Розділ та його околиці – справжній рай для дослідників сакральної архітектури. Тут ви знайдете не лише відомі дерев’яні церкви про якіми вже писали, а й цінні муровані храми, кожен з яких має свою неповторну історію та архітектурні особливості.
Відвідавши їх по дорозі до Палацу Розділ, зможете побачити якою є різноманітною та багатою культурна спадщина краю. У цьому матеріалі вміщені не усі муровані храми, а лише частина, зосереджена в основному на схід від містечка і в самому Роздолі.
Костел Воздвиження Чесного Хреста у Берездівцях
Ця барокова церква збудована за проєктом легендарного архітектора Бернарда Меретина, однак завершена вже після його смерті (зокрема Меретин знаний авторством Собору Святого Юра у Львові).
У 1746 році у Берездівцях сталося диво — закровоточила ікона. Цей факт був офіційно підтверджений: вже невдовзі сюди приходило чимало прочан, але старий дерев’яний костел, де сталося чудо, не міг вмістити всіх охочих. Тому було вирішили збудувати новий храм.
Новий цегляний костел зводили з 1769 до 1771 років, а його розпис завершили у 1777 році.
Під час Першої світової війни костел не зазнав значних ушкоджень. В міжвоєнні роки його хотіли розширити, але ці плани не втілили.
В розпал Другої світової війни реквізовані костельні дзвони, а в жовтні 1945 року священик Михайло Каспрук відслужив останню літургію перед тим, як вивезти чудотворні образи та інше церковне майно до Польщі. Костел був офіційно закритий у 1949 році та використовувався як склад паливних матеріалів і добрив.
Лише у 1992 році костел повернули місцевій римо-католицькій громаді, після чого почалася поступова реставрація. Відносно нещодавно тут також відновили розписи. Втім, реставрація святині у Берездівцях повністю не завершена досі.
Костел Матері Божої Ченстоховської у Демні
Костел збудований місцевою римо-католицькою громадою у 1912-1914 роках з ініціативми миколаївського пробоща Войцеха Войтановського. Впродовж 20-ти років костел діяв як філіяльна каплиця, а повноцінна парафія тут була встановлена у 1935 році.
У 1913 р. команда отримала допомогу для завершення будівництва від Львівської консисторії і намісництва. Коштів вистачило для завершення стін і влаштування склепіння. У травні 1914 р. після отримання чергової дотації від констисторії, будівельні роботи було відновлено. Перед самим вибухом війни будівництво було завершено, у костелі почалися Богослужіння.
Костел мурований Демянськими майстрами з місцевого тесаного каменю. Має стримані неоготичні риси ,а відкрите кам’яне мурування та стрімкий шпиль вежі надають костелу архаїчного і монументального вигляду.
Наприкінці 1914 р. святиня була пошкоджена та розграбована російським військом. У 1916 – 1917 роках в Демні квартирувало австрійське військо і вояки відремонтували костел. А якийсь вояк-художник зробив скромні розписи всередині. У 1918-1920 роках поруч костелу збудовано плебанію. По Другій світовій війні костел закрили. У 1960-х роках у ньому містився колгоспний склад, а у 1984-90-х — шкільний гімнастичний зал. Надалі будівля пустувала.
19 вересня 2020 року у храмі відбулася вистава Pentecost (П’ятидесятниця / День Святої Трійці) від львівського Першого театру. Це стало першим кроком до поверення будівлі до життя.
Костел Миколая Чудотворця у Демні
У цьому ж селі є ще одна чудова пам’ятка — костел Миколая Чудотворця. Церква збудована у 1879 році з ініцативи пароха о. Степана Хоминського за фінансової підтримки фундації Скарбеків. Пам’ятна таблиця на фронтоні аркової брами-дзвіниці повідомляє, що освяченя церви відбулося 12 травня 1881 року. Церковні літописи містять також містять інформацію, що освяченя храму проводив Йосиф Сембратович.
Церква однокупольна, хрещата в плані, мурована з тесаних камʼяних блоків. Пишно оздоблена камʼяними декоративними елементами та скульптурами. На чільному фронтоні в центрі розміщена скульптура святого Миколая, по боках – святі апостоли Петро і Павло.
У 1903 році у містечку Комарно з інспекцією військових маневрів перебував цісар Франц Йосиф. Там він мав зустрічі з представниками місцевої шляхти, духовенства і великими землевласниками. Ймовірно, натхненна цим візитом, в очікуванні наступного саме до Демні, місцева громада встановила у 1908 році перед входом до церкви своєрідну “тріумфальну арку”, присвячену 60-літтю скасування панщини та 60-літтю перебування на троні австрійського цісаря Франца-Йосифа. Про це поміщено відповідний напис на центральній арці, яка увінчана хрестом та гербом Австрійської імперії. Будували арку місцеві майстри-каменярі Михайло Верещинський, Максим Петріца, Лаврін Лавренцов, Григорій Янів, Тимофій Фіялкович, Павло Зубрівський за допомогою багатьох мешканців села.
Церква зазнала значних руйнувань під час Першої світової війни, відновлена була аж у 1925 році. Тоді ж було відновлено скульптурну групу “Дорога на Голгофу”, що розміщена на церковному подвірʼї. 28 червня 1938 р. в церкві побував з архієрейською візитацією єпископ Микита Будка і залишив свій підпис на одному з Євангелій.
Церква святої Великомучениці Параскевії у Стільсько
Церква є памʼяткою архітектури місцевого значення. Згідно з архівними даними, будівництво церкви святої великомучениці Параскеви розпочалося 12 травня 1831 року. Тоді ж біля церкви було закладено новий цвинтар. Через брак коштів будівництво розтягнулося на довгі роки і було завершене аж у 1843 році.
Архітектура церкви є зразком так званого “терезіанського стилю”, назва якого походить від імені австрійської імператриці Марії Терези. Від 1772 року і до середини ХІХ ст. австрійська влада стимулювала процес уніфікації сакральної архітектури в Галичині, подібно як по всій території імперії, надаючи громадам типові проєкти та фінансову допомогу у їх реалізації. Для Львова та околиць такі проєкти створювали австрійські архітектори Михаель Фабрі та Йосиф Вандрушка.
Церква однонавна, прямокутна в плані, базилікального типу з квадратною вівтарною частиною, мурована з каменю, тинькована. Над входом височіє триярусна вежа, яка завершується куполом у барокових формах.
Перед входом до церкви розміщена традиційна для цього регіону камʼяна арка-дзвіниця. Біля церкви у 1898 році встановлено памʼятний обеліск на честь 50-ліття панування цісаря Франца Йосифа.
Тепер мандруємо безпосередньо до Роздолу, де також є цікаві та цінні муровані сакральні пам’ятки .
Комплекс споруд монастиря оо. Кармелітів Черевичкових XVII-XXI ст. у Роздолі
Це унікальний зразок сакральної архітектури. Його центральною частиною є костел, який гармонійно доповнюється монастирським комплексом, що складається з келій, трапезної та інших господарських приміщень. Оборонні мури та старі вали, що оточують комплекс, свідчать про те, що колись монастир виконував не лише релігійну, а й оборонну функцію.
Комплекс споруд монастиря оо. Кармелітів Черевичкових – один з характерних монастирських ансамблів доби бароко. До сьогодні збережені розпланування та обʼємно-просторова структура комплексу. В історії міста монастирський комплекс зіграв важливу роль як соціально-релігійний та культурний осередок.
Новий мурований костел почали зводити 1616 року. Відомо, що навколо костелу був вал. На цих теренах відбувалися постійні татарські набіги (1648, 1655 рр. та наступні), тож вал міг виконувати захисну та оборонну функцію.
Костел кармелітів був родовою усипальницею графів Жевуських. Впродовж поколінь родини шанували його і щедро жертвували на нього кошти, хоча за релігійними поглядами не тяжіли до поширеної в той час серед шляхти пишноти обрядів.
У повоєнний час у 1950-их роках монастирський комплекс перетворили на інтернат. Наву костелу перегородили дерев’яними настилами, влаштувавши на верхньому ярусі клуб. На території монастиря постали лазня та котельня. У 1992 році костел повернули римо-католикам для служіння. А в приміщенні колишнього монастиря сьогодні функціонує КЗ ЛОР “Роздільський дитячий будинок – інтернат”.
Костел Матері Божої у Роздолі
Тим часом, поруч – костел Матері Божої, що входить до комплексу вищезгаданого монастиря. Відомо, що в 1647 році Жевуські запросили до Роздолу отців кармелітів, передавши їм незакінчену оборонну кам’яну святиню, яку освячено у вересні 1648 року.
Монастир мав бути закритий австрійською владою у 1780 році, проте аби уникнути цього, тут було засновано шпиталь для тяжко хворих, яким опікувалися сестри шаритки.
11 січня 1992 року архієпископ Мар’ян Яворський освятив верхній поверх костелу. Його повернуто віруючим і освячено під титулом Матері Божої Скальпулярної.
Іван ЩУРКО та Оксана ЛОБКО
Це дослідження виконане в рамках проєкту “МАНДРИ РОЗДІЛЬСЬКІ: мережа туристичних маршрутів субрегіону Розділля”, що реалізується ФОП Гаврилів Ганною за підтримки Українського культурного фонду.