/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F6514d0f0700dad26b3353ff696f13fba.jpg)
130-літній ювілей заснування друкарні отців василіян у Жовкві та короткий огляд її періодики
Чин св. Василія Великого в Україні УГКЦ (офіційна назва – Провінція отців василіян Найсвятішого Спасителя в Україні) є найбільшою чоловічою чернечою спільнотою в Центрально-Східній Європі за кількістю членів. До 1839 року з Василіянського Чину походили майже всі Київські митрополити (16 із 17-ти), близько 60 єпископів та багато їх помічників теж належали до цього Чину.
Однією із харизм монахів василіан стала видавнича діяльність, яка започаткована ще в XVI-XVII століттях. одним із головних осередків в XVII ст. був Почаївський монастир. Спадщина цього осередку духовності та культури була різносторонньо відображена на Міжнародній науковій конференції «Почаївський феномен: василіянський монастир Успіння Пресвятої Богородиці в історії та культурі України», яка відбулася 29–30 вересня 2023 року в с. Зарваниця Тернопільської обл. і була приурочена 250-літтю коронації папськими коронами почаївської ікони Богородиці.
Результатом конференції стало друковане видання, 16-е за чергою із наукової серії «Записки Чину св. Василія Великого» (Секція II)[1]. За участі церковних і державних інституцій Тернопільщини, музейних установ України влітку 2024 року було видано «Каталог виставки почаївських старожитностей», який, між іншим, містить фотокопії сакральних речей Почаївського монастиря, відбитки зі стародруків, які показують самобутність київської християнської традиції XVII-XVIII ст. (упорядник Каталогу – д-р Володимир Мороз, його обсяг становить 44 с.).
Найпослідовніше, із майже безперервною тяглістю, видавнича діяльність ченців василіян була розвинута з 1895 року, у зв’язку із заснуванням і реєстрацією в умовах австрійської адміністрації, – власної друкарні в м. Жовква на Львівщині. Отож, цьогоріч минає 130 років з того часу, а позаду – чимало лихоліть і драм минулого століття, в тому числі, з переслідуваннями монахів василіан з боку окупаційних режимів, знищення їх видавничих набутків, архівів, різноманітних заборон…
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F9c73e866ba351dadc9fac4567a42fc1c.jpg)
Об’ємне дослідження «Місія високого слова», 2017 року, – про понад 120-літній шлях розвитку видавничої справи Чину св. Василія Великого – в Україні та в діаспорі, – написав ієромонах Климентій Стасів, показавши різносторонній тематичний репертуар видань, які виходили у світ під стукіт друкарських машин у жовківській «печатні оо. Василіан» (саме так означували славетну друкарню).
З поміж цього розмаїття видань окремої уваги заслуговує періодика (до неї належать і згадані вище «Записки ЧСВВ»). На 1 травня цього року припало 128 років з часу заснування найстарішого греко-католицького часопису – «Місіонар», журналу з періодичністю «місячник». Це єдине популярне християнське видання УГКЦ в паперовій версії, яке видають саме ченці, вже такий тривалий час.
На початку 1990-их років, поряд з іншими релігійними організаціями, греко-католицька Церква розпочала своє становлення, відповідно у власність повертали монастирі, серед них – львівську обитель св. Онуфрія. Саме тут керівництво Провінції Чину св. Василія Великого прийняло рішення про відновлення традиційної справи для монахів цієї спільноти – видавничо-друкарської діяльності. Статут видавництва «Місіонер» якого було затверджено в 1994 році. Та ще в квітні 1992 року вийшло перше число відродженого журналу «Місіонар».
Часопис «Місіонар»: штрихи з історії. Повернемося ще в далеке минуле, 1895 рік. Промотором ідеї заснування журналу став ігумен названого монастиря о. Андрей Шептицький, в майбутньому – митрополит Києво-Галицький і етнарх українського народу. Ієромонахи, які активно проповідували в той період на парафіях, вже будучи організовані після Добромильської реформи (її проводили ченці-єзуїти), вбачали у новому журнальному виданні допоміжний засіб проповідування католицької віри серед побожного люду.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F4e701a6d7945f19ea5bfb0744ca54b71.jpg)
Першим редактором «Місіонаря» в 1897 році став о. Платонід Філяс. Порівняно з іншими подібними виданнями, ціна була невисока, і «Місіонар» міг поширюватися через пошту завдяки старанням того ж таки о. Андрея Шептицького. Шістнадцять сторінок першого числа були сповненими щирості та любові місіонерів до людей, яким вони несли євангельську звістку. Додатком до журналу, за редагування о. Лазаря Березовського, став річник «Календар Місіонаря на 1901 рік», тексти якого були написані новою фонетикою.
Основними читачами цього часопису у всі періоди його історії були члени Апостольства молитви – релігійної мирянської організації, яка діяла при василіанських парафіях та інших громадах Галичини. Із заснуванням «Місіонаря» розгорнула свою діяльність Жовківська друкарня.
В 1915-1916 рр. часопис «Місіонар» видавався у м. Загребі (Хорватія) за редагування о. Івана Пришляка. Після Першої світової війни, при василіянському монастирі у Жовкві, який відомий розписами славетного митця Юліана Буцманюка, активізувала свою діяльність редакція згаданого часопису. Та польська влада в 1918 році ув’язнила жовківських монахів у табір Домб’є. Була небезпека ліквідації майна друкарні, але завдяки старанням митрополита Андрея та Ватикану цього не сталося.
Популярність «Місіонаря» зростала з року в рік, і тираж сягав 20-ти тисяч примірників в умовах Польської держави, а на кінець 1939 року він складав вже 50 тисяч примірників. Стиль і виклад матеріалу часопису був доступним для широкого кола читачів. Провідне місце на сторінках часопису з часу його заснування і протягом 1920-1930-их років XX ст. посідали статті про церковні свята, коментарі до Святого Письма, повчання Церкви, роздуми про значення місійної та душпастирської праці, пояснення молитов та ін. Часопис був гарно ілюстрований малюнками, світлинами портретів відомих діячів УГКЦ і ЧСВВ та репродукціями ікон. Активними авторами часопису були ченці-історики Іриней Назарко, Ісидор Луб, Роман Лукань, письменники Осип Лещук, О. Тимочко, В. Лімниченко та багато інших.
Через суспільно-політичні обставини редакція «Місіонаря» в 1939 році переїхала до Перемишля (Польща). Там, в 1940 році, вийшло всього кілька чисел. В 1941 році редакція «Місіонаря» відновила свою роботу у Львові, щоправда, він не мав вже такого обсягу і оформлення, як до початку Другої світової війни. Останнє число «Місіонаря» вийшло в серпні 1944 році, а з другим приходом комуністів до Львова взагалі припинилося його видання.
Традиція популярного для народу часопису була продовжена в середовищі українців-католиків, які емігрували до країн Південної та Північної Америк. Ще в 1911 році засновано часопис «Місіонар» в Бразилії, який був і є одним з важливих пресових органів української діаспори в цій країні. В Філадельфії (США) сестри-василіянки теж видають до сьогодні «Місіонар».
Часопис «Місіонар» в незалежній Україні. Незворотнім став факт відродження «Місіонаря» в квітні 1992 року. Перший редактор – о. Теодозій Янків, ЧСВВ, тодішній магістр Крехівського новіціяту («першої школи» монашества для тих, хто обрав богопосвячене життя). Перше число відродженого часопису вийшло за благословення тодішнього глави УГКЦ Мирослава Івана кардинала Любачівського, а долучилися до цієї справи працівники факультету журналістики ЛДУ ім. І. Франка світлої пам’яті Михайло Присяжний (згодом довголітній декан), світлої пам’яті Ольга Федик і Мар’ян Лозинський (з 2025 року – новообраний декан). Останній з переліку осіб в наступні роки займався його підготовкою і згодом очолив видавництво «Місіонер» поряд із поверненням Жовківської друкарні у власність отцям василіянам.
В 1992-1993 рр. часопис виходив неперіодично, інколи раз в два місяці. У ньому були ті самі тематичні і світоглядні засади, започатковані в міжвоєнний період XX ст. Члени Апостольства молитви та інші численні побожні миряни при відроджених монастирях знову отримали часопис, який в епоху ще відсутності нових технологій та інтернету давав відповіді на ті духовні потреби, якими вони жили. «Місіонар» формував і формує християнський світогляд звичайного читача, який був ще не дуже обізнаний в багатьох питаннях богослов’я, літургіки, в морально-етичних темах, в історії багатостраждальної УГКЦ, її визначних і маловідомих постатей та ін.
В 1994 році головним редактором “Місіонаря” був призначений о. Василь Зінько, ЧСВВ, досвідчений журналіст та християнський письменник, який після майже сорокарічної міграції в Бразилії, а також Аргентині, повернувся як місіонер на рідну землю. Його публіцистичний і письменницький талант з колоритною українською мовою збагатив тематику “Місіонаря”. До його підготовки були також залучені журналістка Анжеліка Татомир (1994), поетеса Неоніла Стефурак (1995), а також автор цієї публікації в 1996-2005 роках. Технічним оформленням часопису впродовж більше ніж десяти років (1992-2002) займалася працівник видавництва «Місіонер» Ольга Кузьмич.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Ff776af6baaf72ae6012df16e867f0841.jpg)
Період 1992-1997 років по суті був пошуком цілісної концепції часопису, тоді ще формувалися основні теми і рубрики. Поряд з тим завирувало релігійне життя при василіянських парафіях, активізували свою роботу молодіжні спільноти, поступово набирало обертів у виданні різнотематичної літератури видавництво «Місіонер» та Жовківська друкарня. Восени 1997 року редактором часопису став о. Йосафат Воротняк, ЧСВВ, уродженець Боснії, який в 1992-2008 роках теж був місіонером в Україні. Під його керівництвом аж до кінця 2005 року часопис збагатився здебільшого формативними матеріалами, поетична сторінка збагатилася творами ченця-поета Василя Мендруня, ЧСВВ, д-ра Петра Шкраб’юка, віршами про мучеників УГКЦ авторства Любов Дівчур та ін. «Місіонар» привідкрив широкий пласт історичної тематики: про сподвижників УГКЦ, зокрема, Василіянського Чину, ісповідників віри, тих, хто загинув мученицькою смертю в часи переслідувань за часів комуністичного режиму. В 2003 році відроджено видання річника «Календаря Місіонаря», який виходив один раз в рік по 2007 рік. Були спроби відродити додаток для дітей «Малий Місіонарчик», але на це забракло бюджету редакції.
З 2002 року і до нині друкований «Місіонар» розповсюджується завдяки передплаті через «Укрпошту», тим самим він здобув читачів на парафіях УГКЦ в Центрі і на Сході України.
За своєю концепцією з 1897 року і до сьогодні журнал він не змінився з моменту свого заснування – популярний часопис для широких кіл віруючих з метою донесення науки Церкви і формування християнського світогляду. На його сторінках, окрім новинних матеріалів, публікують пояснення Святого Письма, статті-роздуми про духовні питання сучасного християнина, інтерв’ю з активними священнослужителями і мирянами, капеланами, матеріали про взаємозв’язок віри й культури, публікації для молоді й дітей та на інші теми.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fc86ae7eae15296fa096d79e3e1a5889e.jpg)
Редакторами журналу в період вже розширення інтернету були отці василіяни, які вступили до Чину св. Василія Великого вже після проголошення свободи віросповідання в Україні – Корнилій Яремак (2006-2012), Віталій Попадюк (2012-2016), Христофор Ганинець (2016 і до нині). Як й інші церковні часописи в Україні, «Місіонар» намагається утриматися на інформаційному ринку в непростих економічних умовах. В часи незалежності його наклад коливався від 7 до 5 тисяч примірників, а сьогодні, за відомостями, наданими редакцією, становить 2500 примірників. В останні роки активно діє електронна версія журналу: misionar.in.ua. Тут можна прочитати публікації в форматі pdf, а також скористатися архівними номерами періоду незалежності.
Цієї весни також минуло 20 років з часу заснування при семінарії отців василіян в смт. Брюховичі періодичного альманаху для молоді «Господь і Я». Його видають студенти-семінаристи різних років навчання, сьогодні він зберігся як альманах-річник, а раніше видавався як щоквартальник.
Загалом отці василіяни в Україні робили спроби утримати на ринку ще такі періодичні видання як «Дзвіниця» (бюлетень парафії), альманах християнської думки «Київська Церква» (2000-2002), але такі фактори як кон’юнктура ринку і економічна криза, запит авдиторії внесли корективи в цей процес. Серед парафіяльних видань отців василіян досі видається ще газета «Домашня Церква».
На четвертий рік великої війни росії проти України видавництво «Місіонер», в рамках Чину св. Василія Великого УГКЦ, продовжує свою видавничу справу, започатковану ще 130 років тому – від першого запуску друкарської машини у Жовкві. Набутки цього видавництва вже стали об’єктом для гуманітарних студій, але багато незвіданих аспектів друкарської спадщини ще чекають свого дослідника.
Ігор СКЛЕНАР
[1] Самі «Записки» були засновані в міжвоєнний період і, попри ліквідацію УГКЦ в 1946 році, видаються по сьогодні в Римі. Там знаходиться й Головна Управа Василіянського Чину.
