Бути собою всупереч чужим правилам: чому варто прочитати роман «Будинок на Манго-стріт»

«Будинок на Манго-стріт» — роман Сандри Сіснерос про дім, власну ідентичність та життя, навʼязане суспільством. 

Головна героїня Есперанса — напівмексиканка, напівамериканка з бідного району Чикаго. Вона існує у світі, де владу мають чоловіки та гроші, тому вирішує написати свою історію сама. Дівчинка хоче мати власний дім — не просто дах над головою, а простір, у якому її ніхто не змушуватиме жити за чужими правилами. 

Ми розповідаємо детальніше про роман, перекладений українською видавництвом #книголав.

Люди довкола Есперанси завжди мріяли про краще життя для себе й своїх дітей. Але з покоління в покоління усе залишалося незмінним. Коли родина дівчинки вперше переїздить до власного, а не орендованого житла, це має бути початком нової історії. Та будинок виявляється далеким від мрії: район сповнений бідності, жорстокості, насильства, перестрілок, крадіжок. Власник крамниці не вмикає світло, якщо знає, що в покупця немає грошей. У школі Есперанса почувається «низькосортною»: вона не така, як діти з багатших родин, соромиться свого дому і не їсть у шкільній їдальні. Та попри це, у своїй латиноамериканській громаді дівчинка почувається «своєю».

Есперанса застрягла між двома світами. Вона хоче бути, як усі, але не може змінити свою расову приналежність.

Вона спостерігає, як стереотипи знецінюють її ідентичність — район нібито занепадає, бо туди переїжджають латиноамериканці. Це тільки підсилює її бажання мати свій простір — дім, де її ніхто не виганятиме. Мексика для неї — частина ще не усвідомленої, але вже відчутної ідентичності. І її не треба шукати — достатньо прийняти.

Сандра Сіснерос

Вона дедалі гостріше усвідомлює, що хлопці й дівчата живуть у різних реальностях. Наприклад, її молодші брати можуть бути добрими вдома, але на вулиці соромляться навіть привітатися з нею. 

Дорослішаючи, Есперанса починає розуміти не лише власну сексуальність, а й небезпеку, яка з нею приходить. Косі погляди, погрози, сексуальне насильство — усе це стає частиною її повсякдення.

Вона розуміє, що чоловікам дозволено більше і що їх за це не засуджують. Натомість жінки повинні мовчати, доглядати дім, народжувати дітей і підкорятися.

У цьому світі більшість жінок на Манго-стріт безсилі. У молодості вони мали мрії, але тепер сидять по домівках, наче в клітках, і дивляться на життя крізь вікна. Есперанса не хоче повторити їхню долю. Один з хлопців намагався втекти, вкравши автомобіль, та його зупинила поліція. Район не відпускає просто так. І все ж дівчинка розуміє: не обов’язково від нього тікати.

Вона не хоче відрікатися від своїх коренів. Так, тут небезпечно. Так, сюди не заходять американці. Але тут її сім’я, її дитинство, її досвід.

Вона мріє вирости, закінчити школу, переїхати й облаштувати своє життя по-іншому. Але при цьому — не забути про людей, які залишилися, і, якщо зможе, допомогти їм.

Її спосіб це зробити — писати. Для Есперанси письмо — це не просто інструмент. Це її прихисток, її «дім у серці». Це спосіб бути почутою і показати світові, ким вона є. Через письмове слово вона хоче змінювати уявлення про таких, як вона, і допомагати тим, хто досі мовчить.

Сила Есперанси — в її інакшості. Вона не хоче, аби її рятував хтось інший. Вона сама організовує власне життя, будує простір, де їй буде комфортно, де вона зможе бути собою.

Її незалежність — не тільки в тому, щоб залишити Манго-стріт. Вона — у готовності повернутися й допомогти тим, хто досі там. Спостерігаючи за іншими, Есперанса вчиться не залишатися осторонь. Вона хоче писати без обмежень, без правил, створюючи власний світ, де бути жінкою — не означає бути слабкою.

І хоч би яким був її дім, вона знає, що завжди зможе до нього повернутися — уже не як дівчинка з околиці, а як жінка, яка знайшла свій голос.

---