15 листопада 1967 року у Львові був арештований В’ячеслав Чорновіл

4 вересня 1965 року під час прем’єри у кінотеатрі «Україна» фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом він публічно виступив проти арештів української інтелігенції. Підготовлені ним збірники «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму (Портрети двадцяти “злочинців”)» про переслідування інакомислячих та свавілля влади ілюстрували надуманість обвинувачень та розбіжності між декларованими і реальними правами людини в СРСР.

24 липня 1967 року після прямої вказівки прокурора УРСР Федора Глуха прокурор Львівської області Б. Антоненко порушив кримінальну справу проти Чорновола, звинуваченого у написанні та поширенні наклепницьких вигадок на радянський лад. Під приводом побоювань, що перебуваючи на свободі Чорновіл «може перешкоджати встановленню істини по справі», 31 липня було видано постанову про його арешт. 3 серпня В’ячеслав Чорновіл був арештований та ув’язнений у Львівському КДБ. Процедура слідства нагадувала класичні для радянського правосуддя справи: заперечення права людини звертатися зі скаргами, ігнорування свідків, заявлених підозрюваним тощо, що змусило Чорновола вдатися до дев’ятиденного голодування. Наприкінці жовтня справу було передано до суду.

30 жовтня 1967 року Чорновіл написав заяву у президію Верховної Ради УРСР, Генеральному прокурору УРСР та Львівському обласному суду, в якій, указуючи на численні порушення його прав та необґрунтоване притягнення до відповідальності, попереджав: «Я вичерпав усі можливості протесту проти сваволі й змушений удатися до останнього заходу. Тепер преса й радіо приносять звістки про трудову вахту на честь 50-річчя радянської влади. Я ж змушений у предсвяткові та святкові дні стати на вахту голоду… Оголошуючи з 1 листопада переджовтневу голодівку протесту, я сподіваюся, що хоч цим приверну увагу до залишків сталінсько-беріївської “законності” й, зокрема, до сваволі щодо мене особисто».

15 листопада 1967 року у Львівському обласному суді відбувся розгляд кримінальної справи проти В’ячеслава Чорновола. Йому інкримінувалося поширення завідомо неправдивих вигадок на адресу радянського державного і суспільного ладу (ст.187, ч.1.), за які він отримав максимально допустиме статтею покарання у вигляді позбавлення волі на три роки, проте відбув лише половину терміну за амністією з нагоди 50-річчя радянської влади.

«Я вважаю, що суд наді мною — далеко не рядовий суд, а навіть якоюсь мірою етапний. Бо тут судять не тільки мене як особу, тут судять думку. Тому й рішення, яке ви приймете, торкатиметься не лише Чорновола як такого, а й певних принципів нашого громадського життя. Мене, здається, чи не першого на Україні судять за ст. 187-1. […] Стаття 187-1, як показує суд наді мною, відкриває можливості прямого наступу на права людини мати свою думку, свої переконання» — З останнього слова В. Чорновола, виголошеного на суді 15 листопада 1967 р.