У цю Різдвяну ніч сумна звістка прийшла від Софії Данилихи: «Сьогодні раптово помер мій тато Ігор Данилиха. Буду вдячна за молитву і світлу думку про нього від кожного хто його знав. Про деталі парастасу і похорону повідомимо згодом. Спочивай з миром, тату».
Ігор Данилиха – відомий у Львові громадський і політичний діяч, художник-шаржист, людина наділена багатьма талантами. Народився у Львові 10 листопада 1957 року, освіту здобував в Українській академії друкарства (факультет редагування) і Заочному університеті мистецтв. У 1991-2004 рр. працював в управлінні культури Львівської міської ради, у 1990-1998 рр. обирався депутатом Львівської міськради, був членом Художньої ради Львова у 1994−2004 рр. З 2006 р. працював на посаді заступника директора з господарської частини Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Ігор Данилиха брав активну участь у громадсько-культурному житті міста. Був співорганізатором спорудження низки львівських пам’ятників: Королю Данилу, Степанові Бандері, Меморіалу жертв політичних репресій на Янівському цвинтарі та інших. Член Конгресу українських націоналістів.
У липні 2024 р. у Львівському палаці мистецтв експонувалася велика персональна виставка «дуже дружніх шаржів» Ігоря Данилихи «Впізнай себе», яка засвідчила його талант як художника-шаржиста, людини дуже дотепної, спостережливої, з почуттям гумору».
«На цій виставці – більше дев’яноста моїх робіт, – розповів «Високому Замку» Ігор Данилиха. – Переважно це графіт. У жанрі шаржу зараз мало хто працює. Я працюю в ньому давно. Довший час не виставлявся. Але мене колеги-художники – Орест Скоп, Олег Микита, Валерій Нестеренко – примусили зробити виставку. Вони мене фактично «витягли з шухляди». Загалом шаржів у мене більше тисячі, точно я їх не рахував. Постійно їх оновлюю.
Буває, позбуваюся деяких, бо є кращі. Постійно вдосконалююсь. Зробив декілька віртуальних виставок. Нещодавно закінчив виставку 155 шаржів до 155-річчя створення Товариства «Просвіта». Зобразив людей, які колись працювали у «Просвіті», які присвятили себе їй. Не можна сказати, що вони забуті, але вони не є публіковані. А я публікував в Інтернеті кожної доби по одному шаржу з цих 155-ти. Також була віртуальна виставка «Сто львів’ян», мені її допомагав робити Роман Метельський. Працюю від натхнення. Наприклад, ввечері, коли вже вся родина спить…»[1]
Творча натура Ігоря Данилихи яскраво виявлялася в урочисті моменти, коли треба було привітати колег з Ювілеєм чи святами: тут виявлявся його поетичний дар у складанні привітань. Також Ігор Лукич мав музичні здібності – грав на баяні, співав в церковному хорі. А ще мав унікально гарний почерк, яким писав подяки друзям Музею…
Мав багато творчих планів, так пишався своїми доньками, тішився онуками, хотів бачити, як вони будуть зростати… Не судилося…
Але не сумуймо! Ігор Лукич (а в музей ми тільки так його називали), напевно, не хотів би нас бачити засмученими, адже завжди жартував, знав безліч анекдотів, якими щедро ділився. Нехай в нашій пам’яті він таким і залишиться: усміхненим і радісним.
Нехай народжений Ісус прийме його в свої обійми. Царство Небесне. Вічная пам’ять!
Роксоляна МИСЬКО-ПАСІЧНИК
[1] Ліщенко Ю. «Працюю від натхнення. Наприклад, Наприклад, ввечері, коли вже вся родина спить…”// Високий Замок. – 2024. – 26 липня. https://wz.lviv.ua/life/516969-pratsiuiu-vid-natkhnennia-napryklad-vvecheri-koly-vzhe-vsia-rodyna-spyt