/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F278%2F949c945157692fcea948b22c5a15b618.jpg)
Темне минуле парків Німеччини: як дерева росли з руїн і єврейських надгробків
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F278%2F949c945157692fcea948b22c5a15b618.jpg)
Німецькі парки і ліси є свідками темних сторінок історії: у них забороняли заходити євреям, деякі поставали на місці бомбардувань і закинутих кладовищ, пише BBC.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F278%2Fabc8c57f933158f14dc53fd0162d11de.jpg)
Дрезденський ботанічний сад і розташований поруч парк Гроссер-гартен були свідками нацистського терору проти євреїв. Улітку 1940 року німецька влада заборонила останнім відвідувати парки. На той час євреї і так були обмежені у пересуванні: їх виганяли з роботи, з університетів, шкіл і бібліотек, дя них діяла комендантська година.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F278%2Fc7a22d764baa4ec34dbd9033d463e88b.jpg)
При тому, що історія Голокосту загалом — одна з найкраще досліджених тем, саме заборона на відвідування парків привертала порівняно мало уваги істориків. Історик Йоахім Вольшке-Бульман зауважує, що цей епізод показує, як затято звичайні громадяни брали участь в утисках: активно доносили, коли помічали євреїв у парках. Нацистський режим багато в чому спирався на допомогу пересічних німців.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F278%2F3786741115f132d45cbe0f14617de164.jpg)
Оскільки у ті роки більша частина німецьких євреїв зникла — або була винищена, або мусила тікати — єврейські кладовища лишилися без доглядальників і почали заростати травою, кущами й деревами. Частина одного з найбільших у Європі єврейських кладовищ, Вайсензеє у Берліні, є лісом, який так і лишили на пам’ять про трагедію.
«Ліси росли скрізь, навіть у місті. А на цьому кладовищі ліс ріс від кінця війни. Деякі надгробки відновили, не чіпаючи дерев навколо, бо вони нагадують про Голокост», — розповідає Інґо Коварік, професор екології Технологічного університету Берліна. Десять років тому його команда задокументувала 604 види рослин і тварин на Вайсензеє.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F278%2Fbcceb2b31d074fff9e32c379701aef3e.jpg)
Після закінчення війни дрезденський Гроссер-гартен перетворили на городи: там саджали кукурудзу та квасолю. Дерева часто рубали на дрова.
Чимало паркових дерев було знищено під час бомбардування 1945 року, а після війни саджанці було важко знайти. Рудольф Шрьодер, який у 1950-х був молодим ботаніком, а згодом став директором Ботсаду, ходив із однодумцями руїнами Дрездена, вишукуючи молоді дерева, які можна було б висадити вздовж вулиць і у парках. Такі дерева досі ростуть, до прикладу, на Кренкель-штрасе.
Часто люди, які пережили нищівні бомбардування, мають потребу висаджувати дерева. Професор ландшатфної архітектури з Каліфорнійського університету в Берклі Джо МакБрайд помічав це, досліджуючи історію Дрездена та Хіросіми.
Відновлення озеленення у повоєнному Берліні йшло не так швидко, як в інших містах Німеччини, бо місто було розділене Стіною. На багатьох деревах досі лишилися сліди обстрілів, наприклад на старих дубах у Тіргартені. Водночас пустирі та руїни, що лишилися занедбаними після бомбардувань, самі заростали лісом.
Під час цього стихійного процесу стали розмножуватися види, досі нетипові для Берліна, як-от лобода запашна, більше поширена на засушливому сході Середземномор’я. У Берліні її культивували хіба як садову рослину. Інший приклад — Parietaria pensylvanica з родини кропивових, що раніше росла лише у ботсаду.
- #історія
- #дерева
- #Німеччина
- #Парк
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті
