/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F201%2F59aa9b5801563b97aaba279e369ffae0.jpg)
Хліб та життя селян у картинах Казимира Малевича, Тетяни Яблонської, Катерини Білокур та інших українських митців
Упродовж тисячоліть хліб був основою щоденного раціону, символом добробуту, учасником обрядів, що супроводжували людину від народження до смерті.
У книжці «Історія українського хліба», що вийшла у видавництві Stretovych, історикиня Людмила Герус простежує, як хліб формувався як матеріальна й водночас сакральна цінність: від перших прісних коржів і ритуального калача до сучасних крафтових хлібин. Авторка занурює в культурну історію його приготування, прикрашання й уживання — зокрема через вірування, пісні, казки, заборони та магічні ритуали.
Ми ділимося уривком з книжки про те, як Казимир Малевич, Тетяна Яблонська, Катерина Білокур та інші українські митці зображали хліб, землеробство та життя селян у своїх картинах.
Казимир Малевич, хоч і прославився «Чорним квадратом», малював не лише абстрактні фігури. Він також є автором так званих селянських циклів. До їх написання Малевича надихнула та сама українська природа і неповторний колорит сільського життя, зокрема різнобарвний одяг українських селян. Він мав нагоду бачити його в дитинстві та юності в селах Вінниччини, Харківщини й Чернігівщини, де його батько працював управителем на цукроварнях. Українське село, яке, за словами самого художника, виплекало, сформувало його і дало справжнє й невичерпне натхнення, завжди превалювало в його творчості.
Картини «першого селянського циклу» — «Жниці», «Збирання жита», «Косар». Створені в 1910-х, вони відображають розуміння, повагу й щиру приязнь до селян, їхніх буднів і свят, а манера їх виконання заперечує класичне мистецтво на користь безпосередності, що властива народній творчості.
«Косар». Казимир Малевич
Малевич надихався сорочками, плахтами, рушниками, ряднами, які виготовляли сільські майстри, хатніми розписами. Від цих речей він перейняв у свою творчість і простоту, і контрастний колорит, і геометричні візерунки.
Наприкінці 1920-х — початку 1930-х Казимир Малевич створив «другий селянський цикл». Композиції кінця 20-х повторюють теми «першого селянського циклу» — «Дівчата в полі», «На сінокосі» тощо. На них бачимо чіткі силуети селян і селянок на тлі рівних площин ланів. Несподівані поєднання геометричних елементів — смуг, квадратів, кіл, трикутників — і перегуки барв — червоних і чорних, білих і зелених, жовтих і помаранчевих. Разом з тим картини початку 30-х були написані під гнітючими враженнями голоду й смерті від насильницької колективізації, яку побачив митець, проживаючи важкий період свого життя в Україні. Радянська влада намагалася знищити хліборобську культуру українського села, а отже, саму Україну, осердям ідентичності якої саме й було село. Село, яке виплекало його, занепадало. Тому Казимир Малевич, попри серйозну небезпеку, наважується мовою мистецтва розповісти про Голодомор.
«Дівчата в полі». Казимир Малевич
На його картинах 1932–1933 років «Людина, що біжить» або «Селянин поміж хрестом і мечем», «Три постаті» або «Де серп і молот, там смерть і голод», «Селянка» людські постаті зображені безликими, часто безрукими, з хрестами. На картині «Людина, що біжить» він змалював безликого чоловіка, який біжить по порожньому полі між мечем і хрестом. Під мечем між хатами видніється, очевидно, порожній мішок, що символічно вказує на причину Голодомору — насильне відбирання збіжжя. На полотні «Де серп і молот, там смерть і голод» — безликі й безрукі людські фігури, в овали облич яких уписані серп, молот, хрест і домовина. На цих картинах зазвичай зазначені більш ранні дати написання, очевидно, з огляду на перестороги митця щодо переслідувань.
«Людина, що біжить». Казимир Малевич
Хліборобська тематика залишалася актуальною на картинах і післявоєнного періоду, але акценти вже були інші. Попри кризу після розкуркулення села, повоєнну розруху, напівзлиденні колгоспи, вони прославляють радянську дійсність і світле майбутнє українських селян.
Натхненна праця хліборобів на колгоспному полі є лейтмотивом твору «Жнива» (1947) Миколи Глущенка (1901–1977). Сюжет картини відомий: безкрає поле стиглого збіжжя зливається з небом, на видноколі — вітряк, зелень дерев і схилене до землі колосся, що обіцяє рясний урожай. Чоловіки скошують стебла косарками, а жінки в’яжуть їх у снопи. Картину наповнюють осяяні сонцем барви. Вони підсилюють піднесений настрій колгоспників, які своєю працею творять щасливе майбутнє. Проте реальність була іншою. Дата створення цієї картини збігається з періодом чергового штучно організованого в Україні голоду.
«Жнива». Микола Глущенко
Лірико-романтичні настрої інших творів, присвячених темі радянського села, можна пояснити хіба що мрією селян про щасливе заможне життя і вірою в те, що ця мрія невдовзі здійсниться.
Ви точно бачили монументальне полотно під назвою «Хліб» (1949), що належить пензлю Тетяни Яблонської (1917–2005). «Хліб» направду є одним з найпопулярніших творів радянського мистецтва і яскравим прикладом панівного в часи СРСР художнього стилю й методу зображати дійсність — соцреалізму.
«Хліб». Тетяна Яблонська
Цю картину Тетяна Яблонська написала за ескізами, зробленими в с. Летава Кам’янець-Подільського р-ну на Хмельниччині, куди вона зі студентами художнього закладу їздила на практику влітку 1948 року. Мисткиню захопили масштаби сільськогосподарської праці та люди, які там працювали. Це село вразило всю країну повоєнних часів високими рівнями врожаю. І в цьому селі із 765 працездатних осіб 717 були жінки.
На картині художниця відтворила сільських дівчат і жінок під час праці на току. Попереду одна з дівчат, схилившись, зав’язує мішок. Інша енергійно засуває рукав, щоб знову взятися за роботу. На її розпашілому обличчі — грайлива усмішка. Решта жінок, які вглибині, також працюють — йде молотьба, вимолочене зерно вантажать на машини, прикрашені червоними полотнищами з гаслами. Жінки — у білих сорочках і традиційних українських спідницях. Спідниці, із широкою лиштвою, підібгані — для зручності в роботі. Голови пов’язані хустками. Їхні фігури групами розкидані всім тлом картини — мальовничо і водночас природно. Всюди живий рух. На горизонті — солом’яна скирта, що простяглася вшир і вгору. Вона майже повністю закриває небо і простір скошеного поля, з якого вже зібрано врожай.
Тетяна Яблонська розповідала, що одного дня внаслідок чогось на кшталт ясновидіння вона наважилася «розсипати» по всьому полотну гори зерна. Щоби хліб, заради якого і працюють зображені на картині люди, звучав більш велично. Так зерно, що виблискує золотом, стало в картині головним персонажем — завдяки і композиції, і кольору, і світлу, і закладеному в образі смислу. Тоді ж з’явилася й назва «Хліб».
Ця картина жива й динамічна. Картина відповідала офіційним вимогам свого стилю, передаючи радість і піднесення від колективної організованої праці.
Ілюструючи радянський міф про щасливу вільну працю в колгоспі, ця картина здобула офіційне визнання. У 1950 році Тетяну Яблонську відзначили в Радянському Союзі сталінською премією ІІ ступеня, а в 1958 році — бронзовою медаллю Всесвітньої виставки у Брюсселі. У 1967 році з’явилася поштова марка і багато поштових листівок з її зображенням.
Мажорний настрій картини «Хліб» на тлі суперечливої їй реальності сучасні мистецтвознавці сприймають як ідеологічно виразну пропаганду. Хибне зображення дійсності, що спровоковане наївним поглядом або ж страхом художниці опинитися на маргінесі як мінімум художнього процесу.
Схожу за темою жанрову картину в стилі соцреалізму в 1950 році створила Алла Горська (1929–1970). На «Збиранні врожаю» колгоспники розвантажують з воза, запряженого рудим волом, зв’язані снопи. Як і на картині Яблонської, тут відтворено мить натхненної праці. Сцена осяяна яскравим сонячним світлом, що контрастує з блакиттю злегка вкритого хмарками неба й вияскравлює золотистий колір великої гори зерна на передньому плані.
«Збирання врожаю». Алла Горська
В образотворчому мистецтві є багато творів, де зображення хліба є атрибутом, який доповнює основну тему. У цих випадках героїня або герой їсть, п’є чи просто перебуває в оточенні їжі. На картині мисткині Венери Такаєвої (нар. 1931) «Молоко» (1976) дівчатка із чистими широко розплющеними очима й лагідними усмішками, в охопленні теплих тонів від сонячного світла, разом з молоком смакують рум’яні пиріжки. Одна з них — донька художниці Гюзель.
«Молоко». Венера Такаєва
У живописі митці подають і сам хліб як центральний об’єкт — тобто як повноцінного героя твору. Саме такою є картина з назвою «Булка» (1914) українського художника-авангардиста і дизайнера з Харкова Василя Єрмилова (1894–1968). Весь простір картини займає лише один предмет — сплетений з валків тіста калач. Він ніби висить у невагомості, торкаючись поверхні скатертини самим лише краєм. Його зображено в найдрібніших деталях. Завдяки своїй формі й кольору він має досконалий і виразний рельєф і хрумку на вигляд золотисто-рум’яну скоринку. Усе це аж кричить про те, який він смачний і корисний. Це полотно ніби радить, як у народних віруваннях, завершувати кожну трапезу невеликим шматочком хліба для міцного здоров’я і добробуту.
«Булка». Василь Єрмилов
Образ хліба часто трапляється і в натюрмортах. Одні з найкращих натюрмортів в українському живописі належать представниці «наївного мистецтва» Катерині Білокур (1900–1961). У 1954 році на міжнародній виставці в Парижі картини художниці «Цар-Колос», «Берізка», «Колгоспне поле», що були внесені до експозиції радянського мистецтва, принесли їй світову славу. Пабло Пікассо, побачивши ці картини, був вражений її талантом. Він сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!».
У своїх натюрмортах Катерина Білокур показує приховану красу буденних речей. Наприклад, на картині «Сніданок» (1950) — дерев’яний стіл, на краю на зім’ятій комом скатертині лежить житня хлібина, поряд миска з вареною картоплею, тарілка з нарізаною редискою і квашеними огірками, глиняний розмальований глек, горня з ложкою та улюблені квіти художниці — букет темно-червоних півоній у скляній банці. Художниця зобразила прості невибагливі речі, поєднала їжу і красу. Хтось уже й налаштувався почати трапезу, бо в центрі картини лежить відрізаний від хлібини окраєць.
«Сніданок». Катерина Білокур
На картинах 1960–2000-х років художників Гліба Хроменка (1925–1970), В’ячеслава Козловського (1927–1989), Василя Боженка (нар. 1936), Валерія Сюрхи (нар. 1963), Катерини Дацун око вабить насамперед рум’яна запечена паляниця на вишитому рушникові чи скатертині поряд з овочами, фруктами, квітами й глечиками, мисками чи іншим кухонним начинням. Ці картини переважно називалися або «Хліб», або «Натюрморт з хлібом».
У ХХ столітті багато художників, зображуючи світ речей, зокрема їжі, у своїх натюрмортах прагнули осмислити й донести до глядача красу й цінність хліба. Через змалювання щоденної їжі вони також намагалися у цих-таки звичних речах знайти радість кожного моменту і цінність у спогляданні буденності. За цими картинами часто можна домислити, яке тоді було повсякденне життя, побут, традиції.
