Наш любий Личаків! Оригінальна дільниця Львова

Сьогодні знайомимо читачів Фотографій Старого Львова з краєзнавчою статтею про історію Личаківського передмістя, а також звичаї та побут личаков’ян, що була опублікована на шпальтах часопису Львівські вісті у 1943 році (№232 від 10 жовтня) під криптонімом “Е”.

Наш любий Личаків! Оригінальна дільниця Львова

Львів, 9 ЖОВТНЯ.

На південь від Цісарського ліску, по якому відбули ми прохід попередньої неділі, лежить Личаків. Назву його виводять від слова «личаки» або від німецького слова «Ліценгоф». Вона появилась у XVIII ст. і здобула собі повне громадянство. В давніших часах Личаківська вулиця, яка тягнеться широким шляхом від самого майже середмістя аж до Глинян і Золочева і дальше, на схід до Києва, звалась Глинянською дорогою. Туди давніше вів шлях не лише на Київ, але й на південь через Молдавію та Волощину до Царгороду.

Початки Личаківської оселі записують історики на XV ст. і зв’язують їх з священиком Миколаєм, сином Блазія. В XVII ст. була тут уже велика оселя, що нараховувала понад 200 домів. Гарні сади і городи були прикрасою цієї оселі. Сонячне положення дозволяло на узбіччях Цісарського ліску, здовж дороги плекати виноград, який і дозволяв містові мати своє власне вино.

Та не лише сонце і вино було притаманне Личаковові. Головне, тут кипіло завжди повне життя, яке і тепер є тут дуже рухливе. Глинянським шляхом ішли безупинно вози з товарами: одні на схід, інші зі сходу до Львова і дальше на захід. Особливо пожвавлювалось тут життя, коли зі Львова виїздив у дорогу до Туреччини великий купецький табор т. зв. каравана. Така каравана складалася часом з кількадесяти возів. Спеціяльних великих возів на цю дорогу доставляли фахові візники, які удержували по кількадесять коней. Такі підприємці були не лише дуже заможні, але мали загальну почесть і цінились розумними і досвідченими; вони знали добре мову та звичаї східних народів. Плачено їм від ваги товару.

Такою караваною перевозили транспорти до Царгороду та назад у Львів. Проводив караваною «караван-баша», який був нераз вірменин, бо вірмени мали найбільші зв’язки з Туреччиною. В дорозі «караван-баша» мав необмежену владу над караваною і відповідав за її цілість. Це було нелегке завдання, бо каравані грозили часом великі небезпеки. Як це й читаємо в деяких романтичних оповіданнях, на каравану нападали часом розбійники або татари по кількасот, чи й кілька тисяч людей,. Тому купці виправлялись у дорогу озброєні зі службою й найманими людьми та нераз мусіли зводити бій з напасниками.

Каравана збиралася в дорогу біля колишньої рогачки, коло Кривчич. Подорожніх прощали їх кревні та приятелі при участі мешканців Львова. Яка ж була радість, коли до міста наспіла вістка: «Каравана їде». На Глинянський шлях виходили великі маси львов’ян і вітали поворот купців.

Глинянським шляхом ішли теж до Львова різні воєнні походи. В 1648 році на личаківській височині стояли козацькі війська. Гетьман Богдан Хмельницький мав свою кватиру по правій стороні Личаківської вулиці (йдучи від міста) в околиці за церквою св. Петра і Павла. Тут теж мешкав татарський провідник Тугай-бей. В околиці теперішньої Крупарської вулиці стояли татари, а головний козацький табор був під Кривчичами. Ще тепер показують там дуби, які звуть «дубами Хмельницького». Теж і в 1655 році українські війська прийшли Глинянським шляхом. В 1672 році стояли тут турки.

І в новіших часах Личаківська вулиця була теремом боїв (1918 р.) і воєнних походів. — Сюди ішов також відворот большевиків І941 року.

 

Колись, ще до XIX ст. мав Личаків вигляд справжнього передмістя, навіть села. Було багато садів і городів, бічні вулички йшли серед дерев і живоплотів, подвір’я були обведені штахетами або парканами. Тут і там були більші двори, а найбільша палата Вишневецьких приміщувалась там, де тепер є Школа глухонімих. Були ще малі домики, вкриті ґонтами, на поверсі малі кімнатки з вікном під дашком. Були й хати зі солом’яною стріхою. Тепер Личаків далеко забудований великими поверховими будівлями. Навіть ген за залізничою стацією є велика т. зв. Професорська колонія з модерними каменицями. Здовж личаківського шляху аж до Лисинич і тягнуться великі мешкальні доми. Сьогодні Личаків – це велика і дільнитя великого Львова, дільния, яка має в собі багато з української традиції й яку українці і спеціяльно люблять.

Осередком українського життя на Личакові, який мав чимало заслужених громадян, була в останніх роках парохіяльна церква св. Петра й Павла та читальня «Просвіти» при Крупарській вулиці. Давньою парохіяльною церквою Личакова була церква Воздвиження Чесного Хреста, що стояла під Цісарським ліском. Першу згадку про цю церкву маємо з 1539 року; вона належала до найбідніших парохій і приносила найменші складки, які владжували братства. Визначнішим громадянином тоді був Андрій Рибитва. 1786 року цісар  Йосип ІІ скасував церкву й на її місце українці дістали церкву св. Петра й Павла. На церковному цвинтарі стояв хрест, виставлений мешканцями Личакова.

Церкву св. Петра й Павла побудовано 1660 року, як невеличку придорожню каплицю. Вона мала тоді барокову фасаду з ґотичною вежею. Зчасом поширено її та перебудовано в ґотичному стилю. З того часу залишилась задня частина церкви, проповідниця та образ Богородиці в середньому вівтарі. Церквою опікувався спеціяльно єпископ Білянський, який добудував чолову фаціяту у виді трикутника в античному стилю. Прикрасою церкви є іконостас, який малював маляр Білянський. Бічні рококові вівтарі з дуже гарними мальовилами другого українського маляра Луки Долинського вже не існують. На їх місці стоять вівтарі з іконами малярів Т. Копистинського та А. Манастирського. Один образ Долинського залишився до наших часі в парохіяльній канцелярії. Біля головного вівтаря похоронено добродія й опікуна церкви єпископа Білянського.

У великому поважанню личаків’ян є капличка, з якою зв’язана легенда про те, як славний авантурник «пан Каньовський» осліп після того, коли велів збурити фігуру Богородиці, за яку завадила ніччю його повозка. При будові каплиці заслужились крупар Парада та громадянка Горецька.

Гордістю личаков’ян, як і всіх львівських українців є бойківська церковця ОО. Студитів біля Кривчич. Личаків має свій власний парк, романтичний своїм природним положенням. Тут на Личакові найбільший і найкращий львівський цвинтар з багатьма гробами славних громадян.

Найдовше давній характер залишився на горішньому Личакові. Горби були вкриті корчами, місцями розкопані для добуванням піску. Частина Личакова здовж теперішньої вулиці Петра звалась Баворівкою, вища – коло цвинтаря Мазурівкою. На личаківській горі, де тепер парк, стояла колись руїна, названа «діявольським млином». Якийсь промисловець поставив тут вітряковий млин, але сильний вітер ломив завжди крила вітряка й він залишив його на поталу долі. Личаков’яни бачили в ньому діявольську оселю, почали це місце засаджувати деревами. Так виріс Личаківський парк.

Другий на ціле століття старший парк – це Цетнерівка, чи згодом ботанічний сад. Засновником його був белзький воєвода Ігнатій Цетнер в кінці XVIII ст. Тут під лісом побудував він палату і біля неї заснував сад. Тут були теж і закордонні дерева, як і різні квіти. Славні були оранжерії Цетнера, який здобув собі славу огородника-аматора. В парку були альтани, лавочки, криничка, ставок. Тепер залишилось там лише кілька дерев і запушене місце.

Е.

(далі буде…)