Зазвичай на Різдво ми пишемо про звичаї святкувань у Львові. Але цьогоріч, у газеті “Наш прапор” (№ 1 від 01.01.1936 р.) ми натрапили на публікацію про те, що трапилося в місті впродовж свят. Проте це не опис традиційних святкувань, а швидше кримінальна хроніка.
Правопис статті залишаємо оригінальним.
Як сусіди святкували…
Наші сусіди люблять святкувати з розмахом і широким жестом памятаючи про старошляхоцьку традицію – «застаф сен, а постаф сен».
Цьогорічного Різдва були у Львові деякі відхилення від принятих традицій. Знак часу – кризус! Нема чим «заставитися» – той не було за що «поставитися», чи пак «вставитися». «Перший» – за горами, склепарі на книжку не дуже то охочо дають, бо знають що той «перший» буде марний по теперішніх обтягненнях. Купці нарікають, що нерозпродали святочних запасів, кіна, театри та різні розривкові льокалі скаржаться на слабу фреквенцію гостей. Приміром на латинське Різдво заробили всі львівські кіна 14,500 зл. А перед кількома роками, на Різдвяні свята, як кіно «Паляс» висвітлювало німецький фільм «На заході без змін», то на самім тім фільмі заробило якраз 14,500 зл.!
Назагал всі підкреслюють – дивне у Львові явище: люди мало пили. «Посуха» була така, хтось дотепний назвав Львів містом протиалькоголіків. У звязку з тою посухою – поліція й рятункове поготівля мали назагал спокійні свята. Не було густої різанини на ножі, що перейшла вже по містах у сумну святочну традицію. Десь-не-десь хтось «розбавлений» потовк когось по голові, чи злегка дюґнув кінцем вістря. Смертних випадків не було. Але були близькі смерти. Якийсь Бахурський, що мав мати процес – довідався, що зприводу амнестії його не буде. На ту інтенцію купив 51 пляшок горілиці, спросив 16 осіб на ґрандзабаву. Вислід був такий, що по пирі всі гості лежали покотом на підлозі без притомности, а двох забрали до шпиталя.
Відносно багато людей підчас Різдва наложило руку на своє життя. Що-ж – біда, нужда, родинні невзгодини а бачить чоловік – що другі радіють, веселяться з того горя, з того лиха бере тай пє йодину, трутку, стріляється чи рубається сокирою, як це трапилося в родині Бистрів, де мама порубала топором свого 24-літнього пяного сина. Таких випадків було кілька.
Пяних шоферів було мало, тому й зударів авт не було багато – щось два, чи три, а трамваї на Різдво не їздили. Коло Клепарівсьмого моста якісь три підхмелені весельчаки хотіли бачити, як буде виглядати горіюча будка з тютюном. Тому виломали стіну, підпалили пляшку з нафтою, кинули до будки – і відважно втікли.
Мимо всього свята не були сумні. Головно вечорами і ніччю було на вулицях багато співів і колядування. Бувало – йде як широка вулиця, від муру до муру, кількох молодців, певно з веселої гостини. Річ ясна – гнуть по польськи, аж страх. Нараз стають коло ліхтарні і всі, як один, як заревуть:
– Бог предвічний –
Народився.
Так то місто всмоктує в себе наших людей.
Всіх нещасливих випадків, що в них інтервеніювало скоре поготівля було 60, з того було більшість звихнення ніг, бо в другий день Різдва було дуже слизько.
У Варшаві нарахували 76 випадків.
Наталка СТУДНЯ