Чому США не можуть закінчити великі будівельні проєкти: переказуємо книгу Езри Кляйна «Достаток»

Як так сталося, що американська система, попри свої можливості, успішні кейси та ресурси, гальмує прогрес, робить будівництво дорогим та складним? Відповідь на це питання дають журналісти Езра Кляйн та Дерек Томпсон у книзі «Достаток», яка неочікувано резонує з українськими реаліями.

Світ шаленими темпами мчить у майбутнє: наші авто вміють їхати без водія, одним натиском кнопки ми замовляємо вітаміни з іншого континенту, а вечорами сперечаємося із ШІ на будь-яку тему. Проте, попри цей технологічний прорив, щось іде не так. Житло дорожчає, в усьому світі, в Америці й в Україні відчувається його значний дефіцит, країни витрачають шалені гроші та багато часу на бюрократичні процеси, а відчутного прогресу в якості життя для пересічного громадянина не стається. Кожне важливе рішення відкладається на місяці, фінансування витрачається не на те, що потрібно, і так триває роками.

Журналісти Езра Кляйн та Дерек Томпсон у книзі «Достаток» називають це «політикою дефіциту». Вони пояснюють, як американська система перетворилася на суцільну бюрократію і як це змінити, щоб нарешті почати будувати необхідне житло, розвивати транспортну та соціальну інфраструктуру, а також дати «зелене світло» прогресу.

Всі ці питання актуальні і для України — на нас чекає ще післявоєнне відновлення, необхідність будувати житло для тисяч і тисяч людей (про житлову кризу ми детально писали тут), відновлювати та покращувати транспортне сполучення, а також розвиватись, щоб зміцнити власну економіку та повернути борги.

«Хмарочос» ознайомився з книгою, вам розповідаємо головні думки, а також критику, вплив на США та уроки для України.

Режим дефіциту або чому Штати більше не будують?

Фундаментальна ідея книги «Достаток» полягає у «діагнозі», який автори Езра Кляйн і Дерек Томпсон ставлять сучасній Америці (а також іншим розвиненим країнам, а ми з вами зробимо висновок, що Україну теж не обійшли стороною ці проблеми): життя в так званому «режимі дефіциту». Це не означає браку ресурсів, інновацій, геніальних ідей або грошей. На думку авторів, проблема в тому, що американське суспільство втратило здатність ефективно будувати та впроваджувати зміни. Автори переконливо доводять, що цей режим виявляється у нездатності швидко та дешево зводити житло, розвивати інфраструктуру, впроваджувати наукові ідеї та реагувати на глобальні виклики. Ця неспроможність, на їхню думку, є прямим наслідком штучно створених перешкод, що виникли внаслідок бюрократії та численних регуляцій на різних рівнях.

У своїх книзі Езра та Дерек детально розглядають, як система, яка розвивалася з добрими намірами, перетворилася на свого роду самоблокуючий механізм — рішення, які впроваджувались тривалий час для користі, стали гальмами у розвитку, прийнятті та впровадженні рішень. Можна виділити три взаємопов’язані явища, які особливо яскраво ілюструють режим дефіциту — бюрократія, NIMBYism та загальну закостенілість системи.

Бюрократія

Кляйн і Томпсон стверджують, що надмірні бюрократичні процеси стали головним гальмом прогресу. З часом накопичилися сотні, а то й тисячі правил, дозволів, перевірок та етапів погодження для будь-якого проєкту. Майже всі ці процедури створювали для захисту суспільних інтересів. Наприклад, задля збереження навколишнього середовища, безпеки мешканців, прав громадян та іншого. Проте з часом цих процедур назбиралась така кількість, що вони стали обтяжливими. Тепер внаслідок бюрократії десятки проєктів з будівництва та інновацій затримуються, значно здорожчують, а часом взагалі не втілюються.

Американський уряд, відомий сотнями реалізованих масштабних проєктів, тепер загруз в паперовій роботі та тривалих, часто непотрібних, перевірках. Й це стосується багатьох сфер — будівництва нового житла, створення транспортних сполучень та навіть наукових досліджень. На цьому етапі, ви можете не погодитись, адже США досі найбільша економіка світу. Проте, багато успішних проєктів останніх років, які вдалось втілити, впроваджувались приватними інвесторами та компаніями, а не американським урядом. Хоча ще 40-50 років тому було навпаки – польоти до космосу, винайдення інтернету, розвиток комп’ютерів були здійснені державними агенціями або за активної підтримки держави.

І це враховуючи те, що США зробили значний внесок у залізничні технології. Американці винайшли повітряне гальмо і були найкращими у залізничному будівництві наприкінці 1800-х років. Каліфорнійські бізнесмени, які очолювали Central Pacific Railroad Company, побудували майже всі, крім кількох сотень миль, західної частини Трансконтинентальної залізниці в 1860-х роках. Проєкт охоплював майже 1800 миль. Його завершення зайняло лише шість років. 

«У наш час шість років — це приблизно стільки часу, скільки потрібно Каліфорнії, щоб усвідомити, що її швидкісний поїзд потрібно відкласти ще на десятиліття. За той час, поки Каліфорнія не могла завершити свою 500-мильну високошвидкісну залізничну систему, Китай побудував понад 23 000 миль високошвидкісної залізниці», — наголошують автори.

Езра Кляйн їздив до місця, де має проходити ця залізниця. У книзі він зазначає, що помітив більше не інженерних проблем на шляху для її завершення, а політичних. Наприклад, управлінню високошвидкісної залізниці знадобилося чотири окремі запити та два з половиною роки судових розглядів, щоб отримати маленьку частину землі під будівництво. І подібні перепони повторювались знову і знову.

«Є частини будівництва, які перетинаються з вантажними залізничними лініями. Але вантажні залізничні лінії настільки завантажені під час святкового сезону, що деякі з них накладають мораторій на будівництво з жовтня по грудень. Отже, в цих районах будівництво не може відбуватися протягом значної частини року. Потяги чистіші за автомобілі, але високошвидкісна залізниця мусила оцінити кожен дюйм свого маршруту за допомогою екологічних експертиз, з судовими позовами, що чатують за кожним кутом. Процес екологічної експертизи розпочався у 2012 році, і до 2024 року він ще не був завершений», — йдеться в книзі.

Всі ці затримки були через узгодження — з судами, з фінансистами, з власниками бізнесу, з домовласниками, з власниками ферм. І всі переговори коштують часу, що коштує грошей. Ці переговори призводять до змін у маршруті, будівництві чи дизайні, що коштує грошей. Високошвидкісна залізниця була поглинена процедурами, встановленими для запобігання кожній можливій шкоді кожному можливому зацікавленому боку. І це непоодинока історія для Америки.

NIMBYism

NIMBYism («Not In My Backyard» — «Тільки не на моєму задньому дворі», — ред.) — це явище, коли місцеві жителі виступають проти будівництва об’єктів (житла, доріг, енергетичних установок), які, на їхню думку, можуть негативно вплинути на їхнє безпосереднє оточення та вартість нерухомості, навіть якщо ці проєкти визнані суспільно необхідними. Кляйн і Томпсон вважають, що ця «політика вето» стала надзвичайно потужною силою, яка досить часто блокує розвиток.

В сучасній Америці невеликим групам людей (зокрема, власникам нерухомості) дозволено зупиняти проєкти, які, на думку цих людей несуть потенційну шкоду (наприклад, зниження вартості нерухомості). І так блокуються сотні проєктів, які могли б принести користь ширшому колу вигодонабувачів, наприклад, забезпечити доступним житлом.

NIMBYs використовують усі доступні бюрократичні та юридичні механізми — публічні слухання, судові позови, апеляції, щоб затягнути або повністю зупинити проєкти. Це змушує забудовників відмовлятися від проєктів або значно підвищувати ціни, що погіршує проблему дефіциту. Особливо у сфері доступного житла.

«Якщо я хочу щось підтримати, мені потрібно отримати схвалення від кількох установ, але якщо я хочу виступити проти, мені просто потрібно заблокувати це в одному місці. Видалити щось легше, ніж додати, бо потрібно пройти через менше відповідних установ», — йдеться в книзі.

Наприклад, на значній частині території Сан-Франциско ви не можете пройти і шести метрів, не побачивши знака, який проголошує: «Життя темношкірих важливе» або «Доброта — це все». Але зазвичай, говорять автори, ці таблички стоять у дворах приватних будинків на одну сім’ю, у громадах, які виступають проти спроб звести нові будинки, що наблизило б ці цінності до реальності. 

«Чорношкіре населення Сан-Франциско скорочувалося під час кожного перепису населення з 1970 року. Бідніші сім’ї, непропорційно небілі та іммігрантські, витісняються з великих міст до тривалих поїздок на роботу, перенаселеного житла та безпритульності», — наголошують автори.

Читайте більше про це явище у нашій статті: В усьому світі активісти вимагають більше житла та стають на бік забудовників. Чому в нас навпаки?

«Закостеніння» системи

Це означає, що американський уряд став настільки заплутаним у своїх власних правилах та процесах, що втратив здатність ефективно реалізовувати свої ж цілі, навіть коли є політична воля та фінанси.

Сучасна система більше не орієнтована на результат, а на процес. Вона стала занадто поглинутою спробами збалансувати численні інтереси та запобігти будь-якій можливій шкоді, що призвело до паралічу.

Наприклад, Закон про підзвітність регулювання 2017 року, запропонований республіканцями (але не прийнятий), зобов’язував би уряд для кожного важливого регулювання надавати триваліший період для коментарів, вимагати альтернативні шляхи розв’язання проблеми, яку регулювання має на меті вирішити, надавати постраждалим можливість перехресного допиту агентства, вимагати публікації постійних рамок для оцінки ефективності та наслідків регулювання та багато іншого. 

«Деякі з цих ідей звучать добре в теорії, але помножені на весь обсяг основних регуляцій, які уряд пропонує або виконує, тягар дотримання став би непереборним», — пояснюють автори.

Такі проблеми стосуються не тільки будівництва, а й багатьох інших сфер. Зокрема, й наукової галузі, в якій з її кількістю людей, рівнем освіти, досвіду та фінансів Америка повинна була б досягати неймовірних висот. Проте система й тут закостеніла й сама собі «вставляє палки у колеса».

Наприклад, в книзі автори розповідають про науковицю Каталін Каріко та її роботу у дослідженнях мРНК-технологій. Ця робота стала основою для надзвичайно швидкої розробки вакцин проти COVID-19 компаніями Pfizer/BioNTech та Moderna. Проте це трапилось не відразу. Дослідниці довелось витрати роки в пошуках фінансування, постійно стикались з відмовами у грантах та академічним скептицизмом. І таке трапляється не тільки з нею.

Коли виникла пандемія COVID-19, технологія мРНК, над Якою працювала Каріко, дозволила розробити вакцини за рекордно короткі терміни, що є яскравим доказом потенціалу «політики достатку» та здатності швидко створювати нове та реагувати на виклики, коли знято зайві обмеження. Каталін вдалось довести свою справу до кінця, проте скільки відкриттів та наукових проривів так і не трапилось через постійні відмови у фінансуванні, тривалі погодження та звіти на кожному кроці?

Ці три чинники — бюрократія, NIMBYism та загальне закостеніння системи – є ключовими причинами того, чому американське суспільство, попри величезні ресурси та потенціал, загрузло в режимі дефіциту та не може ефективно будувати своє майбутнє.

Хто і чому критикує «Достаток»?

Й хоча книга Езри та Дерека звучить дуже логічно та описує реальні проблеми американської (та не тільки) системи, яка ускладнює розвиток, обмежує потенціал та не дозволяє адекватно та швидко реагувати на проблеми та виклики, її досить активно критикують.

Занадто банальний та не глибокий погляд

У статті The Real Path to Abundance (Справжній шлях до достатку) автор критикує Кляйна та Томпсона за короткозорість. Він називає загальну риторику і більшу частину тексту книги, не просто «простою», а на межі з банальністю чи тавтологією.

«Достаток знову і знову звинувачує реальну та нагальну проблему — бідність, безпритульність, брудну енергію, хвороби — у простому та знайомому лиходії: доброзичливих, але недалекоглядних лібералах, які більше турбуються про те, щоб ускладнити речі, ніж про те, щоб їх зробити», — пише Сендіп Вахеесан.

Автор стверджує, що Кляйн і Томпсон прагнуть захистити те, що вони називають «простою ідеєю: щоб мати майбутнє, яке ми хочемо, нам потрібно будувати та винаходити більше того, що нам потрібно». Вони прагнуть «лібералізму, який будує».

Проте він переконаний, що «конкретна програма авторів, наскільки її можна розрізнити в цій переважно риторичній книзі, набагато ймовірніше увічнить найпотворніші аспекти Сполучених Штатів сьогодні, ніж принесе утопію для всіх».

Окрім цього, автор переконаний, що ідейники «Достатку» мають досить поверхневі уявлення про користь, яку можна досягнути скасувавши всі бюрократичні процедури та правила. Для прикладу Вахеесан приводить правила зонування у сфері зведення житла. Кляйн та Томпсон багато говорять про те, як ці правила заважають зведенню нового дефіцитного житла.

«Хоч би як інтуїтивно зрозумілою здавалася ця ідея, докази неоднозначні — далеко не такі сильні, як натякають Кляйн і Томпсон. Такі реформи вже були проведені в багатьох місцевостях. Провідне метадослідження, опубліковане у 2023 році, виявило, в середньому, збільшення місцевого житлового фонду на 0,8% через три – дев’ять років після таких змін (зменшення або скасування правил зонування), зі значними відмінностями. Реформи зонування призвели до помірного збільшення житлового фонду в деяких місцях, але не набагато в інших. Хоча правила зонування є надмірно обмежувальними у багатьох заможних передмістях, вони часто занадто слабкі в інших місцях», — пояснює автор.

Занадто загальний погляд

У статті «Abundance» Is Not the Answer (Достаток — це не відповідь) оглядач стверджує, що «Достаток» фокусується на «Великих кризах американської політики», але не заглиблюється в «дрібниці бюрократії» та «незручні деталі» реалізації, які вимагають подолання політичного опору.

«Почнемо з обмеженого погляду на «достаток» як на політичну програму для кращого будівництва шляхом уникнення багаторівневих перевірок, надмірно довгих процесів отримання дозволів, обтяжливих вимог до звітності тощо. Те, що ці неефективності мають бути виправлені, теоретично з цим не можна сперечатись. Але як би виглядали виправлення на практиці? Читач цього насправді не знає, тому що Кляйн і Томпсон явно уникають заглиблення в деталі, стверджуючи, що вони пропонують «лінзу» для осмислення проблем, а не «список» рекомендацій», — пише автор.

Загалом, книжку багато критикують за узагальнений погляд, без розуміння тонкощів, ризиків усунення правил та законів, які є наразі. Автори «Достатку» взагалі не пропонують жодних конкретних кроків.

«Надавши так багато прикладів, Кляйн і Томпсон не роблять жодних висновків про те, як політики, державні службовці та громадськість могли б почати розбиратися, які правила слід залишити, а які скасувати як у межах, так і між різними класами проєктів.

Я не припускаю, що книга повинна була включати довгий перелік рішень. Я ціную те, що автори цього не зробили, оскільки це було б щонайменше неповним. Натомість чого їм не вистачає, так це деяких принципів, які вдумливі читачі могли б прийняти, адаптувати та застосувати до своїх проєктів та контексту», — пише автор ще одного огляду на книгу.

Відсутність запропонованих компромісів

Книгу часто критикують за недостатню увагу компромісам. Мовляв, автори прагнуть лише скасувати всі правила, закони та узгодження, вважаючи що для США існує «шкода від бездіяльності». Проте не розуміють, що також існує великий ризик «шкоди від діяльності», зокрема, у сфері екології.

Одна з користувачів на сайті з рецензіями про книгу написала, що навіть не дочитала книгу через те, що автори не серйозно підійшли до теми навколишнього середовища й дуже поверхнево засуджували десятки необхідних експертиз.

«Я маю досвід в екологічній політиці, а також досить багато займалася волонтерством та роботою в електоральній політиці, тому вважала, що це буде цікаво. Однак очевидно, що її написали двоє хлопців, які не мають досвіду або цікавості щодо деяких найбільших проблем, з якими стикається наш світ сьогодні. Моя робота зараз зосереджена на хімічному забрудненні та хімічних речовинах у продуктах, включаючи проблеми, пов’язані з пластиком», — написала Емілі.

Прочитавши, на її погляд, занадто спрощений вступ книги, вона вирішила пошукати ключові фрази, які, на її думку, свідчили б про глибокий підхід у вивченні сфери впливу на екологію. Дівчина не знайшла жодного збігу.

«Ці письменники, можливо, є експертами в інших темах, але вони точно не є інноваційними чи креативними мислителями щодо екологічних проблем. Вони явно не беруть участі в розмовах, які ведуть екологи-мислителі чи лідери», — додала вона.

Загроза авторитарного підходу

Багато читачів відверто налякала критика авторів книги щодо права громадян США ветувати рішення та проєкти, які їм не подобаються. Кляйн та Томпсон часто критикували можливість мешканців легко заблокувати будь-яке, навіть суспільно корисне рішення.

«Центральним аргументом авторів є те, що саме заможні представники середнього класу, власники нерухомості, виступають проти завершення справ. Проєкти, які б змінили ситуацію, блокуються місцевою участю та судовими позовами з боку вузької групи заможних домовласників та груп інтересів. «Достаток» — це заклик до усунення цих сконцентрованих інтересів, які, по суті, є друзями та сусідами самих авторів», — стверджується в огляді на книгу автора Майкла Робертса.

Вплив книги на сучасну Америку

Проте, окрім критиків, у книги знайшлось багато прихильників. Й навіть серед американських політичних діячів. В основному, у Демократичній партії.

Так, багато політиків почали спілкуватись, використовуючи риторику, яку запропонували Кляйн та Томпсон. Традиційно ліберальний дискурс часто зосереджувався на перерозподілі існуючих благ та соціальній справедливості. Однак Кляйн і Томпсон наполягають на необхідності «збільшення пирога» — підвищенні здатності США створювати більше житла, енергії, інфраструктури та інновацій. Цей зсув фокусу стає все більш помітним у риториці політиків, особливо з демократів. 

Частина політиків та активістів сильно надихнулись ідеями  «Достатку» й тепер вважають, що бюрократичні перешкоди та політика вето є головними причинами дефіциту та високих цін у житловій сфері. Їхня діяльність вже призводить до створення відповідних кокусів (це неофіційні групи членів Конгресу, які об’єднуються навколо спільних інтересів, часто для підтримки певної країни або політики, — ред.) у Конгресі США, які лобіюють законодавчі зміни для прискорення будівництва та інновацій. Й хоча книга не стала основою для їх створення, багато з них вже цитують її основні думки.

Також в Америці набирає популярності рух The YIMBYs (Yes In My Backyard — Так, на моєму задньому дворі), який зараз намагається просунути свою точку зору про те, що дефіцит житла в Америці значною мірою пов’язаний з місцевими правилами, які занадто ускладнюють будівництво нового житла. Руж був започаткований десять років тому активістами з Сан-Франциско, обуреними астрономічною вартістю оренди в місті. Проте їх основні меседжі перегукуються з книгою, про яку ми розповідаємо.

Висновки для України

Із початком повномасштабної війни, в нашій країні також утворився певний режим дефіциту – житла, інфрастуктури, доступу до базових послуг.

А великий бюрократичний апарат, окрім гальмування важливих державних проєктів, також впливає на проблему корупції. Адже чим більш складні і менш прозорі правила для громадян і бізнесу, тим більше попиту і пропозиції на «вирішення проблем» і «зрізання кутів». Що породжує також цілий клас посередників зі зв’язками в державних кабінетах, які надають послуги спрощення, пришвидшення і обходу бюрократії за винагороду, яка потім класифікується як «незаконне збагачення».

Є й ситуації, коли навпаки здорове регулювання діяльності просто не розробляється, як у випадку з Генпланом Києва. Оскілький документу в столиці фактично не існує, це створює умови для існування схем, подібних до «бізнесу» Дениса Комарницького. Бо коли девелопер ніяк не може отримати ділянку та документи на будівництво в законний спосіб, він іде домовлятись, і тоді вже будує що захоче і як захоче.

А тепер уявіть, що в країні після закінчення бойових дій треба буде зводити тисячі й тисячі нових помешкань за чинними правилами. Для людей, які втратили свої домівки та виїхали за кордон, щоб дати їм стимул повернутись, для людей, які втратили оселю після російських атак, а також для внутрішньопереміщених осіб. І тут або зайва неефективна та застаріла бюрократія буде гальмувати такі необхідні процеси відбудови, або дуже багато буде робитись з постійними конфліктами через незаконність та непрозорість процесів.

«Хмарочос» спілкувався з економістом ЄІБ про європейський досвід зведення соціального житла. З розмови ми дізнались, що Європейський Інвестиційний Банк готовий надати Україні 400 мільйонів євро для зведення необхідного житла, від нас вимагалось лише вибрати громади, де розпочнуть будівництво. Наскільки нам відомо — процес триває досі. Й це тоді, коли в Україні щонайменше пошкоджено або зруйновано 236 тисяч житлових будинків.

Судячи з розмови «Хмарочоса» з очільником Державного агентства відновлення Сергієм Сухомлином, принаймні в цій агенції бачать ці виклики та намагаються відповісти на них, зокрема створенням єдиної закупівельної організації та типовими проєктами для відбудови. Чи будуть користуватись популярністю ці рішення в громадах, буде помітно вже скоро.

Але не треба забувати, що будь-які рішення, що зачіпають інтереси практично всього суспільства, мають бути збалансованими та працювати на інтереси абсолютної більшості. Потрібно знову і знову віднаходити баланс між державним регулюванням та бізнес-інтересами, між інтересами власників ділянок та інтересами жителів цілого міста, між екологічною та економічною доцільністю тощо. У сфері будівництва й управління містами це може зробити новий Містобудівний кодекс, про який ми теж писали раніше.