га, а це майже 60 футбольних полів!

Укріплення були настільки міцними, що відразу виправдали очікування Потоцького, адже неодноразово рятували жителів від татарських набігів. Зокрема, в 1672 році фортеця змогла зупинити велику турецьку армію, витримавши тривалу облогу.

Та роботи над вдосконаленням мурів не припинялися. У 1679–1682 роках інженер Карл Бенуа удосконалив фортецю поруч новозбудованого замку (палацу) Потоцького. Як писав у 1687 французький мандрівник Франсуа де Леран:

"Серед усіх прикарпатських міст найбільшим і найкрасивішим є Станиславів… Його фортифікації вражають своєю довершеністю".

Вже у XVIII столітті фортечний частокіл замінили на камінь і цеглу, а арсенал повністю перебудували. Мури стали цегляними, а брами – кам'яними. Всього налічувалося вісім великих і малих фортечних бастіонів. Висота фортечних мурів сягала 10 метрів!

У місто-фортецю можна було потрапити лише через перекидні мости, які відкривали міські брами: Галицьку, Тисменицьку, а також Вірменську (Лисецьку).

Бастіонні укріплення Станиславівської фортеці, які були створені за староголландською системою, мали оригінальну розпланувальну композицію, яка, як кажуть дослідники, практично ніде більше в Європі не зустрічається так виражено і була оригінальна за своєю композицією.

Занепад фортеці й палацу Потоцьких

Фото: Вікіпедія

 

У кінці XVII століття фортеця неодноразово рятувала все Покуття від турків і татар. Адже в ті роки Річ Посполита й Османська імперія вели довгі криваві війни. Таким чином фортеця захищала польську державу з південного заходу, не даючи ворогам проникнути до Львова й Кракова.

У Станиславові були розмішені коронні підрозділи польського війська, зокрема 1676 року у фортеці було 50 загонів, які ганялася за турками й татарами і хоробро захищали мури замку під час облоги кримським ханом. У польському сеймі тоді можна було почути, що "фортеці Бережан і Станиславова від останньої згуби ті краї покутські порятували".

Та у XVIII столітті ситуація почала змінюватися. Османи слабнули під тиском Російської імперії, а Річ Посполита загрузла у внутрішніх суперечках і поступово рухалася до свого фіаско. 

У 1772 році після розпаду польсько-литовської держави і приєднання Галичини до Габсбурзької імперії, Станиславівська фортеця втратила своє оборонне значення. Адже вже не було війн з турками, а татар повністю подолали росіяни, з якими Габсбурги мали мирні стосунки. Тому імператорським указом від 1804 року було знесено мури міста-фортеці та засипано фортечні рови.

Цікаво, що фортечні вали розбирали аж до 1870 року! Деякі з них збереглися в районі теперішньої вул. Валової.

Фото: соцмережі

 

По засипаних ровах прокладено кільканадцять вулиць, а з каменю і цегли мурів фортеці викладено чотири міські площі, на 24 вулицях побудовано житлові будинки й дороги. Однак повністю фортецю так і не було розібрано, таким чином частково зберігся наріжний західний бастіон.

Загалом до нашого часу збереглася тільки маленька частинка цієї колись грандіозної й грізної фортеці. Зокрема, оборонний цегляний мур можна побачити на розі вул. Гузара та Бельведерської (Фортечний провулок). Десять років тому цей мур було реставровано, щоб зберегти для нащадків. Там запрацювала сувенірна галерея "Бастіон", яка містить кав’ярню та галерею сучасного мистецтва. Там можна побачити старі мури.

Фото: соцмережі

 

Також частково збереглися елементи брам, які впускали й випускали відвідувачів фортеці. Мова про Галицьку браму, яка розташовується під землею на розі нинішніх вул. Галицької та Новгородської. А у 2018 році під час ремонтних робіт комунальники випадково виявили ще одну частину Станиславівської фортеці – Тисменицьку браму.

Фото: соцмережі

 

У наш час у Франківську можна почути про ідеї відновити елементи Станиславівської фортеці, однак до реалізації таких амбітних задумів ще дуже далеко.

Окрім цього, варто згадати про долю замку (палацу) Потоцьких. Від нього збереглися давні ворота та певні корпуси палацу, які зазначали численних перебудов.

Фото: Karpaty.info

 

А все тому, що на початку ХІХ століття, останній власник Станиславова, нащадок Потоцького, збанкрутував, і Австрійська імперія викупила його маєтності. Палац на 200 років став військовим шпиталем, де траплялися і сильні пожежі, і часті перепланування будівель. Зараз тут намагаються створити креативний простір та реставрувати будівлі, які залишилися. 

Фото: Вікіпедія

 

За свою історію старий палац бачив у своїх стінах багато поважних гостей. Крім численної родини Потоцьких, тут був і польський король Ян ІІІ Собеський, і володар Трансільванії Ференц ІІ Ракоці, знаходили притулок дружина і доньки українського гетьмана Пилипа Орлика.

Легенди Станиславівської фортеці

У часи будівництва фортеці, а згодом і міської ратуші (виникла у 1699 році), під головною будівлею міста також виникли розгалужені підвальні приміщення, що сполучалися із численними підземними ходами та каналізацією. Легенди кажуть, що ці тунелі мали виходи далеко поза межі міста, і простягалися аж до древнього Галича! А це відстань у близько 25 км, що й робить цю історію легендарною, вона також обросла розповідями про заховані скарби.

Насправді ці підвальні приміщення мали військове призначення та слугували в’язницею. Також відомо, що в часи Другої світової тут переховувалися українські повстанці.

Фото: соцмережі

 

На сьогодні археологи дослідили лише невелику частину підземелля, тому, можливо, справді в цих давніх темницях можна віднайти багаті скарби минулого, заховані тут в часи нападів турків і татар.

Читайте також:Підірвали на прохання росіян, які боялися Наполеона: таємниці й легенди Бродівського замку