Від «Ойкоса» до «Пресвятої Покрови»: невідома історія Львівського фанерного заводу

Деякі львівські підприємства пишаються своєю багатою історією, але є й такі, що, попри столітній досвід, працюють без зайвого розголосу. До таких належить Львівський фанерний завод.

Заснований у 1917 році, Львівський фанерний завод працює й досі, виготовляючи фанеру. Проте, як промисловий об’єкт із глибокою історією, він залишається маловідомим у місті. Спробуймо це виправити.

Для мешканців мікрорайону Кам’янка поважний вік цього підприємства — не таємниця, а справжня промислова гордість. Неподалік заводу навіть є топоніми, що відображають його історію: вулиці Парова і Диктова («dykt» — «фанера» польською).

Завод розпочав свою діяльність у складі акціонерного товариства «Ойкос» (з грецької — «господарство»). У перші десятиліття він значно впливав на економіку села Баторівка, що тоді було окремим населеним пунктом. Більшість місцевих працювали на заводі, а ті, хто не працював, чули заводський гудок, який сповіщав про початок і завершення робочого дня та обідню перерву.

Виробництво на заводі «Ойкос»

До 1922 року завод виготовляв лише паркет, але після встановлення трьох лущильних верстатів із паровими двигунами почав випускати фанеру. У 1928 році підприємство згоріло, але за два роки його відбудували, модернізувавши обладнання. Ймовірно, тоді ж завод електрифікували за участі видатного інженера Габріеля Сокольницького. У 1930-х роках тут виробляли віконні рами, двері, а також товари для будівництва шкіл у містах і селах краю та для розбудови Львівської залізниці. Наприклад, завод створював переносні будиночки, прості у збиранні та розбиранні, які навіть демонстрували на промислових виставках того часу. Продукція «Ойкоса» експортувалася до різних країн Європи.

Акціонерне товариство «Ойкос» мало широку географію активів: парова столярна фабрика на вул. Замарстинівській (нині там житлові будинки), тартак у Сільці-Беньковій (тепер Кам’янка-Бузька), фабрика в місті Пйотркув (Польща). До 1929 року виробнича площа заводу зросла до 9 гектарів, а площа лісових масивів, що належали товариству, сягала 140,7 га (у селах Сілець, Незнанів, Полонична). До цехів фанерного заводу підвели окрему залізничну колію, яка нині не діє, але досі в’ється між старими корпусами з характерними дугоподібними вікнами.

«Ойкос» входив до польської Профспілки виробників фанери і шпону. Географія активів товариства робила його привабливим у промислових колах Польщі, про що свідчать цифрові фотокопії акцій, доступні й сьогодні.

Двоє колишніх керівників «Ойкоса» були відомими політичними діячами міжвоєнного періоду:

• Францішек Замойський — промисловець і депутат Галицького сейму.
• Павел Чала — промисловець, голова Брюховицької ґміни, державний діяч, консул Фінляндії у воєводствах сходу Польщі (нині Львівщина, частина Волині, Тернопільщина, Івано-Франківщина).

Товариство також було соціально відповідальним: відомо, що «Ойкос» пожертвував кошти на будівництво костелу Франциска Ассизького (1925–1930 рр.), який був парафіяльним храмом Замарстинівського передмістя. Нині це церква Йосафата на вул. Замарстинівській, 134.

Розвиток «Ойкоса» та його підрозділів загальмували Друга світова війна і прихід радянської влади. Частину заводського обладнання вивезли німці, деякі будівлі зазнали руйнувань. Під час німецької окупації завод перетворили на цех із ремонту літаків «Люфтваффе». З цим пов’язана маловідома історія, що має дві різні інтерпретації. У квітні 1942 року прорадянське підпілля організувало диверсію, яка спричинила пожежу. Німці запідозрили сторожа Миколу Лозинського, але його виправдали. Завод не працював до серпня 1944 року. Цю версію зберегли краєзнавці зі спогадів сина сторожа, Василя Лозинського. Пізніше радянська пропаганда розсекретила диверсантів із «Народної гвардії імені Івана Франка» — серед них згадують залізничника Юзефа Пуделка з локомотивного депо «Львів-Схід».

У 1948–1949 роках завод реконструювали: добудували нові цехи, котельню, електропідстанцію. У 1950-х роках для працівників звели житлові будинки на вул. Біберовича, які збереглися донині. У 1963 році до заводу приєднали Брюховицький деревообробний комбінат. Цей тандем проіснував близько 40 років, виготовляючи фанеру, меблі та шпон.

Одним із найцікавіших проєктів заводу стало створення у Брюховичах точної копії козацької чайки «Пресвята Покрова». На початку 1990-х ентузіасти товариства «Кіш» і Товариства Лева за підтримки меценатів розробили судно, яке переплило Атлантику, брало участь у регатах і стало плавучим символом козацтва. Керівником заводу тоді був Степан Голяк, до якого звернулися ініціатори проєкту.

Козаки-кораблебудівники задокументували ключові етапи будівництва у 1991–1992 роках:

• 18 січня — освячення дуба на кіль судна;
• 18 лютого — початок будівництва;
• 14 жовтня — чайка отримала назву «Пресвята Покрова»;
• 9 травня 1992 року — завершення будівництва на День матері.

У середині 1990-х завод переживав занепад і в 1998 році був на межі банкрутства. На початку 2000-х з’явився інвестор, що дозволило відновити виробництво якісної фанери та інших виробів. У 2011 році завод відвідали польські промисловці з Пйотркува-Трибунальського, нагадавши про історичний зв’язок із «Ойкосом».

Сьогодні Львівський фанерний комбінат, відомий у народі як завод, має назву ТзОВ «Язьм». У 2017 році до сторічного ювілею підприємство видало брошуру про свою історію, призначену переважно для бізнес-партнерів і працівників. У 2018 році учні ліцею №38 створили краєзнавче відео, де показали завод ізсередини та з висоти пташиного польоту, а також записали спогади колишніх працівників.

Юрко СЕМАШКО
Фото автора, фейсбук-сторінки козацької чайки «Пресвята Покрова», скановані матеріали — із сайтів польських цифрових архівів.