/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F6a6837071900e9965ccda853dfe053e0.jpg)
Церква св. Климента в Белзі. Археологічні розкопки 1930-х років
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F6a6837071900e9965ccda853dfe053e0.jpg)
Сьогодні хочемо познайомити читачів із публікацією про розкопки у древньому місті Белзі, що проводилися у 1930-х роках археологом Ярославом Пастернаком на «Клименщині» та історією неіснуючої сьогодні церкви Св. Климента.
Стаття була надрукована у газеті “Українські вісти” (№ 23 від 02 лютого 1937 р.) під криптонімом “Гр. П-ів”. Текст публікації залишаємо оригінальним.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F767c5c9ed1d453e1f99ca7464748cbdc.jpg)
ЦЕРКВА СВ. КЛИМЕНТА в БЕЛЗІ
Цікаві висліди археольоґічних розкопок
Княжий город Белз, колись столиця самостійного Белзького Князівства, пізніше, за польських часів аж до кінця майже XVIII ст. окремого воєвідства, є одним із найстарших галицьких міст. Його приналежність до Галичини властиво припадкова. Белз лежить на території старої Волині, на території південно-волинського діялєкту, і щойно політичні границі Австрійської Держави втягнули його з околицею до Галичини – й нині він по галицькому боці «сокальського кордону». Перша записана про Белз згадка походить із 1030 р., коли його відібрав від поляків Князь Ярослав Мудрий; але немає ніякого сумніву, що Белз значно давніший, що він належав до політичної орґанізації «червенських городів», колись самостійної, пізніше занепавшої, й остаточно в 981 році прилученої до Київської Держави Володимира Великого. Напевно не можемо сказати, чи Белз давніший від словянських часів, але й так він, як сказано, один із найстарших західно-українських городів.
Сьогоднішнє українське громадянство міста Белза, горде старинністю княжого города, почало шукати слідів побуту й культури княжих часів, доби найбільшого розцвіту Белза. Але письменні памятки з тих часів про Белз скупенькі. Тому розпочато досліди над землею і скритих у ній памятках. Це єдиний правильний шлях дослідів у випадках, коли немає достаточної кількости письменних джерел. Найстарші карти історії записує тоді археольоґія – що з останків культури в землі (гроби, посуда, знаряди, останки будівель і т. д.) вміє відтворити життя людини в часах, коли історія через недостачу письменних останків мусить мовчати. Громадяни Белза в розумінні ваги археольоґічних розкопок запросили на місце дра Ярослава Пастернака, директора Музею Наук. Т-ва їм. Шевченка у Львові, вже заслуженого в нашій науці, й він провадив на місці розкопки.
Особливу увагу притягав до себе горбок серед багнищ на південь від міста, званий «Клименщина». Під цим іменем згадується сіножать, що в 1 пол. XVIII ст. належала до тодішнього (нині неіснуючого) белзького василіанського манастиря. Очевидно вже зі самої назви можна було заключати, що там колись була церква, посвячена св. Климентові. Документальні вістки, збережені в місцевім парохіяльнім архіві, потверджують такий здогад. В однім документі з 1636 року (знанім лише зі згадки в 1776 році), згадується «поле, де давніше стояла церква св. Климента, що була погоріла». Це, очевидно, мусіло статися дуже давно, коли вже на тім полі була сіножать – і здається лише сама назва казала про колишню церкву, так тоді, як і тепер. І справді, в люстрації з 1563 р. згадані інші церкви, а про церкву св. Климента нема згадки, отже її вже тоді, в 2-і й пол. XVI ст. не було. Це вже й усі дані про «Клименщину» (крім, звичайно, пізніших згадок про сіножать).
Коли ж могла бути збудована отся церква? Історик радить собі в той спосіб, що звертається до часів, коли в нас процвітав культ св. Климента. Це найстарший культ святого в давній Україні, бо почався в нас уже рівночасно з прийняттям христіянства за Володимира Великого: св. Климентові посвячена бічна церква при київській Десятинній – церквою св. Климента називає її німецький Єпископ Тітмар мерзебурзьккй в 1018 році. Там лежали мощі св. Климента (голова), одного з перших Папів († ок. 100 р), що помер мученичою смертю на засланні в Криму. Там лежали його мощі аж до 861 р., коли то Апостол словян, св. Кирило, добув їх і перевіз до Риму. З Риму й одержав їх Володимир В. якраз у 988 році, умістив у найстаршій мурованій українській церкві (Десятинній) і велів себе в ній поховати. Знаємо з західно-європейських джерел, що й Ярослав Мудрий дорожив мощами св. Климента й показував їх французькому гостеві, Єп. Роґерові, а Ярослав, як знаємо, відібрав від поляків Белз у 1030 р. Ще раз виступають мощі св. Климента як предмет глибокого культу в 1147 році, при поставленні Митрополитом Клима Смолятича проти волі Византії. З того правдоподібно часу маємо й похвальне слово в честь св. Климента, це він названий «непорушною основою Христової Церкви, що Її не переможуть пекельні ворота, постійним заступником Руської Землі». Пізніше ці мощі десь пропадають (пор. Т. К., Культ св. Климента Папи в давній Україні. «Нова Зоря», 1935, ч. 14). Ще раз виступає культ св. Климента в 1153 р., коли Ніфонт, новгородський Єпископ (з роду м. і. киянин, постиженець Печерської Лаври, але – противник Клима Смолятича), побудував у Ладозі (нед. Новгороду Вел.) муровану церкву в честь св. Климента. Але крім цих двох, церков, київської й ладозької, не знаємо ні одної більше церкви в честь св. Климента в старій Україні, ні загалом на сході Європи, лише – белзьку, оскільки її можна віднести до княжих часів.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fbe98aa895652f8e67f64ee8e1855475f.jpg)
Тут забирає слово археольоґія. Розкопки дра Пастернака виявили ось що: «Клименщина» положена серед мочарів, Є це подовгасте підвищення, що його навмисне для будови насипано серед мочарів. Розкопки виявили, що тут дійсно стояла деревяна будова в княжих часах. При цій будові не знайдено ніяких слідів жіночого побуту. Що більше, знайшовся тут цвинтар із 34 небіжчиками, самими мужчинами; з них один мав під головою камінь. Знайдена кераміка (посуд) вказує на княжу добу. Небіжчики уложені лицями до сходу, що вказувало б на східний обряд. З того виходить, що в княжих часах був тут манастир, із цвинтарем довкруги церкви (що все було в княжі часи), де ховано монахів. Це, очевидно, й був манастир св. Климента, якого память збереглася в традиції (на основі ласкаво уділених інформацій дра Я.Пастернака).
З того, що подано вище, можна зробити такі висновки. В княжих часах існувала в Белзі церква св. Климента. Це не могла бути парохіяльна церква, бо положена далеко від міста, серед мочарів, і хіба міг це бути манастир, віддалений від гамірного життя. Крім того він був почасти й укріпленим місцем, можна його звязати зі системою укріплень замку. Археольоґічні розкопки на замку дали сліди княжої доби з XI століття, отже може й із часів Ярослава Мудрого.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fc908773f6087a63f961d9bafd189b03f.jpg)
Не було б нічого неможливого в тім, якби догадуватися, що може й манастир походить із XI ст. з часів Ярослава Мудрого, який, як ми бачили, спеціяльний культ мав для св. Климента. Але, щоби цю справу вирішити, треба б довести розкопки до кінця, бо ні на замку, ні на Клименщині, копання не доведене до кінця. Треба ще вложити праці й дещо грошей, а висновки будуть незвичайно цікаві, може ревеляційні. На всякий випадок манастир повстав не пізніше, середини XII століття, коли востаннє бачимо живучість культу св. Климента. До цього часу ведуть ще й такі міркування: 1636 року говорено, що церква св. Климента погоріла. Та цю традицію можемо прилапати на двох неточностях, по-перше – це не була лише церква, але й манастир, по-друге – ніяких слідів вогню досі не знайдено, отже мабуть вона не згоріла. Як бачимо, вже в 1 пол. XVII ст. не тямили нічого про цю церкву, а це вказувало б, що вже минуло яких 3-4 покоління (100-120 літ) від часу, коли існувала церква. Таким способом вона могла стояти найдалі до поч. XVI ст. Числячи, що деревяна церква, а ще будована серед болот, на місці обороннім; отже була певно сильно збудована, могла простояти 300-350 літ, ми могли б відсунути її оснування на XII -поч. XІІІ.ст., хоч не виключено, що вона давніша. Отсей здогадний рахунок веде нас знову до княжих часів.
Але, як кажемо, це покищо здогади. Щоби їх підтвердити, треба конечно довести розкопки до кінця. Як бачимо, розкопки на Клименщині переходять місцеве значення й набирають ширшого. Тому, треба висловити признання ініціятиві белжан і поставити їх як примір для інших княжих городів. Земля зберегла сліди давнього минулого. Археольоґи можуть його висвітлити. Але для того треба: зрозуміння справи й дещо (небагато!) грошей. Як бачимо по белзьких розкопках, вони дуже виплатилися!
Гр. П-ів
