Тимур Ткаченко: «Я не зупинюся і буду боротися за те, щоб чути киян і робити все можливе». Велике інтерв’ю про роботу очільника КМВА

31 грудня 2024 року Тимура Ткаченка призначено на посаду голови Київської міської військової адміністрації. Він обійняв цю посаду за прямим призначенням Володимира Зеленського, в період, коли Україна знаходилась в стані повномасштабної війни вже понад два з половиною роки. Окрім звичайних викликів для мегаполіса й столиці, Київ живе в період війни, а отже має додаткові виклики від яких залежить безпека та життя людей — достатня кількість укриттів і їх доступність, рух транспорту під час повітряних тривог й ліквідування наслідків після російських атак. 

Крім того, в нового очільника КМВА ускладнені стосунки з цивільною адміністрацією столиці. В медіа постійно лунають взаємні звинувачення, а багато рішень важко втілити через опір посадовців.

«Хмарочос» поспілкувався з Тимуром про нагальні політичні конфлікти, виклики, рішення та плани.

На початку квітня депутати Київради на засіданні проголосували за збільшення повноважень чинного мера столиці. Згодом за вашим позовом суд заблокував це рішення. Розкажіть, чому ви подали позов й загалом як виглядає ваша співпраця з міським головою?

Логіка наступна — є військова адміністрація, яка діє відповідно до закону України про правовий режим воєнного стану. Я призначений особисто Президентом України, який є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України. І, відповідно, я повинен мати певний перелік повноважень для того, щоб виконувати свої завдання. Рішення, яке прийняла Київрада, на мою думку, заходить на межі повноважень військової адміністрації. В рішенні вказано, що нібито міський голова може видавати самостійно розпорядження, що стосуються державної адміністрації. Державна адміністрація під час воєнного стану — це вертикаль Президента. Станом на сьогодні рішення Київради призупинено. 

Для мене дуже дивно, чому саме зараз, на четвертий рік повномасштабної війни, з’явилася необхідність щось змінювати. І це свідчить про те, що я є самостійною людиною, непідконтрольною Віталією Володимировичу, приймаю рішення відповідно до своїх повноважень, наданих мені законодавством України, а не Віталієм Володимировичем Кличком. І тому в нього з’явилася необхідність внести зміни до регламенту Київської міської ради – нібито законні дії, які дозволять йому контролювати перелік повноважень.

Що стосується нашої роботи та взаємодії, то вона могла б бути більш конструктивною. Наприклад, щоб мені ініціювати та зробити якусь дію, я маю це все узгоджувати де-юре з усіма департаментами, які є сьогодні в структурі військової адміністрації. По факту, це міська державна адміністрація — орган, який очолював Віталій Володимирович.  Це все його підлеглі, й тому для мене створюються штучні бюрократичні перепони моїй спроможності оперативно ухвалювати рішення.

На мою думку, під час війни це неадекватно, тому що ми всі робимо одну справу, і я просто не розумію, для чого це робляться дрібні перешкоди та маніпуляції. Тому у нас достатньо складні взаємовідносини. 

Розкажіть про звільнення Миколи Поворозника з посади вашого заступника. Ви пояснювали це тим, що він не виконував свої обов’язки, а також через проблеми у фінансовій сфері, що були в зоні його відповідальності. 

Микола Поворозник одночасно виконував функцію першого заступника начальника військової адміністрації й начальника Київської міської державної адміністрації.

Чому це було зроблено? Тому що на думку тодішньої міської влади було необхідно зробити «місточок» з військової адміністрації до державної, адже військові не розуміли деталей того, як працює міська влада. І для того, щоб швидко ухвалювати рішення, Микола Поворозник був людиною, яка одночасно працювала заступником Кличка і заступником генералів. 

Я прийняв рішення його звільнити у зв’язку з кількома причинами. Перша, звісно, це те, що мої доручення, які я офіційно направляв йому, не були виконані. Зокрема щодо звітів про використання перепусток під час комендантської години, кому вони були видані, на якій підставі, їх реєстр.

По-друге, апарат КМДА, який сьогодні створює мені бюрократичні перепони, про які я говорив, очолює людина, яка підзвітна й підконтрольна Миколі Поворознику. Я не вважаю за потрібне, щоб людина, яка штучно мені створює перепони, була моїм заступником. 

Третя й головна причина —  це звернення Бюро економічної безпеки про систематичне ігнорування рекомендацій щодо укладених договорів на тендерах в міській державній адміністрації та комунальних підприємствах. Відповідно до розподілу обов’язків, за фінансову сферу в місті відповідає Микола Юрійович Поворозник. І систематичне ігнорування, на мою думку, це підстава для того, щоб ця людина не була в мене заступником. 

Щодо стану справ: я офіційно звертався до правоохоронних органів, але не уповноважений коментувати, тому що це не моя зона відповідальності. 

Ви вже вдруге говорите про бюрократичні перепони, які для вас створюються. Можна трошки більше конкретики, як це виглядає? 

Це насправді така дуже тонка гра, яку важко зрозуміти ззовні, тому це відчуваю суто я. Наприклад, для того, щоб мене звинуватити в тому, що я щось там не підписую, в п’ятницю за 15 хвилин до кінця робочого дня мені надається, умовно кажучи, 150 розпоряджень на підпис. І через 15 хвилин в кінці робочого дня виходить новина про те, що 150 розпоряджень не підписано і начальник військової адміністрації саботує роботу. Це і є бюрократичні перепони, з яких потім робиться контент та новини. 

Але хочу нагадати, що всі мої дії пов’язані з реакцією на запит киян. Наприклад, прибрати спалені й розбиті авто, які стояли роками, це запит киян. Запустити громадський транспорт під час тривог — це запит киян, це кількість петицій неймовірна. Зробити безбар’єрні маршрути — це запит киян. Тобто, я, як представник влади, реагую на запит киян. Якщо той, хто мені створює ці перепони, вважає, що це погано, хай продовжує це робити. Я можу сказати, що я не зупинюся і буду боротися за те, щоб реагувати на запити киян і робити все для цього можливе.

Ви згадали про безбар’єрні маршрути, зокрема, через Хрещатик. У вас був пост на про те, що пан Кличко саботує облаштування наземних переходів там, де вони необхідні для створення безбар’єрного маршруту. Які саме ви відчуваєте перепони в виконанні цього завдання? І чи все ж таки будуть ці переходи на Хрещатику? Якщо так, то коли, де, скільки? 

Наземний перехід через вулицю Хрещатик на розі з вулицую Прорізною має з’явитися, оскільки він передбачений ремонтними роботами, планом розвитку Хрещатика, погоджена схема патрульною поліцією, і мала б бути одразу погоджена Департаментом транспортної інфраструктури.

З того, що я знаю, є вказівка цього не робити. Тому що я публічно прокомунікував це питання, і, відповідно, є нерозуміння чому це я комунікую такі питання, бо, мовляв, це зона відповідальності мера міста. Тому довгий час не робиться перехід. Я спілкувався з фахівцями, які відповідають за цей напрямок. За їх словами, з моменту початку робіт до реалізації потрібно максимум 5 робочих днів.

Але є небажання це зробити. Небажання не тому, що це не потрібно, чи це суперечить здоровому глузду, чи це суперечить концепції розвитку транспортної стратегії, а тому, що це просто прокомунікував начальник військової адміністрації. От вам і відповідь. 

Відповіді на те, чи коли вони будуть, ви дати не можете, тому що це не від вас залежить?

Так, це робить департамент транспортної інфраструктури, комунальні підприємства, керівників яких призначає Віталій Володимирович, які контролює Віталій Володимирович, і на яких в мене немає впливу з точки зору призначення і звільнення цих людей. Якби я призначав або звільняв цих людей, я б вже давно домовився з тим, щоб вони швидко, оперативно зробили свою роботу.

Станом на день виходу інтерв’ю в КМДА повідомили, що починають роботи з облаштування наземного переходу на перехресті вулиць Хрещатик та Прорізної.

У вас також був пост про плани зробити резервне живлення на світлофорах в Києві. Розкажіть, які плани взагалі на цей рік, що встигають зробити, де саме і як визначається пріоритетність для встановлення резервного живлення? 

План на цей рік достатньо великий. Як пояснюють фахівці з комунальних підприємств, потрібен певний час на встановлення цих елементів резервного живлення і просто неможливо усюди одразу зробити, бо є обмеження в бюджеті й потужностях. 

На мою думку, автономність живлення має бути в пріоритеті. Тому що ми вже всі переживали блекаути, ми всі з вами знаємо чітко, що таке жити в умовах, коли немає світла. На жаль, світлофори, які не працюють під час відключень світла, є небезпечними для громадського транспорту, руху приватного транспорту. Це потрібно вирішувати. Тому я пріоритезував це питання.

Щодо плану, то той план, який я бачив, повністю задовольняє потреби міста на цей рік.

Чи є план на 2025 рік щодо облаштування певної кількості укриттів? Як багато скарг надходить про закриття укриття і який взагалі алгоритм розв’язання цих проблем, коли укриття залишається закритим? 

Цього року планують зробити близько 180 об’єктів. В основному це ремонти, але є і нові будівництва. Кошти виділяються з міського бюджету.

Бюджет міста Києва – понад 90 мільярдів гривень. Відповідно, було б дивно просити в держави кошти на це, оскільки в міста є достатньо ресурсів. На всю державу виділялося 3 мільярди гривень субвенції для того, щоб в школах, дитячих садочках і лікарнях зробили ремонти. Все інше, це громади самостійно знаходять можливість зробити достатню кількість укриттів: коштом громад та пошуком позабюджетних джерел фінансування.

Що стосується Києва, то кошти виділяються з міського бюджету, реалізується це на рівні районних адміністрацій, вони замовники цих робіт. Нові будівництва це набагато коштовніше — 50, 70 і навіть 100 мільйонів гривень. Але це фактично повноцінні підземні простори, школи, в яких можуть навчатися безперервно діти, тому що це фактично об’єкти під землею.

Що стосується скарг — коли ми почали працювати на початку 2025 року, то одна з перших справ, яку я зробив, це звернувся особисто до адміністраторів додатку «Київ Цифровий» і поскаржився на зачинене укриття. Насправді вирішуватись питання щодо зачинених укриттів мають достатньо оперативно, бо ми всі пам’ятаємо трагедію 1 червня. Отримав я цю відповідь досить «швидко» — за місяць. Так, звісно, не має бути, тому ми одразу імплементували той досвід, який був у нас в роботі в Мінстратегпромі. Ми оперативно створили телеграм-бот, де можна поскаржитись на зачинення укриття, туди додали одразу представників всіх районних адміністрацій, щоб відповідь була б надана трошки менше ніж місяць — буквально за хвилину.

Знаю, що пізніше в «Києві Цифровому» також пришвидшили реакцію на ці скарги. Хотів би зворотний зв’язок отримати від киян щодо зручності цієї функції.

Зараз, звісно, не так багато скарг на зачинені укриття. По-перше, всі вже знають куди йти під час повітряних тривог. По-друге, у нас, на мою думку, трошки зменшилася кількість обстрілів вдень – в основному це вночі. А вночі всі люди, як правило, знають, куди йти. Зазвичай люди зіштовхуються з зачиненими укриттями саме в тих ситуаціях, коли вони знаходяться в незнайому для себе місці й спонтанно його шукають.

За вашими словами, цього року планують облаштували 180 укриттів. Чи є якась загальна цифра скільки ще їх потрібно в Києві?

Тут має бути певна концепція будівництва, певна стратегія розвитку, і якраз цим питанням потрібно було б займатися місцевій владі для того, щоб чітко розуміти, скільки ще укриттів побудувати, скільки відремонтувати. Логіка, взагалі, має бути така, щоб можна було б, наприклад за 5 хвилин дійти з будь-якої точки в місті до найближчого укриття. 

Але це дуже велика робота, і просто сказати, що нам потрібно ще 100 або 500 укриттів буде некоректно і нечесно до киян. Цим питанням має займатися місто, має бути цільова програма, пов’язана не тільки з будівництвом і ремонтом, але й з аналітикою, зі стратегією розвитку цієї мережі. Поки цього немає, на жаль, і найближчим часом не з’явиться.

Ви сказали, що в Києві будуть будуватися нові укриття, в яких можуть навчатись діти. Це будуть підземні школи? Адже станом на зараз в Києві немає підземних шкіл. 

Так, це будуються нові об’єкти біля шкіл, закладів освіти, в яких немає укриттів. Тому вирішили спроєктувати та створити нові укриття, не підвали в школах відремонтувати, а повноцінні укриття відповідно до нових ДБН, які фактично можуть служити підземними школами.

Зрозуміло, що в Києві це буде використовуватись як укриття під час війни, якщо ситуація така буде як зараз. Тому що в нас не так часто тривоги. Але, наприклад, в таких самих об’єктах в Запоріжжі або Херсоні діти навчаються, бо там працюють інші види ворожого озброєння і час дольоту ракет набагато менший.

Понад місяць громадський транспорт не зупиняється під час повітряних тривог. Як би ви про це прокоментували? Чи є у вас якісь дані про те, як змінилася ситуація? Чи є позитивні зміни для столиці? 

По-перше, є позитивний ефект для міста, тому що місто втрачає менше коштів. Друге, кияни особисто дякували за це рішення, адже є можливість добратися до безпечного місця під час повітряної тривоги.

Звісно, потрібно щось вирішувати з метрополітеном, тому що метро під час тривог не працює, це технічне питання. На мою думку, потрібно запускати і метрополітен, щоб не створювати взагалі жодних складнощів для киян. 

Що стосується правильності цього рішення, я думаю, що воно вірне. Це був запит киян, було багато петицій. По-друге, всі: і військові, і ті, хто займається питаннями безпеки, говорять, що в рухому ціль складніше влучити, ніж в статичну. Відповідно, з усіх точок зору, це правильне рішення. 

Але ми маємо не забувати, що це, на жаль, повномасштабна війна, ворог використовує балістичні ракети. Якщо у вас є можливість ховатися під час повітряних тривог в укриття, користуйтесь цією можливістю.

Ще одне актуальне питання — це алгоритм дій для людей, які постраждали в Києві після російських ударів. Що робити, якщо внаслідок атаки знищено машину, або пошкоджено фасад та вікна? Нині після російського удару по Святошинському району в Києві стоїть питання куди звертатись, якщо знищено й домівку.

Алгоритми дій для постраждалих існують, вони відомі, я не буду повторюватися про ці алгоритми, бо про них дуже багато писали, говорили, вони всі є в мережі. Але тут важливим є саме алгоритм дій органів місцевого самоврядування, районних адміністрацій після настання надзвичайної ситуації.

Що нам показала практика, наприклад, у Святошинському районі? Дійсно, спочатку працює Державна служба з надзвичайних ситуацій. Вона ліквідовує наслідки ракетного удару. Що таке ліквідація наслідків удару? Це для початку огородити територію, не допускати сторонніх осіб, в першу чергу дістати людей з-під завалів, загасити всі пожежі тощо. Після того, як ДСНС відпрацювала і можна констатувати, що надзвичайна ситуація вже не несе загрозу життю людей, починають працювати комунальні служби. І отут якраз починається якась дивна історія на прикладі Святошина.

Спочатку була домовленість нібито, що волонтери будуть допомагати з закриттям плівками вікон, пошуком речей та іншими задачами. І на мою думку, цим не мають займатися волонтери. Місто Київ здатне і спроможне зробити резерв з усіх матеріалів, визначити відповідальних осіб, скоординувати цю роботу. За декілька днів до прильоту я проводив нараду з районними адміністраціями, зі службами і озвучував це питання. Тому що до мене звернулися деякі голови районних адміністрацій і сказали, що під час таких дій відсутній чіткий алгоритм, бо голова району іноді навіть не може поставити задачу водоканалу чи якійсь приватній організації типу Київгазу, щоб перекрити газ. Бо вони не реагують і під час цієї ситуації можуть відмовитись їхати на виклик. Хоча вони мають реагувати, тому що головою штабу з ліквідації наслідків під час цієї надзвичайної ситуації відповідно до законодавства стає голова райдержадміністрації.

Відповідно, ці алгоритми є, але їх потрібно допрацювати. Потрібно визначити коло осіб, які відповідають — від організації штабу, куди люди можуть звертатися з заявами, до пошуку тих людей, які готові бути волонтерами і супроводжувати до найближчих штабів, займатися розселенням, харчуванням тощо. Тому зараз будемо проводити термінове засідання Ради оборони, напрацьовувати чіткий алгоритм. Дійсно, в нас зараз з наслідками трошки хаотично все відбувається, але має бути врегульовано.

У березні сталась трагедія, коли ДСНС не змогли проїхати до будинку після російської атаки через хаотично запарковані автомобілі у дворі. Тоді у квартирі загинула жінка. Які плани щодо розв’язання цього питання?

Я одразу скажу, що тут питання глибші. По-перше, ми одразу відреагували, я дав доручення те питання внормувати, провести інвентаризацію і так далі. ДСНС молодці, вони кожен тиждень проводять такі тестові заїзди і намагаються зробити так, щоб у дворах не паркувались, але це не їх зона відповідальності. Нагадаю, що кожен багатоквартирний житловий будинок мав би створити ОСББ, оформити земельну ділянку і самостійно нею керувати. Чому це важливо? Щоб чітко сформулювати правила ОСББ на території, де можна паркуватися, де залишити місця для проїзду і так далі.  

По-друге, на мою думку, це набагато глибше питання, тому що це питання використання земельних ділянок в Києві.

Як оформлені місця для паркування, як вони взагалі функціонують, де нічні паркування, скільки місто отримує коштів за це? Питань набагато більше, ніж відповідей. Але з цим потрібно працювати. Департамент транспортної інфраструктури може поставити делініатори, щоб там не паркувалися автомобілі. І ОСББ самостійно на місцях можуть визначити місця для паркування навколо будинків. 

Питання глибше — це вже питання розвитку паркувальних просторів, чому паркомісць недостатньо. І тут вже питання генплану і ДПТ тощо. Але це тема іншої розмови.

Загалом яке у вас коло обов’язків, чи перетинається воно з обов’язками державної адміністрації. Хто приймає які рішення, хто ким керує і які у вас ресурси. У вас є окрема команда людей, з якими ви працюєте? Чи ви просто даєте накази департаментам? Загалом, як це виглядає взаємодія вся? 

По-перше, той фейк, який постійно розповсюджують, що нібито є якась військова адміністрація окрема, яка займається суто військовими питаннями. І це дуже просто перевірити. Коли ви заходите на сайт Київської міської державної адміністрації в розділ «Рішення та розпорядження», аналізуєте те, що підписує начальник військової адміністрації за три роки війни повномасштабної, і бачите, що там підписуються розпорядження від видання ліцензії для ведення освітньої діяльності до анулювання, наприклад, дозволів на шкідливі викиди на бетонних заводах. Відповідно, логічно, що це ж не військова сфера.

Це логічно. Якщо взяти, наприклад, Київську обласну державну адміністрацію або Харківську, то там є голова ОДА, який став начальником військової адміністрації. В Києві ж інакше, тому що є закон про столицю, є міський голова, а є голова держадміністрації. Ну і з’явився під час війни ще начальник військової адміністрації.

Другий момент, наприклад, коли заходить якийсь документ на розгляд в КМДА, направляю його на розгляд не я, а підлеглі Віталія Володимировича, які вже направляють документ на мене. І навіть готують мені проєкти на кого далі розписувати документ, ставлять підлеглих Кличка – заступників, керівників департаментів, як тих, хто має виконувати це завдання.

Я не є законотворцем, але на мою думку це неадекватно, бо якщо люди не хочуть, щоб в мене щось виходило як в Тимура Ткаченка, то вони будуть робити все можливе для того, щоб це не виходило.