«Життя обертається навколо театру і має дійти до логічного завершення — премʼєри». Спільне інтерв’ю Олександра й Марії Рудинських

У серпні в театрі імені Лесі Українки — прем’єра постановки Івана Уривського «Земля» за Ольгою Кобилянською. В ролях Сави й Рахіри — Олександр і Марія Рудинські. За кілька тижнів до прем’єри ми зустрілися з акторами та фотографом Юрком Кушніром у Пирогові. Саша і Марія приїхали на знімання ELLE одразу після шестигодинної репетиції. Вони говорять одне одному пів фрази — обоє втомлені, але усміхнені. Вони вже звикли працювати разом. Але «Земля» — це вперше вдвох, як пара. Вистава, де все складніше: любов, тиск, земля як причина і як прокляття. Про це ми й говорили в інтервʼю.

Більше як рік тому в одному з інтерв’ю Саша сказав про Марію: «Я хотів би грати разом із нею. І зараз хочу в парі зіграти щось. Сподіваюсь, і вона теж». І ось це сталося. Як ви отримали ролі та які були перші думки, коли вас затвердили?

Олександр: Все дуже просто. Десь місяці три-чотири тому Іван сказав, що буде ставити «Землю» в театрі імені Лесі Українки, і спитав мене, чи хотів би я зіграти Саву. Я сказав: «Звичайно» — бо я дуже люблю цей твір Кобилянської й цього героя. Згодом Іван запропонував роль Рахіри Марії. Думки? «Нарешті! Нарешті ми це зробимо!»

Марія: Іван запропонував, і ми погодились. Я подумала, що буде складно, але водночас цікаво.

Ви вперше зіграєте саме пару на сцені театру. До цього були «Тартюф», де ви втілили брата й сестру, фільм «Збори ОСББ», кліп «Пасма» тощо. Тож загалом грати вдвох — це радість чи виклик?

Марія: Для мене це завжди радість, але й виклик як для пари — зберегти спокій, коли не згодні одне з одним у творчому процесі.

Олександр: Я б сказав, що це і радість, і виклик одночасно.

Чи складно грати закоханих на сцені та перевтілюватися в іншу пару, показувати інші почуття в інших обставинах?

Олександр: Грати закоханих не складно, адже це моя професія. Складність полягає тільки в тому, щоб знайти цю закоханість, зрозуміти, яка вона, і втілити це, реалізувати. Насправді ж багато де варто просто розгорнути книгу і побачити, скільки підказок дає Кобилянська. Я можу навести приклад з опису, як це працює. Кобилянська писала: «Сава почував себе дитиною, був воском у її енергічних руках, і вона відбирала йому весь розум і всю свідомість його єства. Без неї він чув себе безпомічним, а потім піддався цілковито власті її дикого, бездонного характеру». Ось просто один маленький абзац, а я як актор вже маю це знайти.

Марія: З Сашею мені завжди працювати в задоволення, бо за плечима маємо вже доволі багатий емоційний досвід, яким можемо користуватися на сцені, плюс почуваюся абсолютно вільною поруч із ним. Обставини не змінюють почуттів — по суті, змінюються лише правила гри.

Чи були моменти, коли вам як парі було складно на сцені через те, що занадто добре знаєте одне одного?

Олександр: Звичайно, були, але це нормально. Наприклад, у виставі є поцілунок, і вчора ми вдома вирішували, яким саме він має бути. У мене своя версія, у Марії — своя, тож шукали спільний знаменник. Подивимося на премʼєрі…

Марія: Інколи буває складно, бо можемо собі дозволити різкий випад у сторону іншого і забути про те, що ми на роботі.

В попередньому інтерв’ю дляELLE Олександр зізнався, що вдома «театр неможливо вимкнути», особливо перед прем’єрою, коли постійно живеш цією роллю. Зараз ви вдвох готуєтесь до прем’єри й, напевно, більшість часу проводите разом у схожому стані. Як довго триває підготовка до вистави, скільки годин на день проводите на репетиціях?

Олександр: Зазвичай репетиційний період триває три місяці, але не цього разу. Цю виставу ми репетируємо півтора місяця, адже Іван ставив її в Каунасі два роки тому, тож структура залишилася більш-менш незмінною. Але зараз уже передпрем`єрні дні, тому в нас по два прогони на день, ми міняємося складами. Репетируємо з 11:00 до 17:00–18:00. Раніше репетиції були лише до обіду, але навіть після — у дорозі та вдома — ми продовжуємо обговорювати й репетирувати. Як би це сказати, щоб не звучало пафосно... Це наш стиль життя, тому це нормально. Нам же грати на прем`єрі, прийдуть глядачі, тому ми постійно це обговорюємо.

Марія: Його й справді неможливо «вимкнути»: у машині дорогою додому ми обговорюємо репетицію, радимо щось одне одному або сперечаємося щодо тієї чи іншої сцени. Якщо є потреба, можемо репетирувати й удома. Поки триває репетиційний процес, театр залишається головною темою наших розмов.

Розкажіть трохи інсайдів, який вигляд має ваше життя, коли вистава все ближче. Чи було так, що ви щось репетирували вдома і в якийсь рандомний момент пропонували інше бачення?

Олександр: Я зараз скажу узагальнено: якщо актора познімати на приховану камеру, коли він наодинці, у побуті, може скластися враження, що він трохи божевільний. Мені здається, це стосується не тільки мене чи Марії, — так, мабуть, у всіх, особливо перед прем`єрою: заходиш у магазин і можеш іти собі, подумки повторюючи тексти. Вранці біжиш на пробіжку — слухаєш музику з вистави. Це нормально, абсолютно нормально. Це саме той трепет, який є в актора перед прем`єрою. Дай боже, щоб він зберігався якомога довше.

Марія: Саме так і відбувається. Дуже люблю, коли Саша в рандомний момент нашого життя просто починає повторювати текст і так само неочікувано зупиняється. Життя обертається навколо театру і має дійти до логічного завершення — премʼєри, на яку ми дуже чекаємо.

Що кожен із вас відкрив у собі нового під час цієї роботи?

Олександр: Цю виставу ми репетируємо не в себе вдома, а в іншому театрі — Лесі Українки, з новими акторами. З деякими я був знайомий, з деякими — ні. Мого батька грає мій учитель, наш майстер Анатолій Федорович Ященко. Ще зі студентських років я мріяв зіграти з ним у парі, і ось тепер маю цю можливість завдяки Івану. Це справді чудово, коли ви обмінюєтеся новою енергією з новими людьми, у вас з`являються, як би так сказати, дитячі акторські амбіції — вразити. Бо ти вже звик до своїх колег з театру Франка, добре знаєш їх, а вони знають тебе, тож їх значно важче здивувати. Тут зовсім нові емоції, багато хороших відкриттів — і це чудово. Для мене це якраз таке відкриття: перший мій досвід не в рідному театрі, а на іншому майданчику з новими людьми.

Марія: Що мені до душі антигероїні.

«Землю» ставили й інші режисери, зокрема Давид Петросян. Чим «Земля» Уривського особлива?

Олександр: Так, я пам`ятаю, що тільки прийшов в театр і Давид якраз випускав виставу «Земля» на камерній сцені театру Франка. Я ходив на неї, бо був вражений роботою Василя Баші. Він грав батька, наші друзі — Ваня Шаран, Христя Федорак — досі там грають. Тому я не буду порівнювати, мені, навпаки, приємно, що тепер є змога і мені доторкнутися до цього матеріалу разом із Марією, тому нічого більше не можу сказати.

Марія: Бо це вистава Уривського, бо там є ми. (Усміхається.) Ця вистава поза часом. Я думаю, що глядач зможе краще відповісти на це запитання.

Які ваші особисті відчуття від «Землі»? Чим ця вистава вас зачепила?

Марія: Мені здається, це дуже актуальна тема. Загалом вона завжди була актуальною для українців: боротьба за землю та родинні відносини. Кожен прагне свого щастя, кожен бачить його по-своєму. Це, мабуть, найкращий фінал, який я бачила в театрі.

Олександр: Ця вистава зачепила мене, мабуть, тим малюнком, який Іван запропонував для моєї ролі, для ролі Сави.

Саша говорив, що Іван Уривський — його улюблений режисер і один із найкращих людей, кого він взагалі знає. Які ваші відчуття після чергової роботи над іще однією виставою Уривського?

Марія: Іван завжди дає свободу пробувати, помилятися, вдосконалюватися. За це я його люблю і завжди хочу працювати з ним. Він спрямовує, пропонує обставини, але ніколи не стримує.

Олександр: Я досі так вважаю і вважатиму, незважаючи на те, гратиму я в його виставах чи ні. Це вже моя шоста спільна робота з Іваном, друга в цьому році. Він подарував мені найулюбленіші ролі, здійснив мою мрію — зіграти з дружиною в парі. Тому я не знаю, що тут додати, окрім того, що я йому страшенно вдячний за довіру.

Чи є у вас мрія про ще одну спільну роль в театрі чи кіно? І якщо так — ким би ви хотіли бути в ній?

Марія: Не маю мрії про ролі — мрію працювати з талановитими режисерами. Мені здається, це завжди гарантія того, що ти розвиватимешся.

Олександр: Спершу хотілося б трохи відпочити, а потім, звісно, зіграти в парі в кіно. Та й у театрі також можна. Але як я раніше казав, краще не мріяти про конкретні ролі, бо інколи те, про що ти не мріяв, може стати твоєю мрією.

Ваші прогнози, чи стане «Земля» Івана Уривського такою ж популярною, як «Калігула» чи «Конотопська відьма»?

Олександр: Зізнаюсь, мене це мало хвилює. Я про це не думаю, але впевнений, що ця вистава полюбиться глядачам.

Марія: Це важко передбачити, але думаю, що ця історія точно западе в душу. 

---