Крилатий янгол на крилатій ракеті

У закарпатському замку Сент-Міклош група художників перетворює російські знаряддя вбивства на витвори мистецтва

Професійні живописці, художники з театру, діти, що вчаться в мистецькій школі при замку Сент-Міклош, розмальовують уламки справжніх російських ракет, які чи не щодня падають на голови українцям у різних містах та селах нашої країни. Уламки маленькі або ж величиною в людський зріст. Художники обирають сюжети від біблійних до символічно переосмислених слів визначних діячів. Хтось зображає на уламках крилатих російських ракет свого батька, який загинув на фронті, – з крилами та німбом…

Про те, як художники в студії при замку Сент-Міклош працюють зі знаряддями смерті та перетворюють їх на витвори мистецтва – в репортажі Укрінформу.

ЗРОБИТИ ІЗ ЖАХЛИВОГО ПРЕКРАСНЕ

Художник, орендатор замку Сент-Міклош Йосип Бартош розповідає, що ця історія почалася в 2023 році.

- Друг нашого замку, який наразі працює в Дипломатичній академії в Києві, запропонував об’єднати художників довкола розписів уламків російських ракет, зібраних на місцях ударів по мирних містах України, – розповідає Йосип Бартош. – Згодом у нас у гостях був тодішній міністр МЗС Дмитро Кулеба, і ми довго говорили про майбутні виставки таких робіт і про те, чи можуть, насправді, художники змінити суть предмету, який вбиває – і перевернути її суть на мистецьку? Зробити із жахливого прекрасне? Я тоді подумав і сказав, що можуть. І ми взялися за цю роботу.

Йосип Бартош розповідає, що їм у студію при замку передали кілька десятків великих (часом у людський зріст) та менших шматків розірваних ракет.

- Ми їх розбирали, обирали підходящі за формою та фактурою (деякі ракети просто металеві, а деякі росіяни обробляють спеціальним покриттям, аби їх не фіксували радари – такі не підходять для художнього розпису) і почали працювати. Це була команда із понад десяти художників, – каже Бартош. – Ми з дружиною Танею Бартош, наші друзі – професійні художники, художники з Мукачівського драматичного театру, діти, які навчаються в нашій мистецькій школі при замку... Також долучилися люди, що вимушено переїхали до нас на Закарпаття із зони бойових дій та тут почали малювати.

Йосип Бартош каже, що завдяки цьому проєкту він згадав, що є художником – бо не малював вісім років…

КОЖЕН ХУДОЖНИК ОБИРАВ СЮЖЕТ, Я НАПИСАВ АДАМА І ЄВУ

Цікавлюся у митців, що вони зображали на уламках: щось на кшталт квіточок та пташок, як це роблять волонтери, коли розписують тубуси для лотерей під збори?

- Ні, кожен з нас мав свою тему, яку обирав, кожен митець творив свій сюжет. А діти – так, малювали квіточки і пташок. Я обрав для своєї роботи історію Адама і Єви, назвав її «Початок».

- Тобто початок – це створення людини, а ракета – це те, що приносить людині кінець?

- Не тільки. Це моє особисте відчуття природи цієї війни як природи будь-якого зла – в нашій культурі воно починається від біблійного сюжету про гріхопадіння Адама і Єви. Якщо брати біблійний сюжет, то причетність людської природи до зла, схильність людей піддаватися злу – ось те, що нас привело до цієї ракети. Треба дивитися глибше, в корінь людської природи, і там її змінювати, – розказує художник.

Його дружина Тетяна обрала інший сюжет.

- Вона показала як Україна, будучи в такому подавленому стані, нині розправляє свої крила і возноситься до небес. Вона намалювала таку метафору Перемоги.

БАТЬКО З КРИЛАМИ Й НІМБОМ

Йосип Бартош знайомить мене із Ксенією Швец. Каже, мов, ти обов’язково маєш з нею поговорити – вона намалювала особливу роботу.

- Узагалі, я робила дві роботи, – розповідає Ксенія. – Одну – на уламкові крилатої ракети, іншу на якійсь, яку навіть не знаю. Одну назвала «Рабів до раю не пускають» – там зображена молода дівчина, яка рве на собі триколірний ланцюг. Повністю портрет не промальований, бо ця дівчина уособлює всіх нас, в ній кожен може побачити й упізнати себе. Інша моя робота, – Ксенія трохи затинається, – називається «Український ангел-охоронець». Вона – про мого батька. За основу я взяла фото свого тата – він загинув 3 січня 2023 року. Владислав Швец на псевдо «Патрон». Я теж зробила так, що його лице закриває балаклава та окуляри – так у ньому зможуть впізнати свого янгола й інші люди, які втратили на війні батьків, чоловіків, синів, братів, друзів… На мечі, який тримає тато, зобразила молот Тора – батько любив скандинавську міфологію, він був в «Азові», там усі її люблять... Ну і ще в нього є крила. І німб.

- Про німб розкажи, – радить збоку Йосип Бартош. – Їй довелося пояснювати цю деталь нерозумним людям.

-  Навіть не знаю, як це пояснити. Я передала своє розуміння цього – що наші рідні, які загинули на війні, долучаються до небесного воїнства і тепер звідти нас захищають. Вони – янголи, небесні воїни.

- Не тільки, – додає Йосип Бартош. – Справді, виходячи з церковного канону, у нас не прийнято зображати німб на людях, які не визнані церквою святими.  Утім, якщо ми візьмемо нашу європейську культуру, котра походить з грецької, – то Ксенія мала повне право це зробити. Бо люди, чоловіки і жінки, котрі захищають свою землю і падають у бою, – вони є святими. Вони віддали своє життя усвідомлено – заради своєї землі, свободи, життя інших людей – тобто, заради вищої мети. Тому хоча вони офіційно не визнані святими церквою – вони «автоматично» святі. Так їх трактує наша людська традиція: не просто герої, вони є святі, адже за життя сягнули більшого, ніж може людська сутність.

Укрінформ писав про Владислава Швеца – він відомий на Закарпатті громадський діяч.

- Тато до повномасштабної війни волонтерив, допомагав військовим, а з початком вторгнення разом із "Карпатською Січчю" воював на Київщині. Далі влітку 2022-го офіційно став до лав ЗСУ. Займався військово-патріотичним вихованням молоді, був головою закарпатського осередку гри «Сокіл-Джура», також «Джура-прикордонник» та «Джура-десантник». Зараз на Закарпатті на його честь проводять військово-патріотичні змагання «Карпатський щит» пам’яті «Патрона». Уж два роки підряд є ця гра. Проводимо її у вересні, у Колочаві, минулого року долучалися вже не тільки закарпатські команди, а й з інших областей України. Багато вихованців тата також сьогодні в ЗСУ, вони пішли його шляхом, я слідкую за ними, доначу їм на збори. Більшість теж, як і батько, долучилися до корпусу «Азов», – каже Ксенія.

АРХАНГЕЛ МИХАЇЛ ТА ПРОРОЦТВО ДУДАЄВА

Художниця Марина Чопей розповідає про свою роботу. Вона зробила кілька таких, на одному із уламків зобразила архангела Михаїла.

- Це був цікавий досвід для мене як художниці – розписати уламки зброї. Дивні були відчуття: до нас у країну із цією зброєю прийшли нас убивати, а ми з неї робимо витвір мистецтва... Ця робота з архангелом на першій нашій виставці в Києві в Дипломатичній академії була на постері. Ось інша – тут Бог у небі тримає руки, у них сонце. Жовте. А під ним блакитне небо. Це кольори нашого прапора. Я тут переосмислила слова Джохара Дудаєва про те, що росія впаде тоді, як зійде українське сонце, – ділиться Марина.

Художниця розповідає, що перша виставка робіт їхньої команди була у 2023-му в столиці України – до річниці звільнення Києва.

- Далі ми ці уламки возили вже двічі в Європу, зараз готуємо наступні роботи і буде ще одна виставка, в Німеччині. Цієї весни я була з роботами у Вілліху на кордоні з Голландією. Цікаво, що кілька разів мали перипетії з вивозом робіт. Перша виставка мала бути в Англії у 2023 році, але ми не змогли тоді вивезти розмальовані уламки через жоден із кордонів – ані через польський, ані через словацький та угорський. То був період, коли поляки, а за ними й інші блокували вантажівки на українських кордонах.

Мисткиня розповідає, що водій авто тоді, маючи на руках документи, вертався з-під кордону у Львів, дооформляв ще якісь декларації, але зрештою так і не виїхав: при крайніх спробах на угорському кордоні йому відмовили, аргументуючи тим, що «це зброя і вона може вибухнути».

- Але це не зброя! – каже Марина. – Це артефакти – уламки справжніх ракет, які падають на голови українців від росіян, уламки, які вбивають мирних жителів, руйнують міста. Коли глядач у Європі бачить їх, це справляє дуже велике враження. Люди розуміють, що це – не бутафорія, це справжнє знаряддя вбивства – перетворене українськими художниками на витвір мистецтва.

СВІТ МАЄ ЦЕ БАЧИТИ

Марина розповідає, що у 2023-му, коли роботи не змогли вивезти, їх відфотографували і вивезли вже як постери. Так їх уперше і представили європейському глядачеві.

- Коли готувалася виставка уже цієї весни, – каже Йосип Бартош, – я пішов в угорське консульство і попросив поважного консула особисто глянути на наші роботи та переконатися, що ці уламки – не «зброя, яка може вибухнути», а мистецькі роботи, і що їдуть вони в Європу на виставу з єдиною метою – показати людям правду про цю війну. Після прохання про сприяння вони виїхали за межі України.

Марина Чопей, яка супроводжувала роботи на виставку в Німеччину, каже, що на кордоні митники довго фотографували уламки, були максимально здивовані, радилися, кудись дзвонили – але зрештою роботи змогли виїхати та бути представленими в ЄС.

Зараз художники із замку Сент-Міклош готуються до чергової виставки в Німеччині. Вона запланована в Дюссельдорфі у листопаді. Йосип Бартош говорить, що надалі планують везти їх по інших країнах світу.

- Вони вже давно мали бути в Маямі та в Катарі, – каже він.

Там це мають бачити.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото авторки та з архіву Марини Чопей