Страдч коло Львова, або де відпочивали львів’яни 90 років тому
Страдч коло Львова, або де відпочивали львів’яни 90 років тому

Страдч коло Львова, або де відпочивали львів’яни 90 років тому

Літо у самому розпалі, маємо спекотні дні, які манять львів’ян на відпочинок ближче до водойм і кожен вишукує де б сховатися від задушливого міста, але щоб було недалеко від Львова. А де відпочивали, окрім Заліщик, Трускавця чи Черче, львів’яни 90 років тому? Про це можемо прочитати в невеликій статті, що була опублікована у газеті “Діло” (№184 від 15.08.1939) під криптонімом “В.З.” у рубриці “З наших літнищ” та розповідала про відпочинок у Страдчі.

Правопис статті збережено оригінальним.

Антоні Ланге. Страдч, поч. ХІХ ст.
Антоні Ланге. Страдч, поч. ХІХ ст.

Страдч коло Львова.

Страдч коло Янова відомий вже у нас з преси та публікацій місцевого пароха о. М. Вояковського, який перший, як невсипущий дослідник та ентузіаст історичних памяток цієї місцевости, звернув на неї увагу українського громадянстві, зокрема науковців-археольоґів. Цьогорічні, нескінчені ще розкопи д-ра Я. Пастернака в скелистих печерах колишнього монастиря на страдецькій горі виказали історичну стійкість леґенд і переказів, які вяжуть істнування цього підземного монастиря з часами українських князів і татарських нападів.

З польського тижневика Przyjaciel Ludu за 1841 р. Гравюра Б. Ж. Стечинського “Частина печери у Страдчі”

Але не буду торкатися історичної сторінки Страдча. Хочу тут звернути увагу на корисні літниськові умовини, якими відзначається ця місцевість. Вже сама невелика віддаль від Львова (20 км.) і вигідне получення зі Львовом залізницею (стація в місці чомусь під назвою „Козлинка”), а також автобусами на лінії Львів—Янів —Яворів дає деякі незаступні у наших часах користи. Само село лежить у гарній лісистій околиці Янова, дотого на високій горі, чим перевищає сам Янів та інші дооколичні літниськові місцевостіи, бо має клімат сухий і здоровий. Зі страдецької гори, покритої у великій частині сосновим лісом, розтягається прегарний вид на лісисті горби і долину Верещиці та на великий став у самому підніжжі гори. Став і річка Верещиця побіч лісистого краєвиду це один з літниськових козирів Страдча. Його великою прикметою є чисте, піскове дно у місцях пригіндих на купіль.

Мешкальні умовини у Страдчі, як на наше село, правда, не комфортові, але досить добрі. Місцеві селяни вже з давніших часів винаймають свої мешкання літникам і стараються задоволити їх вимоги. Вистане сказати, що цього року примістилося в Страдчі рекордове число понад 500 осіб літників, але з того, на жаль, не більше як 30 душ українців, решта поляки і жиди. А скільки то українських родин у Львові сидить у душних мурах міста тільки тому, що далеко від Львова виїздити не хотять, або не можуть, а краси найближчих околиць Львова не знають!

Верещиця, біля 1930 року
Верещиця, біля 1930 року

З прохарчуванням тут теж відносини досить добре наладнані. Місцева кооператива постачає усі споживчі товари включно з щоденно свіжим маслом Маслосоюзу. Мясо і все інше можна дістати частинно у місцевих селян, частинно у Янові, віддаленім усього 4 км. При цьому Страдч село богате на сади та на лісові овочі і гриби, так, що і під цим оглядом літники не відчувають ніяких браків.

Поза своїми літниськовими прикметами Страдч дуже надається на літні недільні прогульки, а залізниче получення зі Львовом також для цього пристосоване. На жаль, серед соток львован, що кожної неділі висідають на стаційці Козлинка і спішать на річку чи на став, або на страдецьку гору, лиш дуже рідко можна почути українську мову. Поза кількома прогульками, львівські українці Страдча не відвідують. А шкода! Для них і для Страдча, яке заливає чужий елемент.

В.С.

Источник материала
loader