/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F0ac75c0e4f813ebe1821a925ce0acbbf.jpg)
Хачко, або впливовий караван-баша зі Львова
Повсякдення давнього Львова – це безліч найнесподіваніших та дуже неочікуваних подій і їхніх відтінків. У місті проживали представники багатьох різних народів, були носії найрізноманітніших культур і релігій. Саме звідси й походить означене вище різноманіття. Відтак траплялися тоді речі, про які зараз навіть важко подумати, які неможливо уявити та дуже важко співставити з нашим сьогоденням. Про одну з таких далі детальніше.
Одна (не) звичайна поїздка до Османської імперії
Невдовзі після завершення Хотинської війни (1621 р.) львівський вірменин Христофор Серебкович супроводжував посла Речі Посполитої, князя Христофора Збаразького, у черговій дипломатичній місії до Османської імперії. Десь з листопада 1622 року Серебкович, також знаний як Хачко, перебував в оточенні князя Збаразького. Він виконував функції перекладача, інформатора та посередника у спілкуванні посадовця Речі Посполитої з великим візиром Османської імперії Мехмедом.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F4ade8133462d88bda38d6c6be32dc9e2.png)
Ця справа була нелегка, дуже тривала, передбачала величезну кількість ризиків, підводного каміння, підступу, заплутану дипломатичну гру обох сторін перемовин. Тому упродовж 1622-1624 років львівський вірменин Христофор Серебкович перебував при дворі султана Османської імперії і був активним учасником перемовин, вивідування інтересів та позицій, укладення мирного договору. Паралельно Серебкович клопотав перед султаном, а радше візиром, ще й щодо величезної кількості дрібніших питань: інтереси купців, долі бранців тощо. Безумовно, що головним питанням все ж залишалося укладення мирного договору між Річчю Посполитою та Османською імперією, правителями цих державних утворень. Врешті, саме це завдання втілити цілковито і не вдалося.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F564adb65753cffd0fb471a9adb83418a.jpg)
Між тим, повертаючись до самого посольства князя Христофора Збаразького до Османської імперії в першій половині 1620-х років, у складі делегації, звично, було багато людей. Скажімо, купці. Зокрема, чимала група вірмен, інших львівських купців. Усі вони сподівалися, у цей спосіб, отримати преференції на митниці. Оминути сплату мита в Волощині та Константинополі. Князь Збаразький взяв їх під свою протекцію, а вони обіцяли йому віддячитись.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F7db99d7b08a08fec64f23e5d8834047a.jpg)
Купці дійсно щасливо повернулися тоді додому (зокрема, до Львова) і ще й непогано заробили. Проте князь був не зовсім задоволений і неодноразово апелював після поїздки до старійшин львівської вірменської громади. У своїх зверненнях він обурювався, що купці нібито йому подякували, але лише на словах. При цьому, князь Збаразький апелював і до згаданого вище Серебковича, який на власні очі бачив старання князя задля блага купців. До честі купців, князю вони таки віддячили – тепер не лише на словах.
Хто такий Христофор (Хачко) Серебкович?
У першій чверті XVII століття львівський вірменин Христофор Серебкович дуже часто бував при дворі турецького султана. У статусі королівського посланця, але й як купець та представник інтересів купецтва. Він неодноразово обирався тоді караван-башею, тобто очолював торгові каравани, які їхали зі Львова, з наших теренів, до Константинополя (Стамбула). Це свідчить про авторитет Серебковича у купецькій спільноті, представником якої він сам був, а також про його обізнаність із усіма тонкощами та специфікою справи, якою займався. Знаково, що у Серебковича все було настільки добре, що впродовж певного часу він навіть жив у Стамбулі і був там представником інтересів львівських купців.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fc022705468b7aea75f841dd9f3f9587f.jpg)
Христофор Серебкович походив із середовища львівських вірмен. Його батька звали Міколай, а маму Гертруда – більше інформації немає. Перші надійні свідчення про Серебковича стосуються першої половини XVII століття. Спочатку це була економічна діяльність, торгівля, але все частіше він фігурує і при дипломатичних посольствах. Вперше до послуг Серебковича звернулися після поразки військ Речі Посполитої у битві під Цецорою. Одразу по тому він їздив з таємною місією на терени сучасної Грузії, де, між іншим, дізнавався про можливість організації диверсій проти турків.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fb6dab41bed7c4a158a11058ffafeaa72.png)
Ще пізніше розпочався більш офіційний період його міжнародної діяльності, про що вже згадувалося вище. Знаково, що хоча Христофору Серебковичу і не вдалося цілком примирити Річ Посполиту та Османську імперію, противника дуже сильного і серйозного, його зусилля оцінили надзвичайно позитивно. На загал кампанія, частиною якої він був, вважалась вдалою. Відтак коли Серебкович приїхав до Варшави звітувати, йому подякували, залишили на службі, він став королівським секретарем.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F0246f3ee6730a741c4427593c6cfd1b9.jpg)
У останні роки життя Христофор Серебкович переорієнтувався на обслуговування персональних інтересів заможних шляхтичів. Працював на Збаразьких, вів господарські справи Вишневецьких і опікувався реалізацією товарів з їхніх маєтків. У певний час навіть був звинувачений у перевищенні своїх повноважень. Відтак Вишневецькі навіть домагалися арешту усіх маєтків, якими Серебкович володів у Львові. Проте суд став на бік львівського вірменина. Саме у Львові Серебкович доживав віку і помер тут між 1648 і 1650 роками.
На полях поїздок на Схід
Практично жодна поїздка на Схід в давнину не минала без присутності серед команди мандрівників вірменина – купця, перекладача, провідника караванів. Вірмени в давнину були найкращими знавцями східних мов, а тому, можна так сказати, монополізували торгівлю зі Сходом, а часто були ще й незамінними при кожному дипломатичному посольстві.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F064fd2e6cd5e4e987d481366888d7445.jpg)
Кожна така поїздка була надзвичайно небезпечною і ніхто не міг бути певним, що повернеться з неї живим і здоровим. З іншого боку, у випадку успішної кампанії та повернення додому, людина могла непогано заробити.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Григор’єва Т. Візантійська традиція та османська гостинність: на прикладі польських посольств до Стамбула у XVII столітті // Медієвіст, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.medievist.org.ua/2013/06/xvii.html
 - Лемко І. Спритники і шахраї давнього Львова // ZAXID.NET, 2024 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/spritniki_i_shahrayi_davnogo_lvova_n1592757
 - Осіпян О. Новий зміст старих грамот: “запрошення” вірмен на Русь князями “Данилом Федоровичем” та “Федором Дмитровичем” (за матеріалами судових процесів 1578 та 1654 рр. у Львові). // Спеціальні історичні дисципліни. Число 22-23. – С. 532 – 533.
 
