Пожежа в київському костелі Святого Миколая сталася в ніч із 3 на 4 вересня 2021 року. Займання виникло ввечері між першим і другим поверхами та швидко поширилося на покрівлю. Вогонь пошкодив унікальний орган, а також оздоблення костелу. Тож зараз наближаємося до річниці цієї сумної події.
ZN.UA вирішило з’ясувати, чи достатньо чотирьох років, що минули, аби реставрувати історичну будівлю? І скільки коштів на це витрачено? Тим більше, що мало кому відомо як про подальшу долю споруди, так і про те, чим сьогодні живе римо-католицька парафiя Святого Миколая в Києвi.
Про це ми говорили з настоятелемхраму отцем Павлом Вишковським.
—Отче Павле, як би ви оцінили менеджерські здібності Мінкультури як головного відповідального від держави за стан костелу? Як узагалі ви з ним комунікуєте?
— «Комунікація» — гарне слово. Ми з міністерством листуємося. Мінкультури ніколи не було ефективним користувачем будівлі костелу. І саме тому будівля виглядає так, як виглядає. Ось останній приклад. 20 грудня 2024 року Росія завдала удару — було влучання зовсім поруч із костелом. У храмі вилетіло скло, було пошкоджено дах, вітражі спереду і з боків. Зараз багато виправдань щодо поточного стану будівлі «підтягують» під цей приліт, не враховуючи подій, що сталися до цього.
— А до цього була пожежа. Вщент згорів орган.
— Пожежа сталася тому, що згоріла електропроводка, яку балансоутримувач, тобто Національний будинок органної та камерної музики (НБОКМ), мав би замінити ще 15 років тому. Недбалість призвела до знищення органа.
— До речі, відомо, що в костелі досі зберігається ікона, що пережила пожежу. Розкажіть про неї.
— Це справжнє диво. Раніше в храмі було понад 360 ікон і статуй. Коли за радянських часів костел перетворили на архів, усе розграбували, розбили, знищили церковний орган. Але кілька людей із громади врятували одну ікону. Це була саме вона. 1991 року, коли люди молилися просто перед дверима зачиненого храму, хтось приніс її зі словами: «Це ваша! Ми її зберегли. Вона має бути в храмі».
Ми повісили ікону по центру органа. В ніч із 3 на 4 вересня 2021 року саме там був епіцентр пожежі, температура сягала 800 градусів. Орган згорів ущент. Ікона впала й залишилася неушкодженою, трохи деформувалася рама, якій 120 років. Я відніс її до реставратора. Коли зняли задню частину, побачили сплав. Ми подумали, що це срібло, як зазвичай буває в цінних іконах. Виявилося, це був сплав металу з труб органа, що розплавився під час пожежі й запікся на зворотній частині ікони.
— Після пожежі 2021 року кияни масово долучилися до збору коштів на реконструкцію костелу. Яку суму тоді вдалося зібрати?
— Суспільство справді дуже швидко відгукнулося. Пожежа в Києві сталася невдовзі після пожежі в соборі Паризької Богоматері. Костел Святого Миколая називали «українським Нотр-Дамом». Загалом більшість бізнесу, прості люди, зокрема наші парафіяни, перераховували кошти на рахунок Національного будинку органної та камерної музики, який Мінкультури визначило головним для збору.
Хтось каже, що було зібрано 25 мільйонів гривень. Масі Найєм був представником від бізнесу, керував цим процесом. Парафію не допустили до участі в протиаварійних роботах. Їх виконувала компанія, обрана Мінкультури. Представником від міністерства, тобто балансоутримувачем, був НБОКМ. Від вересня до початку січня в храмі роботи не проводилися. Чотири місяці костел просто стояв із вибитими вікнами: мороз, сніг, дощ… усе це потрапляло всередину. Балансоутримувач готував проєктну документацію, а коли вже її зробили, то самі роботи виконали менш як за місяць.
Спершу згідно з документацією вартість робіт становила 21,5 мільйона гривень, потім після перевірок — 19 мільйонів гривень, а згодом — 13 мільйонів. Коли в суспільстві посилився тиск і почалися перевірки, сам Масі Найєм висловив питання до Мінкультури щодо чесності та ефективності використання коштів.
Тодішній міністр культури Ткаченко скликав прес-конференцію в костелі. Відзвітували про використання всіх коштів на так звані аварійні роботи. Частину коштів — 5 мільйонів — балансоутримувач, тобто НБОКМ, залишив у себе на рахунку. Ці гроші нібито призначалися на перевезення для них органа зі Швейцарії, який нині зберігається у флігелі Жовтневого палацу.
—Водночас у костелі досі перетягнуті стелі, все виглядає так, наче роботи там досі не завершені.
— Під час аварійних робіт було натягнуто захисні сітки, покладено плити на підлогу, змонтовано опалення, яке проіснувало лише 20 днів — бо було дуже дорогим і виявилося неефективним. Опалення мало забезпечити підсихання костелу. Мили стіни від сажі, що залишилася після пожежі. Всі вікна закрили полікарбонатом — бо щоб вийшов дим і вогонь, нагорі вибили 13 великих вікон. Сітки встановили після пожежі, щоби шматки даху не падали людям на голови.
— Чому вони досі тут?
— Їх досі не зняли як частину протиаварійних робіт. Ми не маємо права їх знімати. Це вважатиметься втручанням, і нас можуть за це оштрафувати. Те саме й панелі на вікнах. Вони добрі, але в спеку маємо ефект теплиці. Я — не архітектор, але це дуже шкодить будівлі.
— Чому роботи досі не завершено?
— Відразу після цих протиаварійних робіт костел мав бути переданий парафіяльній громаді до 1 червня 2022 року. Це було зафіксовано в меморандумі, підписаному 5 листопада 2021 року між парафією та Мінкультури. Але цього не сталося.
У меморандумі було чітко прописано зобов’язання обох сторін. Зокрема необхідно було провести інвентаризацію (хоча від органної зали вже нічого не залишилося, жодного майна), скласти акт прийому-передачі та укласти охоронний договір. Міністерство не виконало жодного з цих пунктів.
Тобто хочу нагадати ще раз — держава в особі Мінкультури підписала меморандум про передачу костелу. Значення меморандуму — це урочисте зобов’язання про те, що виконають ті, хто укладав угоду. Це як клятва — а порушення цієї угоди руйнує репутацію того, хто її не виконав. Мінкультури взяло на себе зобов’язання й знищило репутацію — свою особисту й уряду.
Парафія спільно з громадськістю подала петицію на сайті уряду. Петиція передчасно набрала понад 25 тисяч голосів. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль повторив обіцянку: до 1 травня 2024 року костел передадуть парафії. Але й цього не сталося. Нам не залишалося нічого іншого, як звернутися до суду. І хочу нагадати: ще 9 грудня 2005 року президент Віктор Ющенко підписав доручення, яким зобов’язував передати костел парафії до 1 липня 2006 року.
— Чому протягом більш як 25 років не вдалося вирішити питання повернення костелу, попри численні обіцянки з боку найвищих посадовців, меморандум, волю президента та Ватикану?
— Причина нібито в тому, що немає куди переселити органний зал. Цю відповідь ми чуємо постійно, хоча тепер вона є нелогічною, оскільки в костелі після пожежі вже немає ні органа, ні залу. Міністерство культури фактично «розписало» виступи працівників Будинку музики по інших концертних майданчиках: у Національній філармонії та деінде не тільки в Києві, а й в інших містах. Водночас співробітники Будинку музики продовжують отримувати з державного бюджету зарплати.
Протягом останніх 20 років пропонували щонайменше п’ять інших приміщень для органного залу, але, як повідомляють в офіційному листуванні, «з об’єктивних обставин ці та інші пропозиції — неприйнятні». Які саме об’єктивні обставини — не розписано.
— 5 червня Апеляційний суд зобов’язав державу передати парафії костел Святого Миколая в Києві. Чи змінилася ситуація після цього рішення?
— Насамперед велика вдячність саме судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Роману Голобутовському. Його рішення стало першим променем надії за 30 років наших поневірянь. А нещодавно вийшла також постанова Верховного суду, який не прийняв касаційних скарг Міністерства культури й НБОКМ і зобов’язав Мінкультури виконати рішення суду, а саме передати костел Святого Миколая в користування парафіяльній громаді.
Але міністерство й досі зволікає. Там пояснюють, що є закон, який забороняє виселення закладів культури з приміщення, якщо їм не надано повноцінного альтернативного простору.
І під час зустрічі 20 червня в Мінкультури міністр Точицький висловився так: «То ви самі знайдіть приміщення для переселення органного залу». Я сказав йому: «Слухайте, рішення суду вже є. Його треба просто виконати». На що він відповів, що як законослухняний громадянин виконає рішення суду. А натомість подано касаційну скаргу до Верховного суду.
— Міністерство культури в одній зі своїх недавніх заяв повідомило, що костел потребує термінової реставрації й для цього залучаються кошти міжнародних донорів та гранти. Чи розпочався відтоді якийсь рух у цьому напрямку?
— Це лише імітація діяльності. Мінкультури обіцяло до кінця січня закрити вікна на вежах костелу хоча б тимчасовим пластиком. Досі цього не зробили, хоча ще на початку заявляли: є меценати, є кошти. Якщо прості речі — 82 вікна, на які потрібно 400 тисяч гривень, — вони не можуть закрити, то чого варті ці заяви? І нам не дали цього зробити. На Різдво, після обстрілу храму, ми організували толоку. Закрили перший поверх, другий-третій нам не дозволили, бо «вони самі мають зробити це до кінця січня». Але минуло вже понад пів року — й нічого не змінилося.
— Після передачі костелу парафіяльній громаді які ви плануєте перші кроки з його реставрації?
— Насамперед потрібен детальний аналіз стану будівлі. Ми зробили це ще до війни, але його потрібно оновити. Завдяки швейцарській фірмі ми провели сканування храму, щоби побачити, в якому він стані. Ми б зробили проєкт реставрації — такої, якою вона має бути. І, дай Боже, щойно закінчиться війна... втім, не варто чекати аж до її завершення, бо є речі, які вже зараз кричущі. Наприклад, тріщини у фундаменті або хоча б просте закриття даху та вікон. Тобто ми б одразу почали рятувати будівлю. Ми, власне, вже це робимо, не маючи на це жодного права, — вже дев’ять вантажівок сміття з підвалу вивезли. Там було вогко, з’явився грибок, почало коротити проводку. Але коли пишемо запити, щоб отримати дозвіл на якісь роботи, нам відповідають: ми — ніхто, й звати нас ніяк.
Пам’ятаєте, як заливало колись біля метро «Деміївська»? Те саме було й у нас під костелом. Хоча за документами нібито зроблено водовідведення, а насправді там усе плавало.
— Чи має спільнота достатньо власних ресурсів для проведення відновлювальних робіт, чи планується залучення зовнішньої допомоги, зокрема меценатської, від міжнародних партнерів або Ватикану?
— Ми маємо навіть гарантійні листи. Вони є як від католиків зі США, Італії, Іспанії, Бельгії, так і від уряду Польщі. Я вже згадував про швейцарську фірму, яка допомогла нам зі скануванням костелу. З водовідведенням біля костелу нам допомагала Польща. Це робилося на підставі меморандуму, в якому йшлося про те, що до 1 червня 2022 року костел буде передано парафії. І ми мали право працювати. Але термін минув, а костел передано не було. І тепер нам кажуть: «Вибачте, ми не можемо допомагати в такий спосіб, якщо Мінкультури не виконує своїх зобов’язань».
Є також українські спонсори, зокрема фонд родини Жебровських — вони вже неодноразово нам допомагали. Є також і парафіяни, які щомісяця перераховують конкретну суму з власних коштів на ремонт храму.
Костел побудувала католицька громада без жодної копійки з бюджету. Це були величезні кошти — приблизно 546 мільйонів доларів у нинішньому еквіваленті. Будівлю звели на болоті, на початку гирла річки Либідь. Це був перший в історії випадок застосування залізобетонних паль. І все це громада зробила власними силами. Костел побудували за десять років. А вже після того, як 1938 року його забрали, там улаштували склад, потім — магазини, теплиці, глушилку КДБ, архів… І лише перед Олімпіадою в Москві радянська влада вирішила показати світу, що вона теж має культуру, й перетворила його на органний зал.
Але навіть тоді це не були державні кошти. Відома польська комуністка Ванда Василевська, похована в Києві, залишила спадок. Саме з її спадку, а не з держбюджету, костел переобладнали під органний зал.
— Чи порушується тема костелу в дискусіях між президентом Зеленським і Ватиканом? І чи відомо, як Ватикан ставиться до можливості взяти храм в управління?
— Президент Зеленський 2020 року написав листа до Папи Франциска про те, що костел уже передано в постійне користування парафіяльній громаді. Коли з Риму приїжджали кардинали, то завітав і держсекретар Ватикану (це посада рангу прем’єр-міністра держави Ватикан) П’єтро Паролін. Він відвідав наш храм і був дуже здивований, що його досі не передали парафіяльній громаді.
Це дуже важливе питання. Особливо зараз, коли ми маємо справу з ворогом, який руйнує й знищує. Водночас наш костел руйнується від бездіяльності своїх. Це не вкладається ні в правові, ні в моральні рамки.
Саме тому хочу звернутися до прем’єр-міністра України пані Юлії Свириденко з проханням зобов’язати теперішніх очільників Міністерства культури в якнайшвидші терміни виконати рішення суду й передати документи на костел парафіяльній громаді. Невдовзі настане зима, а вікна в храмі так і не закрито — потрібно рятувати будівлю від цілковитого знищення. Байдужість убиває.