/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F4e7ceb955c042856f1ca94c111da5d2a.jpg)
Ми з України: в пам’ять про художницю Любов Панченко
30 квітня 2022 року, згідно з повідомленням міського голови міста-героя України Бучі Анатолія Федорука, художниця Любов Михайлівна Панченко померла в лікарні на 85-му році життя, після місяця голодування в окупованій російськими загарбниками Бучі. В пам’ять про цю талановиту жінку, справжню патріотку України, яка плекала любов до національних традицій, вишивки та народного мистецтва, розповідаємо про її шлях.
Шлях до творчості
Любов Михайлівна Панченко народилася 2 лютого 1938 року в селі Яблунька, що зараз є частиною міста Бучі, у селянській родині. Багату народну культуру цього регіону України художниця вбирала через рідних, а ще — зі спостережень за неймовірно красивою природою. Дівчинку з дитинства привчали до сільської роботи, але вона прагнула малювати. Проте, батьки таке захоплення не розділяли. Після закінчення семикласної школи Люба вступила до Київського училища прикладного мистецтва на відділення вишивки. Як і кожна дівчина свого часу, вона вправно шила й вишивала. А з роками вдосконалила свою майстерність настільки, що могла без приміряння "на око" розкроїти, пошити й оригінально оздобити одяг.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2Fd320e09fc32ca001f6edda94acb4bb21.jpg)
Училище, де навчалася Любов, розташовувалося на території Лаврського заповідника. Там поряд із професійними художниками працювали вцілілі під час репресій народні майстри ткацтва, розпису, кераміки. На все життя Лаврський заповідник стане для Панченко особливим місцем, де барвисте народне мистецтво так заполонило її світогляд. На той час вона вже мріяла стати художницею. Після того як у Києві відкрили відділення Київської філії Львівського поліграфічного інституту, Любов вступила на факультет графіки, де опанувала основи художнього оформлення книги й техніку ліногравюри. Потім художниця працювала в Проєктно-конструкторському технологічному інституті художницею-модельєркою, а згодом — у Республіканському будинку моделей.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F5a02c581afeb0f88c146923be01a3747.jpg)
У середині 1960-х Панченко мандрувала Карпатами, звідки привезла етюди, виконані аквареллю та гуашшю. На Поліссі вона збирала зразки народної творчості, вимінюючи автентичні вишивки на звичайний домашній текстиль. Також художниця створювала ліричні пейзажі рідної Бучі, Ірпеня і Києва, привозила замальовки з поїздки на Кавказ, створювала портрети друзів. Любов Панченко працювала в одному напрямку з Людмилою Семикіною – як модельєри сучасного українського одягу, з використанням елементів національного українського вбрання.
Шістдесятництво
Знайомство з київським Клубом творчої молоді змінило її життя. З’явилося багато друзів, Люба почала відвідувати літературну студію "Брама", брала участь у щорічних організованих клубом колядницьких ватагах, відвідувала хату-музей Івана Гончара. Панченко тепер була "нарозхват" – шила народне вбрання для хору "Жайворонок", писала майже забороненим нарбутівським шрифтом афіші для літературних вечорів, малювала портрети Шевченка з цитатою "Борітеся – поборете!". Навіть у приміській електричці, їдучи з Києва додому, вишивала, щоби не гаяти часу. Батьки давно змирилися з професією доньки і радо приймали гостей. У їхньому домі бували Алла Горська, В’ячеслав Чорновіл, Василь Перевальський, Іван і Надія Світличні та багато інших. Хтось із шістдесятників згадував, що Любов Панченко була, як їхній прапор. Одягнути й носити вишиванку — це вже був невербальний опір! А ще Люба завжди та скрізь розмовляла українською мовою, мала свою думку, сипала народними прислів’ями і приказками, вміла дотепно й гостро відповісти.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F397a3cef280de7a847e8725ca46aaea6.jpg)
Одним із проявів інакодумства стало вшанування роковин перенесення праху Тараса Шевченка з Петербурга до Канева, яке припадало на 22 травня. Завідувач відділу науки і культури ЦК КПУ Юрій Кондуфор направив першому секретарю Петрові Шелесту повідомлення, у якому йшлося, що "окремі особи намагаються представити цей день, як такий, коли, мовляв, українці назавжди відібрали у Росії Кобзаря". Влада рішучіше взялася за викорінення цього зухвальства в центрі столиці Радянської України. Запобіжні заходи були досить різноманітними: від попереджень до виключення з вишів, позбавлення роботи тощо. У 1972 рік трапився "великий погром" дисидентського руху. Тоді арештували близьких друзів мисткині: Миколу Плахотнюка, В’ячеслава Чорновола, Івана та Надію Світличних, Євгена Сверстюка, Василя Стуса. А до неї, до батьківської хати, стали ходити з обшуками, допитувати. Окрім цього, особисті негаразди, зради чоловіка Валентина спровокували психічні зриви, що завадили творчій реалізації.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F2af6a3fd42ad4c951b92250986c2c811.jpg)
Талант який неодмінно побачить світ
Талант Панченко був очевидним для всіх, хто хоч раз стикався з її роботами. А проте їй відмовляли у виставках та публікаціях, вона лишалася невідомою широкому загалу до своєї трагічної смерті. У 1970-ті роки її творчість розгледів київський художник-графік Олексій Олійник і одразу закохався – спочатку в її картини, а потім і в саму Любу. Олексій прагнув створити коханій затишне місце для творчості. Побудував будинок у Бучі та викопав перед ним ставок. В таких сприятливих умовах Любов захопилася декоративним розписом. На папері виникали фантазійні композиції з квітів та птахів, з хлопців та дівчат у запальному танці. Часто до таких сюжетів художниця добирала дотепні назви з українських пісень та приказок, але за всім цим багатством кольорів ховався біль за недосяжним для неї материнством і образа на неможливість поділитися, показати Україні та світу цю невимовну красу.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2Ff1417acd25d7af3fd0cf2a45a0b2e6b0.jpg)
Мистецтво Любові Панченко не отримало належної уваги у радянський час через тяжіння до національних традицій. За роки незалежності, здебільшого з ініціативи директора Музею шістдесятництва Миколи Плахотнюка, було проведено кілька важливих персональних виставок та зустрічей. На масштабній виставці у 2008 році в чудових залах Національного музею літератури вперше демонструвалися всі жанри та грані творчості безмежно обдарованої Любові Михайлівни Панеченко. На сьогодні більша частина творчого доробку художниці зберігається в Музеї шістдесятництва.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2Fa911187ad6f034c0231392431859f34e.jpg)
У Музеї історії міста Києва до 1 червня відкрита виставка "Всесвіт Любові", про яку ми розповідали тут.
Текст: Оксана Багрій
