У столиці Кіпру немає «берлінського муру» — просто в деякий момент вулиці розходяться на схід і на захід, але ніколи не на північ; впираються у глухі кути; простори між будинками перекрито барикадами з металевих діжок. Але якщо знати таємні ходи, можна через закинуті та напівзруйновані будівлі потрапити до інтерзони — буферної смуги між двома світами, грецькою та турецькою частинами.
Нікосíя — Лефкосія грецькою, Лефкоша турецькою — остання у світі розділена столиця; до 1990 року такими ще були Берлін та Бейрут. Кіпр поділено вже 50 років.
«Тут краще відчувається те, в якій реальності ми перебуваємо. У Лімасолі люди не бачать нічого, крім яхт і пляжів», — каже фотограф Спірос Хрістофі, який виріс у Лімасолі, але згодом переїхав у Нікосію.
Протягом століть на Кіпрі мирно співіснували греки-християни та турки-мусульмани. З часом на острові сформувалася окрема нація, представники якої вважали себе передусім кіпріотами, а не греками чи турками. Кіпрська грецька відрізнялася від мови Греції, а діалект турків-кіпріотів заледве розуміли континентальні турки.
Але за століття британського панування на острові загострилися націоналістичні рухи. Деякі греки виступали за приєднання Кіпру до Греції (енозис — рух за об’єднання з «історичними землями», які зараз належать Італії, Болгарії, Албанії), а турки, які на той час становили п’яту частину населення, не надто тішилися перспективі перетворитися на етнічну меншину.
Туреччина, зі свого боку, почала провадити політику, до якої вдавалися й Росія та Ізраїль, — заселяла кіпрські землі турецькими поселенцями, що нібито давало підстави претендувати на територію. У 1974 році Туреччина під приводом захисту етнічних турків вторглася на Кіпр і утворила Турецьку Республіку Північного Кіпру.
Кіпрські турки тікали на північ острова, кіпрські греки — на південь, нерідко лишаючи у квартирах майже всі речі, у сподіванні повернутися за два-три дні.
У буферній зоні Нікосії — смузі між двома «кордонами», — досі лишилися руїни, це нежила зона, якщо не рахувати розташувань миротворців ООН. Ширина зони варіюється — у деяких частинах Кіпру сягає семи кілометрів, у Нікосії звужується до кількох десятків метрів.
У Нікосії є лише два пункти перетину, пішохідні, а також один за містом, для автомобілів. Жодного сполучення громадським транспортом між двома частинами не існує. Грецькі посадовці заперечують, що це кордон, адже офіційно Кіпр єдиний. Але проходження КПП подібно до прикордонної перевірки — спершу показуєш паспорт на грецькій стороні, потім на турецькій. Є окреме віконце для греків. Я питаю у Спіроса, що це значить, і він сам не розуміє: в його документах не вказано, що він грек, — тільки громадянин Кіпру.
Загалом правила в’їзду на Кіпр зараз нагадують ситуацію з анексованим Кримом. Легально потрапити на острів можна лише через грецьку частину. Є два аеропорти — у Ларнаці та Пафосі. У столиці аеропорту немає, він залишився на іншому боці, й зараз не працює. На Північному Кіпрі є ще третій аеропорт, але він обслуговує лише рейси до Туреччини. Вже в’їхавши легально, можна перетинати лінію розмежування на північну частину і назад.
За КПП на вулиці Ледра, на північній стороні Нікосії, простягається турецький базар, де нас пригощають керобом, солодкими стручками ріжкового дерева. На старовинній площі розмістилися кафе та дружні до ЛГБТ бари, великі вікна одного з закладів завішані веселковими прапорами.
У жителів півдня є небагато причин перетинати лінію — за три десятиліття дві частини були практично повністю ізольовані одна від одної, розповідає кіпрська вірменка Наталі. Переходи відкрили у 2003 році. Зазвичай із південної сторони ходять на закупи, бо товари на півночі значно дешевші. На півночі ходить турецька ліра, однак розраховуються зазвичай у євро. Надають перевагу готівці, щоб не сплачувати відсоток за конвертацію. Одне місто з двома повністю різними економічними системами. Дехто їздить на північ до казино. У Туреччині азартні ігри заборонені, та Північний Кіпр — не Туреччина, тут вони процвітають.
Групи активістів перетинають лінію, щоб налагоджувати соціальні зв’язки з жителями півночі. Наприклад — ЛБГБ-марш, учасники якого крокували з різних боків Кіпру, щоб зустрітися на перетині двох зон Нікосії.
Наталі та її чоловік-британець приходять на мітинг біля будівлі ООН у буферній зоні, учасники якого вимагають відкрити більше пропускних пунктів. Це б допомогло розширити контакти між двома частинами острова й у перспективі полегшити процес об’єднання.
Плакати написано трьома мовами: англійською, грецькою й турецькою. Останні дві, історичні мови Кіпру, зараз дещо втратили важливість. На південному Кіпрі можна легко знайти роботу без знання грецької, а от без знання англійської та російської — складніше. Англійська мова — така сама колоніальна спадщина, як правосторонній рух, британські розетки та пінти пива. Російська — мова нового типу колонізації, мова заможних експатів, власників офшорних компаній, скуповувачів нерухомості.
У грецькому бістро я замовляю до сувлакі апельсиновий сік і чомусь забуваю слово orange, тож кажу «портокалі». Офіціант мене не розуміє. Я перепитую: «Хіба “портокалі” це не грецьке слово?» Він сміється і визнає, що не знає грецької.
У Ларнаці, Пафосі та Лімасолі відчувається присутність туристів та експатів, переважна більшість яких має свій бізнес і бажає платити якомога менше податків. Експати — евфемізм для заможних мігрантів, які не хочуть асоціювати себе з біженцями та економічними переселенцями з країн «третього світу», — найчастіше обирають Ларнаку та Пафос за близькість аеропортів. Росіяни масово селяться у Лімасолі. Туристи приїздять переважно з Великої Британії, слідом іде Ізраїль.
Столиця Нікосія не входить і до п’ятірки туристичних напрямків — з її одноповерховими кам’яницями, вузенькими «інстаграмними» вуличками, кольоровими віконницями, рембетикою (вуличною музикою початку ХХ століття) та зіванією (кіпріотською самогонкою) у затишних кав’ярнях і барах.
Попри великі гроші, які циркулюють на острові, що має славу податкового раю, вулиці міст занедбані, будівлі обвалююються, громадський транспорт, пішохідна та велосипедна інфраструктура майже відсутні. На Кіпрі потрібно мати автомобіль. Водії спокійно сідають за кермо після трьох-чотирьох пінт пива, бо дорожня поліція не перевіряє.
Гроші, з яких практично не платяться податки, не доходять до місцевих бюджетів. Бідність не заважає піднімати ціни до рівня західноєвропейських. У Ларнаці, маленькому курортному містечку на 60 тисяч людей, обід у кафе коштує, як у Франції, оренда однокімнатної квартири коливається від 700 до 900 євро, на півдні Нікосії — 500-700 євро.
Однак уже за стіною ціни інакші. Різниця у вартості між двома аналогічними будинками на півдні та півночі Нікосії становитиме дві третини. Низьким цінам сприяє прив’язаність економіки до турецької та інфляція ліри, а також невизначений статус цієї частини острова. З іншого боку, вартість нерухомості на Північному Кіпрі зростає через попит із боку мігрантів, зокрема прибулих росіян, що вкладають у нерухомість, користуючись браком регуляції ринку. Нерідко жителі півдня, переважно «експати», вирішують продати житло, щоб купити вдвічі більше площ на півночі.
Тисячі греків-кіпріотів позбулися свого житла у 1970-х. У порожні квартири та будинки Туреччина заселяла поселенців із материка, надавала їм земельні ділянки. Наразі немає незалежних оцінок щодо співвідношення автохтонних турків-кіпріотів і прибулих після розділення острова турків-колонізаторів — деякі джерела вказують 50/50.
Попри пів століття розділення кіпріоти не втрачають надії на об’єднання. Та політичного рішення для цього буде замало: значною проблемою є обірвані соціальні зв’язки, відновленням яких займаються хіба що низові ініціативи та окремі активісти.
- #кіпр
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті