/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F8e17168facc33b88a4657c3f22d5ceed.jpg)
"Кожен із персонажів назавжди вписаний у мою пам'ять", – письменник Богдан Коломійчук про свою нову книжку "Хороші передчуття"
Що стало поштовхом до написання книги "Хороші передчуття"? Чи змінився ваш творчий підхід порівняно з попередніми творами?
Ця книжка – це збірка короткої прози, переважно есеїв, які я написав із 2022 до 2025 року в період моєї військової служби. У війську, а тим паче на фронті, вільного часу небагато, тому й про звичні для мене великі тексти довелося забути. Це з одного боку, з іншого – есеїстика найкраще підходить для того, щоб передати читачу емоції, які переживає людина в незвичних для себе часто критичних обставинах. Адже коли обмаль часу, то й писати хочеться тільки про найважливіше і найсуттєвіше. Це як повідомлення з фронту додому, коли за кожним словом цілий спектр емоцій.
З попередніми творами завжди все було зрозуміло: я працював у своєму улюбленому жанрі історичного криміналу, створив серію пригод львівського комісара Адама Вістовича. Закони жанру – це як правила гри в шахи. Вони добре відомі, але водночас кожна нова партія по-новому цікава.
В короткій прозі такого штибу все інакше: тут фактично немає правил, а самому автору доводиться бути максимально відвертим з тими, хто його читатиме.
Які персонажі в цій книзі для вас найближчі — і чому? Чи має хтось із них автобіографічні риси?
Усі персонажі цієї збірки близькі й важливі. І за кожним із них – реальний прототип.
Ми живемо в час, коли в кожного в Україні є хтось на фронті. Це тисячі контактів, тисячі акаунтів у соцмережах, коли найбільша радість – бачити навпроти них статус "активний".
Кожен із персонажів цієї книжки назавжди вписаний у мою пам'ять, навіть якщо їхня активність у мережі була "давно тому". Можливо, я вигадав для них нове псевдо або ім'я, але це мало що змінює.
Чи були труднощі під час роботи над текстом? І як ви їх долали?
Я не назвав би це труднощами. Література, зрештою, - моя професія, а текст – основний інструмент. Можливо, раніше було зручно користуватися жанровою оптикою, яка створює дистанцію між автором і читачем. У моїй новій книжці такої дистанції немає. Тут у рази більше відвертості й оголених нервів.
Мені дуже допомогла, наприклад, участь у фестивалі "Дні есеїстики", які щорічно організовує Український ПЕН, куди мене було запрошено у 2023 й у 2024 роках, це неабияк творчо змобілізувало.
Також допомогли тримати форму публікації в німецькомовній пресі. Скажімо, в мюнхенському часописі die horen (це був чудовий номер, присвячений Україні, який з нашого боку редагували Галина Петросаняк і Наталка Сняданко) і австрійському Literatur und Kritik.
Це виявилось чудовою нагодою зібрати докупи думки й трансформувати їх у текст.
У ваших творах часто присутній Львів — наскільки це місто залишається для вас джерелом натхнення?
Для мене, як для жанрового автора, Львів – і далі невичерпне джерело інформації.
В іншому ж, – це домівка, яка зараз також страждає від російських обстрілів. Сюди я приїжджав у відпустки з фронту і потім із важким серцем їхав назад.
До речі, і в міському фольклорі, і в літературі Львів дуже часто якраз і постає містом, за яким сумують.
За понад три роки служби так склалося і в мене.
Над чим плануєте працювати надалі?
Збираюся повернутися в жанрову прозу. Наразі домовилися з моїм видавництвом (ВСЛ) про четвертий роман із серії пригод комісара Вістовича. Плануємо книжку на першу половину наступного року.
А далі знову звернуся до воєнної тематики.
Яку роль у вашому житті відіграє література сьогодні?
З появою "Хороших передчуттів" література для мене стала чимось більшим, ніж покликання. Це водночас і спосіб рефлексії та комунікації.
Читаючи тепер сучасників або авторів минулого, які писали про війну, я добре бачу між рядками. Краще розумію, що пережив автор чи його персонажі.
