Активісти боролись проти ЖК «Ріхерт & Парк» на Подолі, щоб потім землю під ним придбав президент агрохолдингу. Навіщо все це було?

Після кількарічного конфлікту та спроб почати реалізацію, на початку 2025 року з’явилася інформація про зупинку проєкту ЖК «Ріхерт & Парк». А нещодавно культурна інституція ∄ (відома як «Клуб на Кирилівській» або «К41») повідомила про придбання історичного заводу Ріхерта та взяття в довгострокову оренду земельної ділянки навколо броварні. 

У заяві зазначається про плани облаштувати парк з озером і відкрити простори для громади, але нічого не згадується про відновлення історичної пам’ятки. Отримання ділянки скасованого «Ріхерт&Парку» «К41» позиціонує як «захист від житлової забудови», але не називає джерело інвестицій, за допомогою яких це стало можливим. Водночас на днях власник компанії A Development, яка мала будувати «Ріхерт & Парк», Олексій Баранов заявив про тиск, який представники «K41» та залучені ними активісти, чинили на скасований проєкт. 

Як видно з коментарів під заявою «Клубу на Кирилівській» про оренду ділянки, в частини громадськості також виникли запитання щодо «таємничого інвестора», його планів на розвиток території та долі історичної пам’ятки. Тому «Хмарочос» вирішив з’ясувати, яким чином ГО подільського клубу могла орендувати таку велику ділянку в центрі міста та викупити історичний завод, яке майбутнє чекає на пам’ятку та чому амбітний проєкт від забудовника з досвідом ревіталізації історичної забудови раптово скасували. 

Для цього ми поспілкувалися з «К41», Департаментом охорони культурної спадщини, представниками місцевої громади та дослідили інформацію у реєстрах. Частини історії підтверджують також кілька розмов, зроблених «не під запис».

Що «Ріхерт&Парк» обіцяв подолянам

Компанія A Development позиціонувала «Ріхерт&Парк» не просто як проєкт типового ЖК, а як поліфункціональний комплекс з інклюзивним громадським простором і великою зеленою зоною. Після консультацій з місцевими жителями, девелопер обіцяв, що територія буде відкритою та доступною для усіх киян, а не захована за парканом.

Завод Ріхерта планували відреставрувати та ревіталізувати. Всередині мали з’явитися фудхол, коворкінг, продуктовий маркет тощо. Тобто цей простір збиралися облаштувати аналогічно до A-Station на Арсенальній площі, де девелопер уже мав успішний кейс ревіталізації історичних будівель заводу «Арсенал». 

Також A Development, знову ж таки після консультацій з громадськістю, передбачив не лише будівництво житла та реставрацію пам’ятки, а й створення паркової зони площею 5,9 га без житлової забудови. В парку мало з’явитися озеро, на місці колишнього кар’єра, утвореного внаслідок видобування глини. Сьогодні він заповнений водою та перебуває у занедбаному стані, тому девелопер планував очистити водойму і облаштувати набережну для відпочинку. Загалом, площа паркової зони передбачалася більшою за площу забудови (остання мала становити лише 4,8 га). 

Як меценатську ініціативу девелопер також погодився облаштувати перший в Україні вертикальний парк на схилах Юрковиці (на ділянці площею близько 6 га, за межами «Ріхерт&Парку»). Там мали з’явитися еко-стежки, пішохідні маршрути й оглядові майданчики з панорамами Подолу. Адже наразі ця територія є ізольованою та важкодоступною. Проєкт парку, за інформацією A Development, передбачав інвестиції у розмірі понад 40 мільйонів грн.

Крім того, завдяки проєкту «Ріхерт&Парк» громада Подолу мала отримати від девелопера не лише паркові зони, а й відновлення місцевої школи. Тобто громадськість обрала навчальний заклад, у який забудовник готовий був інвестувати кілька десятків мільйонів грн. Це закріпили в меморандумі, укладеному восени минулого року між девелопером та представниками громади. 

Критика проєкту 

Проблемна комунікація

Але попри підтримку «Ріхерт&Парку» частиною подолян, чимало містян, які називають себе активістами, а також деякі місцеві жителі піддавали проєкт постійній критиці. Що ж саме викликало невдоволення? Однією з проблем місцевий житель і співзасновник спільноти сусідів «Подоляночка» Павло Калюк називає неефективну комунікацію. Адже, за його словами, після повномасштабної війни в забудовника відбулася «зміна інтонації» у спілкуванні з громадськістю.

«Зустрічі були загальними, не було реальних консультацій. Була позиція, що от ми вам підемо на такі-то поступки, зробимо вам парк і благоустрій за мільйон доларів, і ви маєте бути вдячні за це. Тобто забудовник не приймав ніякої критики, а просто намагався «протиснути» свій проєкт. На зустрічі у Подільській РДА, де я був присутній, почалися маніпулятивні та відверто зневажливі речі, які не налаштовували на якийсь діалог», – зазначає активіст.

Водночас інша місцева жителька Подолу Тетяна Максименко вважає, що завдяки громадському тиску A Development пішли на багато компромісів і планували реалізувати справді корисні для подолян ініціативи. А комунікація з громадою відбувалася на постійній основі, адже девелопер організовував багато консультаційних зустрічей і громадських обговорень проєкту, зокрема в КМДА та Подільській РДА.

«Я не можу назвати себе тією людиною, яка «завзято підтримувала» проєкт. Тому що змусити девелопера робити парк, змусити вкладати у це гроші, змусити понизити висотність житлових будинків – це все створило йому багато незручностей. До того ж, коли я приєдналася до розгляду проєкту, то спочатку виступала проти. Бо для мене будь-який забудовник апріорі був поганим. Але згодом мене дуже здивувало, що девелопер таки йшов на поступки після обговорень з громадою, навіть у найбільш «болючих» питаннях, як от з висотністю», – розповідає Тетяна.

Проблема з висотністю забудови

Висотність і справді стала однією з найбільш обговорюваних тем навколо «Ріхерт&Парку». Адже попри обмеження Генпланом Києва висоти забудови лише 27 метрами у цьому районі, в початковому проєкті ЖК найвищі будинки сягали 42 метрів. А очільник A Development взагалі стверджував, що в компанії є дозволи на зведення будівель висотою до 60 метрів.

«Десь у 2021 році діалог з девелопером ще був у форматі «софт павер», через який громада намагалася донести забудовнику важливість зниження висотності. Адже на Кирилівській є хороші приклади забудови, коли висоту спеціально понижували, щоб не закривати мешканцям краєвид. І спочатку в A Development ніби погоджувалися з громадою, казали проєкт ще не фіналізований. Однак після повномасштабного вторгнення дискусії згорнулися. А згодом КМДА ухвалила вибіркове підвищення висотності на Подолі», – розповідає Павло Калюк.

Справді, у 2022 році міська влада збільшила дозволену висоту забудови Подолу в окремих кварталах, піднявши межу на території навколо Ріхерта до 42 метрів. Деякі активісти тоді припускали, що таке рішення пов’язане саме з реалізацією проєкту «Ріхерт&Парк». Однак A Development заперечувала, що компанія просила КМДА змінити висотність. 

Директорка Департаменту охорони культурної спадщини Марина Соловйова зазначає, що завжди наголошувала на допустимій висотності не більше 27 метрів, оскільки проєкт мав реалізовуватися в центральному історичному ареалі Києва. І врешті, як зазначає чиновниця, після численних обговорень з громадськістю забудовник вирішив піти на компроміс. 

Девелопер погодився зменшити максимальну висоту будівель до 36 метрів. Але таких споруд мало бути лише декілька, всю іншу забудову планували зробити не вище 27 метрів. До того ж, висота Юрковиці залишалася більшою за граничну позначку найвищих будівель майже на 35 метрів. Тож краєвид на гору зберігався, що підтверджувалося експертною оцінкою фахівців з Українського державного інституту культурної спадщини. 

Також, як розповідає Тетяна Максименко, це був перший девелопер, який замовив оцінювання зорового сприйняття проєкту ЖК з різних точок і висот міста. Коли у 2021 році провели ініційоване А Development 3D-моделювання, як зазначає «Наш Київ», результати дослідження позитивно оцінила та схвалила Наукова рада з ДОКС. Взагалі, як пояснює Тетяна, сьогодні на Подолі вистачає висоток та незаконної забудови, зокрема на Щекавиці. Тому, на її думку, «Ріхерт&Парк» не міг зіпсувати подолянам краєвиди більше за ті проєкти, на адресу яких критика майже не звучить.

Ризик залишитися довгобудом

Про інші девелоперські проєкти на Подолі згадує і Павло Калюк, наголошуючи на призупиненні реалізації багатьох із них через низький попит серед інвесторів: «Якщо подивитися на інші будівництва на Подолі, то більшість зараз завмерли. Адже люди не поспішають купувати житло під час війни. І «Ріхерт&Парк» ризикував стати черговим довгобудом. Особливо враховуючи те, що цей комплекс планувався як «напівлюксове» житло, якого і так вистачає в Києві. Нам не потрібні ще одні Новопечерські Липки». 

Калюк, засновник місцевої спільноти «Подоляночка», вважає, що наразі в населення більший попит на житло «економ-класу», ніж на елітне. Тому, на думку Павла, якщо вже і будувати житловий комплекс на території навколо броварні, то краще робити більш доступні оселі. Або взагалі соціальне житло. Водночас Тетяна Максименко пояснює, що ідея зведення соціального житла в центрі Києва нереалістична. Адже ціни на нерухомість і землю тут значно вищі, що ускладнює реалізацію подібних ініціатив. До того ж, якщо говорити саме про територію навколо Ріхерта, то у випадку відсутності комерційної складової проєкту зникає джерело фінансування для благоустрою території та відновлення історичної пам’ятки.

Проблема з ґрунтом

Одне з фундаментальних питань, на яке забудовник «Ріхерт&Парку», за словами Павла Калюка, так і не відповів – це перерозподіл ґрунтових вод. «Будинки на Подолі просідають. Тому коли ви будуєте великі бетонні споруди, маєте перерозподілити потоки підземних вод. Але забудовник так і не зміг відповісти як будівництво вплинуло б на сусідні будівлі», – зазначає активіст.

Водночас A Development інформував про ризики сповзання ґрунту з гори Юрковиця, звідки до водойми на місці колишнього кар’єру стікають природні струмки й наповнені опадами джерела. Тому, щоб зробити на цій локації озеро та безпечне середовище навколо нього, девелопер планував укріпити схили Юрковиці та зупинити ерозійні процеси в межах створення вертикального парку. 

Відсутність дій для збереження пам’ятки

Чимало побоювань, які озвучували представники місцевої громади та активісти, налаштовані проти будівництва «Ріхерт&Парку», стосувалися збереження історичної пам’ятки. Хоча девелопер відразу озвучив плани щодо реставрації будівель заводу, громадськість сумнівалася у справжності цих намірів. «За стільки років оренди забудовник нічого не зробив для збереження історичних будівель і не почав реставрацію. А коли з’їжджав, то навіть видрав віконні рами, вставлені ним раніше. Це яскравий приклад реального ставлення забудовника до культурної спадщини. Тому склалися враження, що він просто маніпулював ідеєю відновлення пам’ятки для піару проєкту. Це підтверджують певні маленькі кейси», – зазначає Павло Калюк.

Однак Тетяна Максименко зауважує, що девелопер дуже довго не міг отримати дозвіл від ДОКС на проведення навіть протиаварійних робіт. «Затримку з дозволами аргументували тим, що об’єкт занадто скандальний. І це все достатньо ускладнювало процес збереження пам’ятки. Хоча в інших країнах подібні механізми добре відпрацьовані, тому процедура погодження відбувається значно швидше», – пояснює Тетяна. Очільниця ДОКС Марина Соловйова підтверджує, що представник A Development приходив у Департамент і розповідав про плани реставрації пам’ятки. Почати відновлення збиралися саме з димаря, оскільки він був у найбільш поганому стані. Дозвіл на роботи на димарі був наданий 2024 року, після чого вони розпочалися. 

Зокрема, у жовтні девелопер повідомляв про початок підготовки до реставрації та проведення піскоструминної обробки димаря для очищення поверхні. Завдяки цьому пам’ятка повернула свій оригінальний колір. Далі похилену трубу планували укріпити. Загалом, працювати над реставрацією запросили архітектора Юрія Лосицького, який займався відновленням Михайлівського монастиря та сходів до пам’ятника Магдебурзькому праву. На фасадах заводу збиралися відновити пошкоджені та втрачені архітектурні елементи за історичними фотографіями й описами. Також пам’ятці хотіли повернути оригінальний колір початку ХХ ст., коли броварня мала облицювання з жовтої київської цегли. 

Концепцію реставрації презентували на початку 2023 року на Консультативній Раді при ДОКС, де отримали схвалення від фахівців. «Той проєкт, який показував Олексій Баранов, був дуже красивим. Єдина претензія від Департаменту стосувалася висотності, недопустимої в центральному історичному ареалі Києва. Але все решта було дуже гарним і якісно розробленим. Це виглядало привабливо та могло стати «родзинкою» Подолу», – зазначає Марина Соловйова.

Скасування проєкту 

У лютому 2025 року один з топ-менеджерів A Development повідомив, що «Ріхерт&Парк» виходить з інвестиційного портфелю проєктів компанії, а сам він йде з компанії. Згодом сторінка ЖК зникла і на сайті ЛУН. Але чому такий масштабний проєкт, для розробки та початку реалізації якого девелопер доклав багато зусиль, раптово скасували? Чи дійсно справа лише в критиці проєкту частиною місцевої громади?

Зупинка «Ріхерт&Парку» стала для Тетяни Максименко несподіванкою: «Я тут народилася, для мене ця ділянка – особиста історія. Мрію побачити її гарною, а не в теперішньому стані, коли пам’ятка руйнується, територія занедбана, вештаються безпритульні. Тому хотілося, щоб A Development залишився і реалізував свій проєкт. Адже всі ми бачимо як Арсенальна, котра була в жахливому вигляді, лише за декілька років перетворилася на одну з найпопулярніших локацій серед киян. Такого дуже не вистачає цій частині Подолу, тож я сподівалася, що ситуація зміниться. А тут раптово з’являються новини, що проєкт скасовується». 

І хоча остаточну зупинку проєкту місцева жителька не передбачала, за словами Тетяни, певний тиск зі спробами посприяти скасуванню «Ріхерт&Парку» почався на девелопера ще раніше. А особливо активізувався минулого року, коли одночасно від різних громадських організацій почали лунати заяви з вимогою зупинити будівництво ЖК і зробити на території лише парк.

Вимоги створення парку

Питання появи зеленої зони на Юрковиці піднімалося вже давно. Зокрема, ще до повномасштабної війни Київрада повідомляла про плани створення ландшафтного заказника «Гора Юрковиця» та закріплення за ним охоронного статусу (після початку вторгнення процес загальмувався). Представники місцевої громади також неодноразово закликали зберегти територію від різних забудовників. Однак вимоги не припинилися навіть після того, як девелопер «Ріхерт&Парку» пообіцяв облаштувати великий парк на території та згадав про це в укладеному меморандумі. За словами Павла Калюка, громадськість не довіряла обіцянкам девелопера через нібито маніпулятивну комунікацію: «Меморандум ні до чого не зобов’язує та не має жодної юридичної сили. Це чисто декларативна річ. До того ж, підписали його з тими місцевими, хто був «зручним» для забудовника. Тому ніякої довіри до нього не було».

Однак варто зауважити, що певні наслідки у разі невиконання умов меморандуму для забудовника таки передбачалися. Про це згадувалося у рішеннях Київради щодо оренди землі компанією «Керамблоки-Інвест», яка була замовником будівництва ЖК навколо броварні ще до A Development (пізніше девелопер придбав її для реалізації свого проєкту). Зокрема, в рішенні про поділ на дві частини земельної ділянки, де планувалося зведення «Ріхерт&Парку», вимагалося «виконати умови Меморандуму про співпрацю представників громади та користувача земельних ділянок щодо реалізації проєкту благоустрою паркової зони». А недотримання зобов’язань тягнуло б за собою припинення права користування ділянкою. Аналогічне покарання передбачалося і в рішенні про дозвіл орендувати цій компанії сусідню ділянку, що також мала стати частиною «Ріхерт&Парку».

Попри це, частина громадськості продовжувала заявляти про відмінність справжніх намірів забудовника. Наприклад, коли у листопаді минулого року Київрада передала на баланс «Київзеленбуду» ділянку на схилах Юрковиці, де планувалося облаштування вертикального парку і була присутня незаконна забудова – активісти розкритикували це рішення через плани девелопера нібито вирубати дерева та пошкодити схил. Хоча A Development, як зазначалося вище, навпаки декларував наміри зберегти природні ландшафти й укріпити схили Юрковиці. А рішення передачі на баланс міста території, яка до того мала невизначений статус, позиціонував як додатковий захист від несанкціонованого будівництва. Зокрема, у своєму пресрелізі компанія стверджувала, що ділянка вертикального парку залишиться на балансі «Київзеленбуду» з метою догляду, збереження та розвитку зеленої зони для громади. 

Особливо масово вимоги «захистити Юрковицю від забудови та створити парк» почали лунати у 2024 році. Протягом декількох місяців з’явилося три петиції на цю тему (дві до Київради і одна до Президента), підписувати які закликали на своїх медійних платформах громадські та культурні організації, активісти і новинні пабліки. Петицію про скасування договору оренди земельної ділянки з «Керамблоки-Інвест» київська влада не підтримала, аргументуючи це відсутністю законних підстав. У відповіді на петицію з вимогою створення рекреаційного парку «Юрковиця» Київрада повідомила, що підтримає проєкт у разі надходження потрібних документів, необхідних для ініціювання розгляду. А петицію від того ж автора, але вже до Президента і з проханням створити національний парк «Пагорби Києва» – голова держави підтримав, однак відправив на опрацювання до Міндовкілля. 

Цікаво, що у тексті останнього звернення (яке дуже швидко набрало необхідну кількість підписів після публікації із закликом долучитися у відомому пабліку-мільйоннику) розповідається про незаконне будівництво на Юрковиці, котре «суперечить інтересу громади, яка вже багато років бореться за цей пагорб та ділянки поряд – озеро та ліс». А також зазначається, що «замість створення на території вказаної земельної ділянки парку… земля за безцінь передана в оренду забудовнику». Однак автор петиції не згадує, що на схилах гори планувалося лише облаштування вертикального парку, а сам проєкт «Ріхерт&Парк» передбачав створення великої паркової зони з озером. 

Поява цих петицій і активна інформаційна підтримка, на думку Тетяни Максименко, насправді були не випадковістю, а спланованою медійною кампанією. «Спочатку з’явилася петиція до Київради від людини, яка не з Подолу та ніколи не брала активної участі в житті місцевої громади. До того ж, інструмент петицій працює таким чином, що висунувши якусь ініціативу ти мусиш потім готувати документи, ходити на засідання комісій, тобто бути постійно залученим до процесу реалізації своєї ідеї. Однак ніяких подальших дій автор звернення не робив. І коли петиція до Київради не дала потрібного результату, бо місцеві жителі не підтримали ідею про «поганого забудовника», з’явилася петиція до Президента», – пояснює Тетяна.

Однак з другим зверненням також виникли проблеми. Адже територія навколо Ріхерта не підходить під критерії саме національного парку. Як зазначає Тетяна, це підтвердило і Міндовкілля у відповіді на її запит. Тому єдине, що можна реалізувати на ділянці біля Юрковиці – це звичайний парк. Але після такої медійної кампанії у більшої частини громадськості пам’яті тоді залишилася інформація про «чергову незаконну забудову» на Подолі, якою хочуть знищити природну зону на Юрковиці та не дати місцевій громаді зробити парк. Звісно, такі репутаційні ризики негативно впливають на будь-якого девелопера. Тому можуть стати ще однією вагомою причиною для відмови від запланованого проєкту. 

Тиск на A Development

Але тиск на забудовника міг здійснювався не лише в інформаційному полі. Адже в листопаді минулого року, коли проєкт уже був на активній стадії реалізації і на території з’явилася будівельна техніка – на земельні ділянки «Ріхерт&Парку» наклали арешт. А на початку цього року, як свідчать відкриті реєстри, в суді почали розглядатися декілька позовів, де фігурує компанія «Керамблоки-Інвест». Наприклад, одна справа оскаржувала законність будівництва ЖК через видані ще у 2014 році містобудівні умови та обмеження, зокрема у питанні перевищення висотності забудови.

Арешт із забороною будівельних робіт Подільський районний суд наклав через ситуацію з поділом земельної ділянки 8000000000:85:311:0033, яка була в оренді компанії «Керамблоки-Інвест» і на якій власне мав зводитися «Ріхерт&Парк». Адже у жовтні минулого року рішенням Київради ця ділянка була розділена на дві частини: 8000000000:85:311:0031 (площею 4,8 га) і 8000000000:85:311:0032 (площею 5,9 га). У судовому рішенні зазначалося про тимчасовий арешт до з’ясування усіх обставин і встановлення причин поділу землі та відсутності у містобудівних умовах вимог щодо висотності забудови. 

Хоча у той же день, коли суд виніс рішення, через пресреліз щодо відновлення реалізації проєкту, A Development повідомляла про збереження висотності у межах норми: «поновлення будівельних робіт передбачено виключно в межах черг, де гранична висота будинків не перевищує відмітку 27 метрів». Також компанія підвереджувала план облаштування парку на новосформованій ділянці площею 5,9 га. Адже поділ землі, як пояснював девелопер ще раніше, відбувся саме з метою виокремлення території для створення парку (менша ділянка 4,8 га відводилася під забудову).

Після постанови суду офіційні ресурси «Ріхерт&Парку» майже перестали публікувати оновлення, а через кілька місяців – стало відомо про зупинку проєкту. Але чи можна припустити, що інформаційна кампанія з петиціями й арешт ділянки були цілеспрямованою атакою на A Development з метою домогтися скасування «Ріхерт&Парку»? 

У нещодавньому інтерв’ю Forbes Олексій Баранов підтвердив, що проєкт зазнавав тиску – від резидентів «К41» та залучених ними активістів. «Спробували знайти комунікацію – не змогли, попри підтримку нашого проєкту громадою Подолу. Тож продали проєкт», – зазначив власник A Development. Хоча, за словами Баранова, рішення відмовитися від «Ріхерт&Парку» він ухвалив тоді, коли «один бізнесмен» вийшов на партнерів проєкту з пропозицією про продаж своїх часток, на що отримав згоду. А оскільки зайвих коштів на викуп цих часток у Баранова не було, він продав свою разом з ними.

Чому ж «К41», відомий як «Клуб на Кирилівській», міг чинити спротив реалізації «Ріхерт&Парку»? І ким може бути бізнесмен, про якого згадував власник A Development? Культурна інституція ∄, як офіційно представляє себе «К41», є популярним нічним клубом на Подолі. Розташований він за адресою вул. Кирилівська, 41, завдяки чому й отримав свою назву. Функціонує клуб всередині колишнього «Пивзаводу на Подолі», недалеко від броварні Ріхерта.

І хоча вздовж самої Кирилівської між «К41» і територією нереалізованого «Ріхерт&Парку» знаходиться декілька будівель, з іншого боку вони мали стати сусідами. Саме там знаходиться внутрішній дворик закладу. Як пояснили «Хмарочосу» гості клубу: «Були б проблеми, якби вікна житлових будинків виходили до клубу. Тому що вони виходили б туди, де влітку проводять вечірки. А для клубу, в якому абсолютно нормально танцювати напівоголеним, а фотографувати заборонено… це явна проблема». Такої ж думки Тетяна Максименко: сусідство з ЖК не подобалося ком’юніті «К41». Адже великий житловий комплекс поруч міг перешкоджати діяльності та завдавати незручності клубу.

Пізніше «Ріхерт&Парк» став ще ближчим до клубу – у вересні 2024 року, як вже згадувалося вище, компанія «Керамблоки-Інвест» отримала дозвіл на оренду сусідньої земельної ділянки, яка також стала частиною проєкту. Розташована ділянка 8000000000:85:311:0069 за адресою вул. Кирилівська, 41-45 та межує з ділянкою 8000000000:85:311:0067, на якій знаходиться будівля з клубом. Останню орендує ТОВ «ГРАВІТІ», зареєстроване за адресою вул. Кирилівська, 41. І саме таке потенційне сусідство,

То якою ж була позиція «Клубу на Кирилівській» щодо будівництва «Ріхерт&Парку»? У коментарі, який ми отримали від «К41», незгода з планами A Development підтвердилася: «Ми публічно виступали проти реалізації проєкту «Ріхерт&Парк» через його руйнівний вплив на історичну та природну спадщину Києва. Культурна інституція ∄ ніколи не підтримувала житлову забудову на території Юрковиці. Водночас ми активно підтримували ініціативи представників громади та екологічних активістів, спрямовані на захист Юрковиці».

Зокрема, минулого року «К41» долучився до інформаційної кампанії за підписання петицій. З коментаря вище і дописів у соцмережах зрозуміло, що K41 Community Fund представляло «Ріхерт&Парк» як спробу забудувати Юрковицю, знищити історичний завод і позбавити киян місця рекреації та відпочинку. Але оскільки сам девелопер навпаки позиціонував проєкт як можливість створення на Подолі великої рекреаційної зони з парками та громадського простору з відновленою історичною пам’яткою, ми запитали чи комунікував «К41» з A Development щодо реалізації проєкту. На це інституція відповіла, що діалог з девелопером таки відбувався, але без обговорення «Ріхерт&Парку»: «Ми хотіли познайомитися та розказати про наш проєкт і нашу спільноту». 

Однак інституція «К41» не просто закликала громадськість долучатися до підпису петицій за створення парку замість ЖК. У жовтні минулого року «Клуб на Кирилівській» повідомляв, що не обмежується очікуванням результатів лише однієї ініціативи (зі створення Національного парку), а звертається до різних інституцій та вживає усіх можливих заходів для «захисту культурних цінностей і збереження історичних надбань міста». Зокрема, команда «К41» супроводжувала позови до суду «щодо відстоювання прав на культурну спадщину міста» (що може стосуватися тих самих судових справ проти «Ріхерт&Парку»). Клуб навіть направив до прокуратури звернення щодо захисту культурної спадщини та історичних місць від забудови. І стосувалося воно земельної ділянки «Ріхерт&Парку», на яку згодом наклали арешт. Тож очевидно, що «К41» намагався активно сприяти зупинці проєкту.

Але про остаточне скасування «Ріхерт&Парку», як запевняє інституція ∄, команда дізналася з «перевірених джерел». Можна припустити, що цим джерелом став власник «К41». І хоча публічної інформації про нього немає, власником клубу називають українського бізнесмена та президента агрохолдингу Kernel Андрія Веревського. Крім того, саме він зазначається кінцевим бенефіціарним власником вже згадуваної вище компанії «ГРАВІТІ», адреса реєстрації якої збігається з «Клубом на Кирилівській», а види діяльності схожі з тими, які потрібні для управління нічним клубом. На запитання про сприяння зупинці «Ріхерт&Парку» паном Веревським інституція відповіла, що не знає його позиції щодо проєкту (запитання чи саме Андрій Веревський є власником «К41» – залишилося без відповіді). Водночас Олексій Баранов згадував про певного бізнесмена, котрий зв’язався з партнерами та домовився про продаж їхніх часток проєкту. «Хмарочос» неодноразово звертався до компанії Kernel за коментарями, але відповідей не отримав.

Новий власник Ріхерта

Врешті спроби «Клубу на Кирилівській» домогтися скасування проєкту «Ріхерт&Парк» таки спрацювали. А згодом інституція ∄ отримала цю територію з пам’яткою. Однак постає запитання яким чином «К41» вдалося орендувати ділянку розміром понад 10 га та історичний завод у центрі міста, що точно було недешевою угодою. У нещодавній заяві K41 Community Fund повідомлялося, що це стало можливим завдяки інвестиціям. «Ми справді шукали інвесторів, які могли б орендувати цю землю, оскільки у нас немає довіри до КМДА та того, як вони могли б надалі управляти цією територією. Ми знайшли інвесторів, і наша команда разом з ними працює над планами для майбутнього сусідніх ділянок», – прокоментував «К41». Однак наше запитання про джерело інвестицій залишилося без відповіді. Водночас у коментарі «БЖ» інституція ∄ зазначила, що інвестори прийняли рішення залишитися анонімними, тому їхні імена чи кількість не розголошується.

Але знайти таємного інвестора дуже просто – варто звернутись до відкритих державних реєстрів. Виявилося, що до переліку власників компанії «Керамблоки-Інвест», в оренді якої перебували земельні ділянки для будівництва «Ріхерт&Парку», 12 лютого цього року додалося ТОВ «Кернел-Трейд». А наступного дня – ще три приватні особи (Переятенець Вячеслав, Переятенець Ольга та Данилевський Артем). Ця ж четвірка в ті самі дати стала власниками ТОВ «В-Констракшн», у якого раніше серед власників зазначався Олексій Баранов. Ця компанія є власником заводу Ріхерта за адресою вул. Кирилівська, 35 та орендує ділянку 8000000000:85:311:0066 під ним. Крім того, першого травня цього року Антимонопольний комітет України дозволив «Кернел-Трейд» набути контроль над компанією «Керамоблоки-Інвест».

А кінцевим бенефіціарним власником компанії «Кернел-Трейд» є той самий Андрій Веревський, президент агрохолдингу Kernel. Компанія є одним з найбільших у світі експортерів соняшникової олії, а сам Андрій Веревський декілька разів обирався народним депутатом і входить до переліку найбагатших українців.

Інша ділянка, 8000000000:85:311:0032, на якій мав би бути парк за проєктом A Development, знаходиться в оренді ТОВ «Керікс Девелопмент», яку створили влітку 2024 року і яка також належала компанії Баранова. Зараз, згідно з даними реєстру, «Керікс Девелопмент» також належить Веревському.

Отже, якщо «К41» заявив про купівлю історичного заводу та оренду землі навколо, а у двох компаніях, які до того орендували землю та володіли пам’яткою, серед бенефіціарів нещодавно з’явився Андрій Веревський – зрозуміло, чому саме інституція ∄ заявила про оренду ділянок під колишнім ЖК. Однак питання чому «Клуб на Кирилівській» не ділиться цією інформацією публічно, що допомогло б громадськості з більшою довірою ставитися до обіцянок «К41» щодо майбутнього розвитку території навколо Ріхерта – залишається відкритим.

Майбутнє пам’ятки і території навколо

Незалежно від зміни власників ділянки скасованого «Ріхерт&Парку», найбільшим інтересом для киян у всій цій історії залишається отримання парку, збереження схилів «Юрковиці» та відновлення історичної пам’ятки. Оскільки проєкт, який все це обіцяв подолянам, був зупинений – тепер відповідальність за реалізацію згаданих потреб лежить на культурній інституції ∄. То які ж плани у «К41» на броварню Ріхерта і територію площею понад 10 га?

Розвиток території навколо Ріхерта

У заяві про оренду землі «К41» запевнив, що планує відкрити там парк з озером і простори для громади. Також незабаром команда пообіцяла ініціювати толоку для наведення порядку на території. Ці плани інституція ∄ підтвердила і в коментарі «Хмарочосу»: «Ця місцевість має бути збережена як простір для рекреації, культури та спільнотної взаємодії, а не віддана під щільну житлову забудову, яка може знищити унікальний культурний кластер і перевантажити інфраструктуру району. Найкращий план розвитку території для нас передбачає створення парку та об’єктів громадського користування. Наше бачення включає створення просторів, що сприятимуть соціальній інтеграції, збереженню зелених зон та забезпеченню доступу до культурних ресурсів для всіх груп населення». Реалізація такого бачення потребуватиме десятків або сотень мільйонів гривень інвестицій та мільйонів гривень на щорічне утримання території.

Крім того, «К41» зазначив про можливість організації культурних подій на цій території. Однак детальніше свої плани представники інституції розкривати поки відмовилися, повідомивши, що комунікація з громадою щодо подальших кроків відбуватиметься у соцмережах клубу. Чи проводитимуться зустрічі з громадськістю або підписуватиметься меморандум з місцевою громадою, як  під час реалізації «Ріхерт&Парку» – наразі невідомо. Хоча, наприклад, Павло Калюк наголошує на важливості визначати майбутній розвиток території через консультації з громадськістю: «Подальшу долю цієї ділянки потрібно обговорювати, вибудовуючи максимально прозорий і демократичний спосіб комунікації з людьми. Тому створення парку було б хорошим варіантом, але в ідеалі це все має вирішуватися спільно з місцевою громадою та контролюватися міською владою».

Водночас Тетяна Максименко зазначає, що можливість появи забудови на території все одно залишається. Адже без комерційної складової підтримувати ділянку навколо Ріхерта в нормальному стані буде досить фінансово обтяжливим. Наприклад, як пояснює Тетяна, з території необхідно постійно відкачувати воду, і загалом орендна плата такої великої ділянки в центрі Києва недешева (за даними «Хмарочоса», йдеться про кілька мільйонів гривень щомісяця). Тільки цього разу проєкт ЖК може бути значно гіршим за попередній, як хвилюється Тетяна. І ризик забудови території навколо Ріхерта справді зберігається. Адже компанія «Керамблоки-Інвест», через яку планувалася реалізація «Ріхерт&Парку», навіть після зміни власників зберігає договори оренди землі ще на багато років вперед і має необхідні для будівництва ЖК дозволи (якщо не враховувати можливих змін внаслідок розгляду судових справ). Цікаво, що в останньому інтерв’ю Олексій Баранов щодо майбутнього території висловився так: «Проєкту «Ріхерт&Парк» не буде. Але житло там точно з’явиться».

Збереження історичної пам’ятки

Якщо питання створення парку ще може відкладатися, найбільш нагальною є проблема зі збереженням історичного заводу Ріхерта. Адже з кожним роком пам’ятка зазнає все більших руйнувань і не зможе чекати вічно. До того ж, сьогодні на Подолі, який напр. ХІХ – поч. ХХ ст. був осередком промисловості Києва, майже не залишилося історичної забудови, що була б яскравим свідченням тієї епохи. А заснований у 1892 році пивоварний завод підприємця Михайла Ріхерта є унікальною історичною та архітектурною пам’яткою (новий корпус, який зберігся дотепер, збудований у 1908 році). Особливо з урахуванням, що броварня була спроєктована за модерною для того часу системою й отримала парові машини, електродвигуни та 40-метровий димар, який сьогодні є найстарішим у Києві.

Однак після остаточного припинення роботи підприємства історичні будівлі заводу перебувають у занедбаному стані. Хоча комплекс споруд, до складу якого входить головний корпус, житловий конторський будинок і димар, є пам’яткою місцевого значення. Марина Соловйова підтверджує, що наразі історичні будівлі перебувають у поганому стані: «Ще в 2021 році було складено акт технічного стану пам’ятки, у якому вказано, що стан майже всіх її складових незадовільний». Після нашої розмови очільниця ДОКС відправила інспекторів перевірити сьогоднішній стан заводу Ріхерта. Внаслідок цього обстеження був зроблений висновок, що пам’ятка продовжує перебувати у незадовільному стані. Тому, як зазначає Марина Соловйова, історичні споруди потребують негайної консервації та протиаварійних робіт.

Про скасування проєкту «Ріхерт&Парк», за словами очільниці ДОКС, вона дізналася з новин і від членів Громадської ради при Подільській РДА. Але хто став новим власником заводу їй не відомо, і до Департаменту він ще не звертався. Охоронний договір на пам’ятку був підписаний у 2021 році між ДОКС та компанією «В-Констракшн», яка є власником історичних будівель. «У договорі встановлені чіткі строки, протягом яких необхідно відреставрувати пам’ятку. І виконати ремонтно-реставраційні роботи власник Ріхерта мав ще до 2024 року. Однак наразі триває війна, тому терміни можуть бути перенесені. Але для цього потрібна додаткова угода до охоронного договору. Якщо новий власник до нас не звернеться, ми зв’яжемося з ним самі та запросимо у Департамент, щоб обговорити подальші плани. А якщо власник нас ігноруватиме або так і не почне жодних робіт, то будемо надавати приписи й розглядати фінансові санкції», – пояснює Марина Соловйова.

Адже якщо у компанії, з якою укладався охоронний договір і яка володіє пам’яткою, просто змінився бенефіціарний власник – всі зобов’язання та дозволи щодо реставрації зберігаються. Зокрема, під час реалізації «Ріхерт&Парку» був отриманий дозвіл на виконання протиаварійних робіт на димарі, як зазначає очільниця ДОКС. Тому Департамент наголошує, що новий власник пам’ятки вже може поновлювати на ньому роботи.

Але чи є взагалі реставрація заводу Ріхерта серед планів «К41»? Адже у своїй заяві про купівлю броварні «Клуб на Кирилівській» згадував лише про створення парку. У відповіді «Хмарочосу» інституція відмовилася коментувати запитання про збереження та реставрацію пам’ятки, лише зазначивши про свій досвід ревіталізації будівель на прикладі «Пивзаводу на Подолі». «Це був якісний та кропіткий процес трансформації, адже нам було важливо зберегти якомога більше старих архітектурних конструкцій», – описують представники ∄ ревіталізацію історичної будівлі, де сьогодні безпосередньо знаходиться клуб.

Однак у коментарі «Телеграфу» інституція підтвердила плани реставрації та реконструкції заводу Ріхерта, з максимальним збереженням історичної автентичності будівель. Хоча реконструювати пам’ятки заборонено, тож сподіваємося йдеться лише про реставрацію. Для фінансування робіт, як зазначив «К41», наразі розглядають залучення кількох джерел, включно з приватними інвестиціями та грантовими програмами. І це питання насправді є найголовнішою проблемою, що може стати на заваді відновлення пам’ятки після скасування «Ріхерт&Парку». Адже після зникнення комерційної складової проєкту кошти на реставрацію можна отримати лише у вигляді меценатства. Хоча реставраційні роботи і так є надзвичайно дороговартісними та здебільшого дорожчими, ніж знесення будівлі та зведення на її місці нової. А оскільки ніхто з ініціаторів зупинки «Ріхерт&Парку» та створення на тій території лише паркової зони не надавав пояснення звідки брати фінансування для відновлення історичного заводу, постає запитання чи вдасться тепер реалізувати це «К41». І чи не залишиться унікальна пам’ятка занедбаною, поки не зруйнується повністю.

Отже, порахуємо. Сотні мільйонів на реставрацію, облаштування парку та культурних просторів; ще мільйони щороку на оренду та утримання території. Висновок? Або на цій землі має з’явитись щось дуже прибуткове, наприклад нове житло, при чому територію продадуть новим бізнес-структурам. Або меценат та грантодавці мають бути дуже щедрими і фінансувати проєкт багато років, як будівництво, так і утримання. Або бізнес-план активістів неможливо виконати, і тоді будмайданчик з аварійною пам’яткою з нами надовго.

А що з активістами?

Проте найцікавішим моментом в усій історії є те, як вона вплине на майбутнє громадського руху в Києві, антизабудовного та пам’яткоохоронного. Адже як ми показали, нічний клуб, афілійований з одним з найбагатших та найвпливовіших українців, схилила на свій бік частину громади та активу Києва задля просування власних інтересів – недопущення будівництва житла, яке б заважало діяльності цього клубу. Щоб після довготривалого громадського тиску, який часто був маніпулятивним чи опускався до відвертої брехні, президент агрохолдингу зміг придбати у забудовника землю, хоча в проєкт розвитку цієї території вже були вкладені значні кошти, а ще більше мало піти на видатки для громади.

Чи можна говорити в такому разі про об’єктивність та незалежність усіх, хто активно виступав проти будівництва, заплямовував репутацію іншої сторони та відмовлявся розбиратись в нюансах і вести тривалу комунікацію? Зрозуміло, чому це робили представники клубу – це було в їхніх інтересах. Але навіщо це було всім іншим активістам? І чи збережеться до них довіра, як до лідерів громадської думки чи незалежних фахових експертів?

І головне, ця історія покаже всім київським девелоперам, що комунікувати з активістами та шукати компроміси немає сенсу. Тепер ми всі маємо гучний кейс на підтвердження тези забудовників про псевдоактивістів, за якими можуть стояти інші бізнес-інтереси.