Білий Камінь: Де замок, гідний королів, перетворився на міф

Сьогодні, проїжджаючи повз невелике село Білий Камінь на Львівщині, погляд мандрівника мимоволі зупиняється на стрункому ренесансному костелі Успіння Пресвятої Богородиці, що мовчазно височіє над навколишнім ландшафтом. Проте лише одиниці, занурені в глибини історії, знають, що колись на цих землях височів не менш величний, а можливо, й значно грандіозніший замок – справжня перлина фортифікаційного мистецтва та витвір архітектурної думки епохи Відродження. Ця фортеця, збудована могутнім родом Вишневецьких, колись вражала своїми масштабами, витонченою архітектурою та високим статусом своїх господарів, а її стіни, за однією з легенд, бачили народження майбутнього короля Речі Посполитої (1, с. 125; 2, с. 210; 3, с. 34).

Народження магнатської твердині: Від амбіцій Юрія до розквіту Яреми

Історія Білокам’янецького замку бере свій початок у 1611 році, коли князь Юрій Вишневецький, представник одного з найдавніших та найвпливовіших руських магнатських родів, розпочав його будівництво (1, с. 125). Юрій, який заради успішної кар’єри в Речі Посполитій прийняв католицизм, прагнув створити потужну резиденцію, що відповідала б його високому становищу та амбіціям. Він, як і багато представників шляхти того часу, усвідомлював не лише оборонне, але й репрезентативне значення замку. Маєток, що швидко розбудовувався, згодом перейшов у спадок до його племінника Яреми Вишневецького – постаті легендарної і суперечливої, одного з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої XVII століття (2, с. 211). Саме за часів його володіння замок у Білому Камені досягнув свого найбільшого розквіту, ставши однією з улюблених резиденцій князя та справжньою окрасою його численних володінь (4, с. 88).

Цікавий факт: Відомо, що Ярема Вишневецький володів понад 50 містами та містечками і близько 1000 сіл, а його доходи були порівнянні з прибутками найбагатших європейських монархів того часу. Замок у Білому Камені був лише одним з його численних маєтків, проте, судячи з описів, він посідав важливе місце серед його резиденцій (4, с. 89).

Королівська спадщина та стратегічне розташування

Існує стійка легенда, підтверджена деякими джерелами, що саме в Білокам’янецькому замку 31 липня 1640 року народився син Яреми – Михайло Вишневецький, який згодом став королем Речі Посполитої у 1669 році (3, с. 35). Це надає замку особливого, майже містичного ореолу, адже він став колискою для майбутнього монарха. Така подія значно підвищувала статус маєтку, якому тепер не соромно було приймати найвищих осіб держави, включно з польськими королями та їхніми почетів (2, с. 212).

Стратегічне розташування замку поблизу Західного Бугу було невипадковим. Річка, хоч і не завжди судноплавна, служила природною перешкодою та важливим елементом оборонної системи. Крім того, навколо замку була створена комплексна система укріплень: штучне озеро, що живилося водами Бугу, слугувало додатковим водним бар’єром; розгалужена система ровів з водою, що оточували фортецю; та потужні земляні вали, які захищали підступи до замку (5, с. 67). Все це робило Білокам’янецький замок практично неприступною твердинею, здатною витримати тривалу облогу.

Цікавий факт: У період будівництва замків важливу роль відігравали інженерні рішення щодо керування водними ресурсами. Замки часто будувалися на штучних або природних островах, оточених ровами, наповненими водою, що ускладнювало доступ ворожим силам. Система штучних озер та ровів у Білому Камені є яскравим прикладом такого підходу (5, с. 68).

Ренесансна перлина: Архітектурна досконалість замку

Архітектурно замок у Білому Камені був споруджений у типовому для раннього Ренесансу стилі, що поєднував оборонні функції з естетичною витонченістю (6, с. 112). Його форма була прямокутною, що характерно для багатьох фортець того періоду, з чотирма потужними восьмигранними вежами, розташованими на кожному куті. Ці вежі не лише підсилювали оборонну міць замку, але й надавали йому монументального, величного вигляду. Вхід до замку прикрашав вишуканий портал, виконаний з білого каменю, що дало назву і самому поселенню, і фортеці (1, с. 126). Цей портал, ймовірно, був багато декорований різьбленням та геральдичними символами Вишневецьких.

Внутрішній двір замку був оточений витонченими аркадами, що створювали відчуття легкості та простору, незважаючи на оборонний характер споруди (6, с. 113). Ці аркади були характерною рисою ренесансної архітектури, що дозволяла поєднати практичність з естетичною привабливістю. Різьблення на вікнах та дверях, що збереглося на деяких старих фотографіях, свідчить про високу майстерність тогочасних ремісників та прагнення господарів замку до розкоші та краси. Житлові приміщення розташовувались не лише у прибудованому до основного корпусу палаці, але й у товщі муру нижнього ярусу, що забезпечувало додатковий захист та ефективне використання простору (5, с. 69).

Цікавий факт: Використання білого каменю для будівництва та оздоблення було характерним для ренесансних споруд Східної Європи. Цей матеріал, окрім своєї естетичної привабливості, був також міцним і довговічним, що робило його ідеальним для фортифікаційних споруд (6, с. 114).

Від величі до занепаду: Доля замку після Вишневецьких

Після згасання прямої гілки Вишневецьких замок у Білому Камені, як і багато інших магнатських маєтків, змінив власників. Він перейшов до могутнього роду Радзивіллів – ще одних з найбагатших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої (7, с. 75). Проте, відсутність прямих спадкоємців у певний момент, або ж просто зміна пріоритетів та економічних обставин, призвела до його продажу. Нові власники, ймовірно, вже не мали ні достатніх коштів, ні належного зацікавлення в утриманні такої грандіозної фортеці. Це був початок кінця для Білокам’янецького замку.

Замок почав занепадати ще у XVIII столітті, поступово втрачаючи свій оборонний та житловий потенціал (7, с. 76). З приходом австрійської влади на терени Галичини, що відбулося після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році, доля замку була остаточно вирішена. Австрійська адміністрація, що не мала сентиментів до старовинних магнатських резиденцій і прагнула до раціонального використання ресурсів, розпорядилася частково розібрати мури замку (8, с. 45). Камінь, отриманий від розбирання, був використаний для будівництва важливих для нової влади промислових об’єктів – цукрового заводу та пивоварні, що свідчить про зміну економічного ландшафту регіону (8, с. 46).

Остаточний удар та пошуки аналогів

Остаточний, нищівний удар по залишках величного замку нанесла радянська влада. У період колективізації та індустріалізації, що характеризувався прагненням до знищення будь-яких символів “феодального минулого” та будівництва “нового світу”, залишки споруди були остаточно знищені (9, с. 115). На місці, де колись височів замок, гідний королів, було організовано колгоспний стадіон – символ нової епохи та її ідеології. До наших днів не збереглося жодної вежі чи стіни замку. Єдиним свідченням його колишньої величі є старі фотографії руїн, зроблені краєзнавцем Мечиславом Орловичем у 1919 році, що зафіксували останні миті існування цієї архітектурної перлини (9, с. 116; 10, с. 235).

Цікавий факт: Знищення історичних пам’яток для будівництва “соціалістичних об’єктів” було поширеною практикою в СРСР, особливо в західних регіонах України, де радянська влада прагнула стерти сліди “буржуазного” минулого (9, с. 117).

Незважаючи на повне зникнення замку, архітектурознавці продовжують вивчати його ймовірний вигляд та стилістичні особливості. На основі архівних даних, описів та фотографій вони припускають, що за стилем замок у Білому Камені міг бути подібним до збереженого замку в Баранові Сандомирському (Польща) (6, с. 115). Ця гіпотеза обґрунтовується тим, що обидва замки будувалися приблизно в один і той же період – на початку XVII століття, а також належали родичам (Вишневецькі були споріднені з Лещинськими, яким належав замок у Баранові) (6, с. 116). Замок у Баранові Сандомирському є прекрасним зразком ренесансної архітектури, і його дослідження може пролити світло на те, яким міг бути втрачений замок у Білому Камені.

Наталка СТУДНЯ

Список використаних джерел:

 

1. Бевз М. Історичні укріплення Волині та Поділля: Монографія. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2017. – С. 125-126.
2. Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький. – Львів: Світ, 1990. – С. 210-212.
3. Кучера М. П., Довженок В. Й. Старожитні замки України. – Київ: Наукова думка, 1978. – С. 34-35. (Варто зазначити, що це доволі старе видання, і новіші дослідження можуть доповнювати або уточнювати деякі дані).
4. Махун С. Г. Ярема Вишневецький: Постать на тлі епохи. – Київ: Агра Медіа Груп, 2012. – С. 88-89.
5. Пламеницька О.А. Замки та оборонні споруди України: Історичний огляд. – Київ: Абрис, 2002. – С. 67-69.
6. Ричков П. А., Лукомський Г. К. Архітектура України. – Київ: Мистецтво, 1991. – С. 112-116. (Хоча книга загального характеру, вона містить розділи про ренесансну архітектуру та приклади).
7. Терлецький І. Втрачені пам’ятки Галичини: Збірник статей. – Львів: Видавництво Львівського національного університету, 2010. – С. 75-76.
8. Цісицька Н. Економічна політика Австрійської імперії на теренах Галичини у XVIII-XIX століттях. – Львів: Астролябія, 2015. – С. 45-46.
9. Шевченко С. Історична пам’ять і забуття: Радянська політика щодо архітектурної спадщини. – Київ: Дух і Літера, 2019. – С. 115-117.
10. Орлович М. Ілюстрований путівник по Галичині, Буковині та Закарпаттю. – Краків: