"Полусмак останнього кохання": у Києві показали виставу про особисте життя Шевченка

Про це повідомляє кореспондентка Еспресо Діана Польова. 

Як наголосив режисер-постановник, автор п’єси – директор та художній керівник театру української традиції "Дзеркало", заслужений діяч мистецтв України Володимир Петранюк, цей день вшановують щороку в їхньому театрі та пам’ятають про нього.

Сама ж п’єса, за його словами, розкриває одну з найбільш особистих і зворушливих подій у біографії Шевченка.

"Ця вистава присвячена одній з найбільш зворушливих сторінок життя Шевченка – його останньому коханню до Ликери Полусмак, молодої дівчини з України. І через це кохання ми приходимо до Шевченка не традиційного, не такого, як у хрестоматіях і в критиці, а до живої людини", - розповів Володимир Петранюк.

Фото: Діана Польова/Еспресо

Він також висловив думку, що до Шевченка варто звертатися у такі тяжкі часи, адже "всі відповіді написані в одній книзі, яка називається "Кобзар".  

Про свою роль у виставі також розповіла акторка театру і кіно Ольга Оноприюк. 

Фото: Діана Польова/Еспресо

"Ликера Полусмак – це останнє і, напевно, таке історично дуже неоднозначне кохання. І саме в цій виставі перед нами Тарас Шевченко постає більше як чоловік, простий чоловік, не як геній, письменник, художник, а простий чоловік, який теж кохав, який прагнув кохання і прагнув сім'ї. Але, на жаль, склалося трішки по-іншому", - поділилася акторка. 

Вона додала, що її героїня була набагато молодшою за Шевченка, тож, на її думку, якби вони зустрілися в інший час чи на іншому етапі життя, дівчина могла б краще зрозуміти його поведінку і залишилася б відданою йому на все життя.

Фото: Діана Польова/Еспресо

"І це навіть, знаєте, така паралельна ситуація для сучасного світу, коли ми зустрічаємо людину, нашу людину, але ми зараз не в тому віці, щоб її зрозуміти та відчути. Але приходить час, коли ми це починаємо розуміти, коли ми трішки набуваємо якогось досвіду. І от така інтимна, дуже лірична, романтична і драматична історія двох людей", - додала акторка. 

• У київську книгарню "Сенс", яка минулого року приймала на макулатуру російськомовні книжки, щоб зібрати кошти від їхньої переробки для ППО, принесли "Кобзар" 1939 року видання.