/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fb180d22ec60528132caea9d891619dc1.jpg)
Прогулянка в минувшину. Прохід до Цісарського ліску
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fb180d22ec60528132caea9d891619dc1.jpg)
Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із публікацією “Прогулянка в минувшину. Прохід до Цісарського ліску”, що була надрукована у газеті “Львівські вісті” (№229 від 07.10.1943) під криптонімом “Е”. Правопис тексту, традиційно, залишаємо оригінальним.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Faea4008185ff1448ff0cb6ab488d09c3.jpg)
Прогулянка в минувшину. Прохід до Цісарського ліску
Львів , 6-го жовтня.
В гарну-осінню неділю, коли вже призабулись Спомини з літньої відпустки, львов’яни радо шукають «свіжого повітря» таки у Львові, на прогулянці. Деякі вирушають аж у лісисті Брюховичі, інші знову воліють навіть піший прохід до підльвівської Швайцарії – до Винник, ще інші йдуть у львівські парки, однаково, чи до Університетського городу, чи до чарівного Стрийського парку, та багато з них пішком, чи трамваєм прямує в північно східну сторону міста, де імпозантно височіє побіч Високого Замку Львова гора, що навіває подих давніх, минулих днів, та де з височин Цісарського ліску простягається широкий простір далеко на північ. Звичайний, вихідний день, ще й погода, то ж можна відмовитись від неприємного трамвайного гліту, хоч і «чвірка» їде таки до підніжжя згаданої гори Льва, та час дозволяє йти пішком. Це тим приємніше, що можна пройти побіч величній мурів Успенського храму, що виноситься стрункою вежею високо понад місто, побіч старовинної зброївні на Губернаторських валах, куди дійшли колись війська Хмельницького, визволяючи Львів, та побіч дорогого нам усім будинку Наукового Товариства, в якому в тиші напруженого думання та серед книг розростається наша культура.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F890ee4e37a165ace265cef3811657569.jpg)
Дальше дорога веде побіч вулиці Куркової, яка взяла назву від «курка», цебто від когута, який був відзнакою стрілецького товариства. Стрілецькі вправи вибувались спершу побіч краківської брами та в 1789 році засновано стрільницю в саді Чечевичів при вул. Курковій. В початках ХІХ-го сторіччя члени братства мали окремий уніформ: зелену блюзу з червоними вилогами й жовтими гудзиками, червону камізельку й такі самі штани та трикутний капелюх з чорною кокардою, обведений золотим шнурком з китицею білозелених пер, до того ще золоті еполети. Потому однострій змінено на яснозелений з чорними штанами. Стрілецьке братство і брало участь у всяких парадах і церковних святах. При братстві був і теж «Корпус міської артилерії», зложений у більшій частині з шинкарів і пивоварів, які своїм зовнішним виглядом підходили до завдань с членів корпусу. Артилеристи носили корсиканські капелюхи та мундури з білими штанами з червоними лампасами.
Згадуючи братство, пригадується прохожому, що тут саме – в саді стрільниці відбувались колись українські концерти та фестини. Саме в залі стрільниці відбувся перший у Львові Шевченківський концерт 10-го березня 1869 року. «Народний дім» був тоді в руках москвофілів і молоді «українофіли» мусіли шукати пристановища деінде. Рано відбулось богослужения за упокій душі поета, в недалекій православній церкві, пополудні відбувся концерт, в якому взяли участь визначні артистичні й літературні сили. Музичною частиною займався Анатоль Вахнянин, промовляв Володимир Барвінський, деклямував між іншим Корнило Устиянович вірш свого батька. Заля була повна; самого жіноцтва начислено 1 139 осіб. Після концерту відбувся в тій же залі ще товариський вечір з декламаціями і співом. Учасники свята поділились на пам’ятку лавровим вінком, яким прибраний був портрет Шевченка. Та йдучи дорогою наміченої прогулянки, треба лише пройти здалеку побіч городу стрільниці. Згадавши ще, що, тут по і тій самій стороні була в одному з дворів «печера ветеранів», де відбувались міщанські балі в початках ХІХ-го ст., треба звернути на Театинську вулицю.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fa1b9edc94a5f11b0c7df1eda2d5270e0.jpg)
Назву свою бере ця сонячна вулиця від монастиря Театинів, заснованого 1733 року, перебудованого згодом на артилерійські касарні. Ще й досі звуть ці будівлі «червоним монастирем». Пройшовши. їх, переходимо ще побіч будинку ч. с 19 – де перед великою війною був, виховний інститут св. Миколая під проводом директора Костя Панківського. Звідтам вийшло багато і потому визначних громадян.
Прийшовши до останньої зупинки трамваю не йдемо втертою і може більш принадною дорогою в сторону замкового парку, де щумлять великі старі каштани та звертаємо свій шлях на право, звідкіля навіває пустинний подих піскове узбіччя Львової гори на самітний простір. Назва гори Льва вказує на своє княже походження. Може були тут колись укріплення князя Льва, може пам’ятник, а може відбулась якась подія, зв’язана з князем – невідомо. Відомо, що в новіших часах цю гору розкопано та добувано пісок і камінь. Нераз під час робіт усувався пісок, присипаючи робітників. Цією горою опікувався пильно наш історик Сидір Шараневич і він саме подбав про те, щоби гори не нищено.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F1b7e38f422f8ea0a8001baa5c5d80f3c.jpg)
Колись один львівський часопис писав, що один мешканець Львова, переходячи в полуднє попри гору підчас, коли шалів великий вітер, побачив, як з гори відірвалась брила піску та на її місці показався лицар у повній зброї. З’ява стояла нерухомо, аж вітер розвіяв її, лишаючи сірий круг піску. Так повстала легенда про лицаря – опікуна гори Львова.
Сусідні горби, якими йдемо дальше, мали колись свої назви, як: Змієва гора, Камінна, чи гора Степана. Тут були, колись сади і виногради львівських міщан. Дальші узгір’я звались Льоншанівкою від прізвища міщан Льоншанів. Тут був колись город розваги з карузелями й іншими «сензаціями». Ще деякі теперішні жителі Львова пригадують собі, як обдурювали їх, коли казали з посудини з водою виловлювати золоту монету. На цих горбах побував колись австрійський цісар Йосип ІІ, хвалив дуже їх положення та від нього названо ці горби «цісарським ліском». Пам’ятника, який тут поставлено цісареві, нема – нема й лісу, який і надав цьому місцю назву, але живе тут незмінний чар. Горби спадають ярами до просторого Знесіння – сонячного, серед садів і квітів, де колись християнські полки відігнали магометанську загрозу від Львова, де колись бундючно гостились непереможні Богданові війська. Тут на цих горбах організувалось українське військо, тут відбували свої перші вправи Українські Січові Стрільці. У квітні 1914 року відбулись тут перші військові вправи стрільців (т. зв. маневри) під проводом Сеника та Чайківського.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F81ea88fdc6d7548c9231db4049bd883a.jpg)
Приємні спогади з минулого і чарівна погода теперішньої золотої осені зливаються в одно гарне враження, таке дороге і таке потрібне львівському громадянинові після тижневої напруженої праці і переживань, зумовлених воєнним часом.
Е.
